«Заборонена коляда» через 50 років прозвучала у стінах УКУ
Про це повідомляє сайт УКУ
Свій виступ вони присвятили 50-м роковинам початку арештів української інтелігенції у Львові. За прикладом вертепу 1972 року, який збирав кошти на підтримку арештованих дисидентів, студенти кинули клич і розпочали збір для українського політв’язня Владислава Єсипенка, кореспондента проекту «Крим. Реалії» від Радіо Свобода.
Владислава затримали співробітники ФСБ Росії в Криму 10 березня 2021 року за звинуваченням у зборі інформації «на користь спецслужб України», а також зберіганні в автомобілі «саморобного вибухового пристрою».
Покарання за заявленими статтями передбачає від 5 до 12 років позбавлення волі.
За час, поки Владислав перебуває у СІЗО, він заявляв про тортури з боку російських спецслужб. Офіційної інформації від російських силових структур про слідчі дії щодо Владислава Єсипенка немає. Міністерство закордонних справ України, український омбудсмен, Європейська та Міжнародна федерації журналістів, президент Радіо Свобода Джеймі Флай закликали до негайного звільнення та зняття всіх звинувачень із кореспондента.
На початку свого виступу студенти УКУ пригадали про події 50-літньої давнини – масові арешти учасників вертепу 1972 року органами КДБ під назвою операція «Блок».
Спільне фото колядників у Львові, 1972 рік. Джерело: Архів СБУ.
Тоді серед затриманої плеяди українських культурних діячів були: літературознавець, діяч українського руху опору шістдесятництва Іван Світличний, поет Василь Стус, літературний критик, поет, учасник руху шістдесятництва Євген Сверстюк, політик, публіцист, провідник українського національно-демократичного визвольного руху В’ячеслав Чорновіл та інші.
Ці арешти стали лише початком масових репресій проти української інтелігенції.
Протягом 1972 року спецслужби заарештували 100 осіб, серед яких 20 січня священик Василь Романюк (згодом Патріарх УПЦ КП Володимир); 18 квітня – літературознавець Іван Дзюба, 11 травня – психіатр Семен Ґлузман, 18 травня – філолог Надія Світлична (в Києві); 11 серпня – поет Ігор Калинець, а 27 березня 1978 року – Мирослав Маринович, дисидент, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи, проректор УКУ.
«Я радий, що нам вдалося запросити учасників тієї коляди, які 50 років тому, попри небезпеку переслідувань, славили Христа. Це вечір пам’яті, вдячності та Різдва. Ми розуміємо, що завдяки цим людям можемо сьогодні вільно колядувати. Сьогодні між нами присутні різні покоління, а це є для нас великою радістю бути в такому оточенні», – зазначив режисер театру Євген Худзик.
Актори Шкільного театру УКУ «На Симонових стовпах» зібрали глядачів за читанням поезій в атмосфері живих свідчень учасників тих подій. Модерувала захід іконописиця Іванка Крип’якевич-Димид.
Ігор Калинець, поет, прозаїк, який був серед тих, кого арештувало КДБ, поділився спогадами про заборонену коляду. За його словами, колядувати тоді ходили великими ватагами. Олена Антонів (друга дружина В’ячеслава Чорновола, – ред.) збирала молодь і вчила їх тих колядок, які люди переважно не знали.
«Цю ватагу не можна називати вертепом, бо вертеп це твір з певними дійовими особами, які відтворюють театральне дійство. А ми меланкували, колядували, щедрували – все на раз. Нас було багато, але Львів був ще більшим. Ми ходили стихійно, намагалися оминати міліціонерські пости і будь-які провокації. Та коли є багато людей, то важко пройти тихо. Попри те нам таки вдалося відвідувати чимало осель. У кожній точці, де ми зупинялися, нам до торби кидали пампух, пляшки і навіть гроші. Їх ми збирали, бо знали, що ув’язненим дисидентам потрібні кошти на адвокатів», – розповів під час вечора Ігор Калинець.
Відтак очевидці переповіли як відбувалися арешти. Колядників запросили на молодіжну конференцію, звідки повезли до Брюховичів. Там перед ними виступали керівники міста, скаржачись, що ідеологічної молоді є мало – «ці виродки ганьблять систему». Після виступів були забави, співи, які, за задумом організаторів, мали тривати допізна.
«Пригадую, як Михайло Косів сказав, що повертається до Львова, – продовжує Ігор Калинець. – Я погодився теж їхати, бо вже відчував неспокій. Відчинивши вдома двері, я зрозумів, що був погром. Поки нас розважали в Брюховичах, в наших оселях відбувались обшуки. Тоді забрали мою дружину Ірину, але офіцер дав слово, що до 12-ї години вона повернеться до хати. Ми ледве дочекали ранку. Я поїхав у КДБ, відділ, де вони вели розслідування. Там побачив кількох знайомих і зрозумів, що багатьох затримали, декого навіть на 9-10 років… Я писав протести, за що мене також затримали на пів року».
Обшуки назавжди закарбувалися і в дитячій пам’ять доньки Ігоря Калинця – Звенислави. Тоді дівчинці було всього 8 років.
«У нас в домі трусили все до дрібниць, переглядали кожну сторіночку книжки. Тоді забрали багато речей, які потім фігурували у справі проти моєї мами. Попри обшуки того дня дозволили, щоб дідусь таки відвів мене до школи. Дорогою, за наказом старших, я мала попередити Стефу Шабатуру, яка жила поруч. У вікнах її помешкання горіли світла і виднілися силуети багатьох людей. Так я зрозуміла, що обшуки відбуваються не тільки в нас. На той час я була у 2 класі, але ці спогади назавжди врізались в мою пам’ять», – каже Звенислава Калинець.
Леся Рудавська ще одна учасниця колядничої ватаги, яка в ті часи була студенткою першого курсу, розповіла про постать Олени Антонів, котра багато доклалася до виховання молоді.
«Ми всі свято ходили на репетиції коляди до неї, бо мали можливість доторкнутися до велетнів нашої нації – Калинця, Чорновола, Гориня. Там, на вулиці Спокійній, 13, збирався цвіт. Оленка Калинець була надзвичайною організаторкою – вона думала наперед, адже треба було допомогти грішми на адвокатів, пересилки та відвідини, для тих, які були арештовані. Ці зустрічі були незабутні – вони формували молодь. Ми кріпилися від цих велетнів відваги, за що я їм безмежно вдячна».
Впродовж вечора своїми спогадами також ділилися: Михайло Костів, Микола Горинь, Любов Маринович, Зорян Попадюк та інші.
Особливим моментом зустрічі стала спільна коляда тодішніх арештантів у стінах студентського колегіуму. На завершення актори Шкільного театру УКУ «На Симонових стовпах» підготували для гостей Сокиринський вертеп XVIII століття (дійство, створене за найдавнішим українським сценарієм з ляльками, бароковою пластикою та колядою з різних куточків України, – ред.) з частуванням узвару з пампухами.
Додамо, що вертеп під керівництвом режисера театру Євгена Худзика нещодавно відвідав помешкання багатьох львівських дисидентів: проректора УКУ Мирослава Мариновича, сім’ї Михайла Гориня, а також першого ректора УКУ о. Михайла Димида, музиканта Тараса Чубая, педагога Павла Хобзея, а також виступали у Шевченківському гаю та у Національному музеї імені Андрея Шептицького.
