На жаль, редакція цього законопроекту, підготовлена для другого читання (текст тут) викликає багато питань. Зокрема, свою критику – і, як на мене, цілком слушну – оприлюднила Державна служба України з етнополітики та свободи совісті.

Можу підтвердити, що законопроект в нинішньому вигляді містить і деякі алогічні, і деякі безглузді норми, а також написаний так, що його частково не буде, а частково не може бути виконано.

1. Приклад алогічної норми.

Законопроект встановлює (стаття 2) заборону на діяльність в Україні "іноземних релігійних організацій, які відповідають одночасно таким критеріям:

1) знаходяться в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України;

2) прямо або опосередковано (в тому числі через публічні виступи керівників або інших органів управління) підтримують збройну агресію проти України."

Здавалося би, все цілком ясно. Але законодавцям цього здалося замало і вони взялися далі в тексті цього ж закону... тлумачити власну (щойно процитовану) норму.

Тому в статті 3 написали "для тих, хто не зрозумів": "діяльність Російської православної церкви в Україні заборонена".

Але якщо закон про РПЦ і прямо забороняє РПЦ (і лише РПЦ), навіщо загальний опис? А якщо є загальний опис, навіщо тут же в законі наголошувати, що цьому опису відповідає виключно РПЦ? Виглядає як шкільний приклад логічної помилки: "ми сьогодні поговоримо про фрукти і яблука".

2. Приклад безглуздої норми.

Законопроект встановлює (стаття 4), що будь-які "Відносини та/або зв’язки, та/або комунікації" будь-яких українських релігійних організацій, у тому числі релігійних громад... з іноземними релігійними організаціями, діяльність яких в Україні заборонена", забороняється, але винятки допускаються... за погодженням з ДЕСС (!).

Ну тобто захоче, наприклад, митрополит Онуфрій написати електронного листа патріарху Кирилу. Будь-якого змісту. То має звернутися до ДЕСС із заявою, пояснити необхідність цього листа, а ДЕСС розглядає і каже: "дозволяємо надіслати" або "не дозволяємо".

Буде таке Онуфрій робити? Певно, що ні.

А якщо ні, закон передбачає за це якесь окреме покарання? Також ні.

То навіщо вимагати робити те, чого можна і не робити і за це нікому нічого не буде?

3. Приклад норми, яку технічно неможливо виконати.

Законопроект забороняє в Україні РПЦ, але залишає відкритим питання, які саме українські юридичні особи афілійовані з РПЦ. Відповідно до законопроекту, це, за наданими в законі критеріями, має встановлювати Державна служба України з етнополітики та свободи совісті. Тобто створити перелік і вивісити його на своєму сайті. Такий собі "проскрипційний список".

От як це буде працювати?

Або ДЕСС внесе у список лише керівні органи УПЦ, а громади не чіпатиме. Тоді "владі" можна буде закинути, що вона "лише імітує боротьбу".

Або ДЕСС внесе у список всі юридичні особи, включно з парафіями, які визнають свою належність до УПЦ. І отримає... не сотні, а тисячі судових позовів по всій країні. Окремо від кожної парафії, яка буде оскаржувати саме своє місце у цьому списку. А юристів у ДЕСС на все це вистачить? І знову вийде, що "влада саботує виконання закону".

4. Ще безглуздіші норми, на щастя, в текст не увійшли.

Для повноти картини додам, що депутати пропонували набагато безглуздіші норми, причому у великій кількості. Один приклад: пропонували встановити, що будь-яка релігійна організація в Україні може мати в своїй назві слово "православна" лише... з дозволу ПЦУ. У разі ухвалення ця норма, наприклад, на рівному місці провокувала жорсткий конфлікт між ПЦУ та Древлеправославною Церквою України (ДЦУ): адже друга, звісна річ, не стала би звертатися до першої за дозволом, а отже порушила би цю нісенітну норму.

Загалом з порівняльної таблиці, підготовленої до другого читання, видно, що закон намагалися чистити від найбільш одіозних пропозицій та відвертого законодавчого спаму. Але пристойного результату досягти так і не змогли.

А чи бажали?

5. Боротьба з РПЦ чи піар опозиції?

Зі всього сказаного може скластися враження, що в своєму нинішньому вигляді цей законопроект, на превеликий жаль, має своєю головною метою не боротьбу з РПЦ в Україні, а подвійний піар опозиції:

- по-перше, що "домоглися заборони РПЦ попри опір влади",

- по-друге, що "влада все одно не виконує цей закон" (адже він так написаний, що це насправді неможливо).

Якби законопроект ухвалили в його нинішньому вигляді, це єдиний його практичний результат, який можна було би гарантувати.

Але чи варто перетворювати справді серйозну проблему – боротьбу з ворожим впливом ворожої нам іноземної церкви – на політичний піар?

Залишається сподіватися, що нинішня пауза піде законопроекту 8371 на користь і його все ж таки доведуть до ладу.