Розмова про жінок у Біблії та їх права з Галиною Теслюк, кандидаткою наук з богослов’я, старшою викладачкою кафедри біблійних наук філософсько-богословського факультету УКУ, керівницею жіночих студій УКУ.
Джерело: Громадське радіо
Галина Теслюк: Американські та західноєвропейські дослідниці говорять, що попри те, що святе письмо увібрало в себе патріархальний менталітет, ми можемо відшукати жіночі голоси, жіночий досвід в цих текстах. Ми говоримо також про поліфонію голосів у святому письмі. Питання людського авторства святого письма — це доволі спекулятивне питання, тому що ідентифікувати усіх авторів ми не можемо, тому ми дуже часто говоримо про припущення уявного автора.
Ми можемо дивитися на певні акценти, — як представлені чоловіки і жінки. Такий детальний, ретельний аналіз зображення чоловіків і жінок свідчить про те, що ми можемо відшукати і почути ці жіночі голоси, побачити жіночий погляд на історію. Ми можемо почути жінок Старого і Нового завіту, також ми можемо казати, що патріархальний устрій з біблійної точки зору не є найкращим, це не гіперпозитивне явище. Це є явище після гріха, після гріхопадіння.
Василь Шандро: Біблійські сюжети так чи інакше лягли на наші побутові уявлення про стосунки чоловіка і жінки, про їх місце в житті. Чи розглядаєте ви це в таких контекстах, порівнюючи і виправляючи ті чи інші моменти з Біблії, вказуючи на їх істинне значення?
Галина Теслюк: Якщо ми подивимось на історію тлумачення біблійних текстів, які зокрема стосується Єви, матері гріха, то ми побачимо, що це тлумачення виринає із уст чоловіків. Також ми можемо побачити, що це дуже часто — проповіді і повчання чоловіків-богословів. Вочевидь, їхнє зацікавлення зображене в тому, як вони тлумачать біблійні тексти. Назагал витворився такий образ Єви як тієї, що принесла гріх в цей світ і тепер всі жінки несуть цей тягар, вони «є спокусницями, відповідальними за гріх».
Якщо ми заглибимося у єврейський оригінал, у ці дві історії про створення світу, які ми читаємо у I і II главах Книги буття, то ми побачимо що згідно з думкою авторів, райські стосунки є дещо іншими, аніж патріархальні переконання.
Зокрема, якщо ми поглянемо на першу розповідь, ми побачимо що Господь творить Людину, яка створена на образ Божий. Біблійний автор підкреслює, що як і чоловік, так і жінка є носіями божого образу. Текст написаний десь у V-VI столітті до нашої єри і є революційним у ті часи, оскільки для народів, які жили довкола давнього Ізраїля, говорити про образ часто було думати перш за все — про царя і його дітей. Носіями образа божого були переважно царі, чоловіки, які були володарями. Тут автор говорить про те, що і чоловік, і жінка є носіями образу божого, вони репрезентують, є відповідальними за це сотворення світу і представляються божими посланцями стосовно цього світу. Це одна історія.
Друга історія примітивніша у порівнянні з першою через казковість. Там ми бачимо дещо інші акценти і це також проблема з перекладом на українську мову. У наших перекладах ми чуємо, що сотворив Господь чоловіка, але в єврейському оригіналі Господь сотворив Адама, а Адам — це «людина» в перекладі. Потім він побачив, що цій людині було некомфортно, вона не знаходила собі партнера навіть для розмови. Тоді Господь створив з однієї людини двоє — жінка (’ішша) та чоловік (’іш). Також зазначу, що (’ішша) створена з боку людини, а не з ребра. Це говорить про те, що чоловік і жінка — взаємозалежні, немає ієрархії.
В українських перекладах, ми чуємо що Господь творить власне чоловікові помічницю, але цей термін не означає помічниця в сенсі служниця. Це означає — допомога.
Василь Шандро: Жінка у святому письмі є рівною чоловікові чи безправною?
Галина Теслюк: Якщо ми говоримо про публічну сферу, поза домашньою, то ми можемо говорити про те, що жінки не мають прав. Жінки не можуть свідчити в суді, їхня думка в публічній сфері не буде взята до уваги як важлива. Була також сімейна сфера, де жінкам було надано більше суб’єктності у прийнятті рішенні. Жінка та матір мала суб’єктність та голос.
Також ми маємо декілька прикладів у Старому Завіті, де власне наголошується на тому, що до жінки зверталися і рішення було за нею. Коли йшлося про одруження, то вочевидь рішення приймалось батьком однієї і другої родини, дівчина була об’єктом в цій ситуації, але ми маємо і протилежні приклади.
Якщо ми хочемо мати збалансоване бачення, ми повинні уникати певного радикалізму у читанні Святого письма. Тільки такий спосіб прочитання дозволяє нам побачити поліфонію голосів, які присутні у Святому письмі.
Ми повинні сісти в машину часу і спробувати подивитися категоріями, якими мислили люди, які писали ці тексти. У ті часи жінки не мали таких прав, як чоловіки, якщо ми говоримо про публічну сферу. Утім, є історії, які говорять про те, що попри загальні тенденції, є винятки, коли жінки добивалися своїх прав і були суб’єктами власної долі, а не лише об’єктами в чужих перипетіях чи історіях.
Василь Шандро