Доля інокині Магдалини з монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері, що поблизу с. Чопович Малинського району, здавалося, не пророкувала їй стати довгожителькою. Роки розкуркулення та заслання, голодні будні в сирих і холодних землянках на Уралі зазвичай не додають здоров’я і довголіття. А вона й сьогодні чудово пам’ятає своє життя від найпершої картинки – початку Першої світової війни до дня свого ювілею, коли її вітали квітами та подарунками діти, онуки та правнук. У чому ж секрет довголіття при гарній пам’яті? Чи не час, коли триває Великий піст замислитися, як християнські чесноти зміцнюють душу і тіло?
Доля інокині Магдалини з монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері, що поблизу с. Чопович Малинського району, здавалося, не пророкувала їй стати довгожителькою. Роки розкуркулення та заслання, голодні будні в сирих і холодних землянках на Уралі зазвичай не додають здоров’я і довголіття. А вона й сьогодні чудово пам’ятає своє життя від найпершої картинки – початку Першої світової війни до дня свого ювілею, коли її вітали квітами та подарунками діти, онуки та правнук. У чому ж секрет довголіття при гарній пам’яті? Чи не час, коли триває Великий піст замислитися, як християнські чесноти зміцнюють душу і тіло?
Народилася черниця Магдалина (в миру Марія Мороз) в Малому Кучереві Чернівецької області, яка тоді належала Австро-Угорщині. Тато Дмитро 11 років служив у війську. Їздив до Канади на заробітки.
Їй було три роки, коли вона, йдучи з мамою за ручку, почула, як задзвонили дзвони відразу в усіх трьох церквах села. Назустріч ішла жінка.
– Що сталося? – запитала Ганна, мати маленької Марії, у своєї односельчанки.
– Війна розпочалася… – тихо і сумно відповіла жінка.
Тоді прийшли на ці землі румуни.
Марія була одна в сім’ї. Рід був небідний, адже мали п’ять гектарів землі. А тому батькові дуже хотілося віддати єдину доньку за неабиякого парубка. З 17 років аж до 22 він вибирав Марії достойного нареченого. Вийшовши заміж за Дмитра, вона переїхала жити до Васловиці – районного центру, звідки родом відомий співак Микола Гнатюк та перший з українців митрополит Євгеній (Гакман). Здавалося б, тільки жити. Уже й синок народився – первісток Федір. Та в 1940 році чоловік вступає в націоналістичну організацію, за що його арештовують і висилають на Урал, де йому довелося відбути в неволі десять літ. Не оминула заслання й доля Марії. Їхню родину розкуркулили і вислали на той же Урал.
– Яка ж та влада советська була… – хитає головою довгожителька. – Дране, рване, голе і голодне, яке не хотіло робити… А в тих, хто господарював та нажив добро, позабирали все та ще й вислали. Уночі, пам’ятаю, нас забирали: без шматка хліба з маленькими дітками на руках. З п’яти сіл за одну ніч навантажили п’ять ешелонів люду. А коли привезли на Урал, не було де жити, бо ж хат було мало. Пригадую, як спали люди на голих дошках, мов снопи. Багатьом доводилося копати землянки. Працювали в лісі: військовополонені різали дерева, а ми, жінки, обрубували сучки та палили. Так важким трудом розпочиналася розчистка територій та будівництво заводів на Уралі.
Відбувши свій термін ув’язнення, до Марії повернувся її чоловік, і ще шість років жили вони разом далеко від рідної України. А потім тяжко захворіла мати Марії і вона поїхала провідати неньку. А коли повернулася, чоловік уже помер. Ось так більш як піввіку жінка прожила вдовою.
Вийшовши на пенсію, повернулася в Чернівці, де проживала разом із донькою. Доглядала двох онуків - Ігоря та Романа.
***
– Ви все життя були глибоко віруючою людиною? – запитую в черниці.
– Так, моя бабуся Пелагея дуже богомільна жінка була: чашку води не вип’є, якщо не перехрестить, вона і нас привчала до віри святої. Я, мабуть, сто разів перечитала Псалтир. Щоправда, в молодості я не думала про чернецтво.
– А коли ви прийняли постриг?
– Декілька років тому.
Коли ми спілкувалися з матушкою Магдалиною в день її ювілею, до келії завітали її онуки та правнук. Саме її онукові, – благочинному Київських лікарняних церков, настоятелю храму на честь Першосвятителя Михаїла наша поліська земля завдячує відродженню чоловічого та заснуванню жіночого монастиря на честь Афонської ікони Матері Божої , що також неподалік святого джерела. Другий онук, Ігор, допомагає братові у святій справі повернення людей до християнських цінностей та спасіння. А правнук Яков служить паламарем у столичному храмі.
– Що допомогло вашій бабусі, матушці Магдалині, незважаючи на важкі життєві випробування, дожити до століття ? – запитую в отця Романа.
– Бабуся молилася все життя. Вона навчилася терпіти і змирятися в найтяжчих життєвих ситуаціях, ніколи не впадати у відчай. Оптимізм і віра не дозволяють вмикатися механізмам передчасного старіння.
Ми прощалися з довгожителькою: благословляючи, старенька смиренним поглядом проводжала гостей. Її віра дарує їй спокій і мир, який ніколи не розкрає житейська метушня і суєта, котра панує за межами святої обителі.
Лариса КОНОНУЧЕНКО