Зимові свята в Карпатах: погляд наддніпрянки

Сучасні дослідники стверджують, що фольклор майже зник у культурі і єдиним жанром народної творчості залишився анекдот. То вони не були в Карпатах на свята!

– Христос народився! – вітаю колежанку-львівянку.

– Славімо його!.. Невже і в Києві про це чули? – іронізує вона.

– Я зараз не в Києві, а в Східниці, – відповідаю.

– У Східниці Христос стовідсотково народився! – радіє моя приятелька.

Зимові свята в Карпатах – цю тему порушував хіба що ледачий або зовсім неписьменний. Я ж долучаюсь до неї тому, що була присутня на цьому святі в західноукраїнському селі вперше (дай, Боже, не востаннє!).

Так, місце дії – Карпати. Час – 31 грудня – 14 січня 2010- 2011 рр. Дійові особи – мешканці селища міського типу Східниця Дрогобицького району Львівської області та курортники (так місцеві називають прибульців з різних міст і сіл України, Росії, Польщі, Молдови, Чехії та інших країн, де чули про цей РАЙон), а також ангели, демони, царі, римські воїни, шахраї, корчмарі та інші чисті й нечисті.

Ще коли я телефонувала господареві міні-готелю з Києва, домовляючись про помешкання, мене вразило його питання: «Ви лише на Новий рік приїдете чи й на свята залишитесь?» Пан Олег Дорош мав рацію – для карпатців, принаймні старших, новорічні дні не є святом, та й хіба можна влаштовувати в останній тиждень посту гучне свято з феєрверками та «савєтським шампанським» (оксюморон! Хіба французька провінція Шампань була колись совєтською? Та й що спільного у шампанського з гидкою шипучкою?). Тому й у затишних кафе і ресторанчиках, а також у пафосному готелі гуляли лише курортники, місцеві переважно тихо сиділи по домівках, а вранці поважно пішли до церкви, кожен – до своєї.

Центр Східниці складається з чіткого трикутника: на одному пагорбі – православна церква з старовинною дзвіницею, на іншому – греко-католицький храм, побудований понад сто років тому, ще один кут трикутника – дім молитви протестантів.

Святкувати в цьому чарівному трикутнику почали з 6 січня. За традицією, кожна ґаздиня приготувала 12 смачнючих пісних страв (хай теє м'ясо сховається!). І зібралась вся родина – як співає Софія Ротару, «від мами до сина». А після вечері всі пішли на всеношну до церков. Зрозуміло, що будинок молитви в містечку зовсім новий, закована у сайдінг проста чотирикутна споруда, без усяких надлишкових архітектурних форм. Православна церква теж відносна нова, побудована на місці католицького костьолу, але дзвіниця старовинна, кажуть, ще з XVII століття. Східницький греко-католицький храм – велика й велична споруда, якій вже понад 100 років. Але про історію – іншим разом. Зараз – про фольклор.

Удень на центральну площу містечка прийшли колядники. (Ремарка для мешканців східної і центральної України: колядники – це зовсім не те, до чого ми звикли. Не підлітки з хитрими очима, які кричать у коридорах багатоповерхівок: «А цукерка не така, дайте, тітко, п’ятака… А п’ятак неважний, дайте рупь бумажний». Ці юні «прохачі», які так добре засвоїли суржик, нічого спільного не мають зі справжніми колядниками).

У Східниці колядували дорослі люди, які самотужки поставили чудову костюмовану виставу – з піснями, віршами, танцями, гумористичними сценками. Прошу уваги: чоловіки й жінки – місцева інтелігенція – за місяць до свят щотижня збиралась у бібліотеці, писали сценарій, шили костюми, робили необхідні атрибути свята – вертеп і різдвяну зірку, проводили репетиції… Цілком європейський спосіб проведення вільного часу.

Сучасні дослідники стверджують, що фольклор майже зник у культурі і єдиним жанром народної творчості залишився анекдот. То вони не були в Карпатах на свята! Тут співають старовинних – ще з часів Середньовіччя та українського бароко – пісень, і разом з тим, розвиваючи жанр драми на площі, вводять ознаки сучасності й реалії сьогодення. Біблійні та історичні сюжети вільно входять у виставу, а канонічний текст старовинної колядки і вертепної драми органічно перетинається з аспектами сучасного життя:

Віншую Вас, добрі люди, що Христос родився,
Що народ наш український від ярма звільнився.
Не всі Христа бачили, не всі Христа знали.
Не всі наші українці Рождества діждались.
Ті, що в полі, ті, що в морі, ті, що на Сибіру,
Що понесли хрест і муку за Христову віру…

Згадали і заробітчан, що в італіях-португаліях та інших чужих землях тощо. Але найбільш сучасними є сатиричні персонажі. Наприклад, Мошко має в руках сумку з надписом МВФ (мабуть, Міжнародний валютний фонд), а його дружина радо «конвертує» гривні в долари і євро, набиваючи кишені грошима. Незмінний персонаж вертепу – чорт – підбиває «заможновладців» на те, щоб забрати в громади землю і чарівні джерела з лікувальною водою Східниці, а шахрай легко краде автівки та українських молодиць, щоб продати їх у «гареми» Туреччини та Єгипту.

Варіанти цієї вистави пропонували глядачам і школярі, теж виряджені у фантастичні костюми Сатани, Смерті, Царів та Ангелів. Цікаво, що навіть пізно вночі, повертаючись до домівок напідпитку, східничани співали не російську попсу або сороміцькі пісні, а колядки.

Тобто відбувається процес карнавалізації релігійного фольклору, який, в свою чергу, стає ознакою сучасного життя. Як відомо, саме про це писав Михайло Бахтін, утім, констатуючи, що ці форми залишились у європейській культурі Середньовіччя і доби Відродження. Але того, що цей процес триває в карпатських селах, славетний філолог не знав.

Коли ми збирались їхати з Карпат, у домівках йшла підготовка до наступного свята – Василя і Маланки. Господині готували щедру кутю і все, що неодмінно має бути у цей час на столі: ковбаси, шинки, голубці з м’ясом, пиріжки з різним начинням… Посівальники перемішували зерна пшениці з насінням соняшників, гарбузів і жита, витягали з горища шкури кіз, купували в крамничках ріжки на батарейках і повторювали щедрівки:

Щоб росла у вас пшениця,
І родила вся пашниця,
І щоб хліб та пироги
На столі завжди були.
Щоб водились гроші,
Щоб харчі були хороші,
І щоб гривні та «зелені»
Набивали вам кишені.

Утім, не лише вітання та віншування характерні для колядок і щедрівок, народна творчість розвивається в руслі сучасних проблем (я наполягаю на цьому вже як науковець!). І фольклору властиві суспільно-політичні проблеми, які хвилюють громаду. Інакше звідки б взялись у колядках такі вірші:

Нехай наша Україна своє ім’я носить,
Нехай носить, ще й голосить, нехай прославляє,
Нехай в нашій кожній хаті Христос ся рождає!