У 1970 р. вийшла друком книга І. Г. Спаського «Дукати і дукачі України» з передмовою С. А. Таранушенка. Пізніше Стефан Андрійович висловився про неї так: «Дуже рідко буває, щоб людина вдруге в житті звернулася до теми, котра приваблювала її замолоду, і вдруге написала дослідження. А ось Іван Георгійович це зробив».
За кілька років до того, працюючи в музеї Ростова Ярославського, я з дозволу директора взяв з сейфа незвичайну золоту річ, зафотографував і докладно описав її. Одначе дати собі ради з нею не зміг, бо важко було зрозуміти, що саме вона собою являє. Книга І. Г. Спаського дозволила припустити, що то міг бути дукач. Я послав знімки автору; в листі від 19 листопада 1970 р. відомий вчений відписав: «Вполне возможно, что интересующая Вас «златница» украинского происхождения. К сожалению, золото такой несчастный металл, что изделия из него имеют меньше всего шансов сохраниться. Среди доброй тысячи известньїх мне дукачей я могу назвать пару-другую золотых, не больше». І. Г. Спаський радив мені вивчити цей дукач і вказував, яку саме довідкову літературу слід використати. Одначе минуло чимало часу перш ніж я спромігся це зробити.
Я звернув увагу на те, що в інвентарях Успенського собору в Ростові Великому згадану вже «златницю» записано як привітану до ікони Богородиці Володимирської, котру буцімто написав славнозвісний Олімпій Печерський; насправді ж то виявився твір XVII ст.
Ця «златниця», себто мєдалевидна металева прикраса — дукач, зроблена на зразок тих, що були частиною жіночого й дівочого селянського вбрання багатьох областей України, має певні риси, котрі дають підставу вважати її унікальною. Вона кругла за формою і складається з карбованої золотої платівки діаметром 4,2 см, монети (тоншої від неї платівки з гербовою стороною) та гладенької срібної оправи у вигляді кільця. На цій оправі з обох боків розміщено вирізьблений кирилічними літерами напис: «Сію 10 златницу принесенную на помяновеніе души Святейшаго Адріана патріарха Московскаго Преосвященний Іосаф митрополит Ростовскій и Ярославскій пріемши себі приложы іконі Пресвятій Богородици. 1701». Отже, тут міститься вся історія виробу, а дата його виготовлення може бути уточнена до кількох місяців. Патріарх Адріан помер в ніч на 16 жовтня 1700 р., після чого золоту монету вартістю 10 дукатів (в Україні звичайно визначали як 10 червоних золотих) було дано ростовському митрополитові на помин небіжчика. Йоасаф, одначе, сам прожив недовго й упокоївся 10 листопада 1701 р.
Затиснута кільцем разом із золотою платівкою монета фактично була знищена, бо від неї збереглася лише тоненька частина, а з решти її золота викарбувано зображення Богородиці з дитиною. На одній стороні монети міститься зображення двоголового орла й оточуючий його латинський напис з ім'ям короля Фердинанда II (1619—1637), з якого видно, що це монета богемського походження, виготовлена мінцмейстером Якубом Вернардом Велхером, знаком котрого є вміщена внизу шестикутна зірка в руці. На знищеному лицевому боці монети мав бути зображений король на повен зріст з відповідним написом.
Зображення Богородиці з дитиною не можна вважати типовим для російської іконографії згаданого часу. Головною особливістю дукача є корони на головах, причому корона Богородиці за формою нагадує королівську; окрім того, вона тримає в руці скіпетр, а Христос — державу. Одяг орнаментовано; обрамлення виконано у вигляді вінка, сплетеного з дубового листя й перевитого стрічкою. Звичай зображати Богородицю коронованою, як відомо, досить рано виник на Заході й пізніше через Німеччину і Польщу прийшов до України та Білорусі. Цікаво зазначити, що ознаки цієї образотворчої «моди» поширилися навіть на старовинні ікони; це, зокрема, стосується Богородиці Мінської. За переказами, вона до 1500 р. знаходилася в Десятинній церкві в Києві, після татарського наїзду була кинута в Дніпро й припливла річкою Свислоч до Мінська. На початку XVIII ст. цей образ відтворили на Волині Вже з усіма ознаками царської влади. Як свідчать гравюри кінця XVII ст., в Чернігові була на той час прикрашена коронами ікона Богородиці Чернігівської-Іллінської. З цього можна виснувати, що обраний для відтворення в золотому рельєфі зразок не був випадковим.
Виготовлення дукачів пов’язане передусім з Лівобережною Україною; найбільш ранні належать до кінця XVII — початку XVIII ст. І. Г. Спаський звернув увагу на те, що серед описаних 1711 р. «шкатульньїх вещей» ізюмського полковника Ф. Шидловського були: «запона золотая, в середине пять алмазов да четыре яхонта червчатих, в круг вставлено пятнадцать яхонтов червчатих же, подвешено три изумруда да на золоте сверху, колечко в пробе золотое, с исподней стороны наведен финифтью образ богородицы и с предвечным младенцем в леншафте». Ростовський митрополит Йоасаф, звичайно, добре знав про український звичай щодо таких привісок, але, видно, смерть його стала на перешкоді належному оформленню «златниці»; вона так і залишилась в незавершеному вигляді. Принаймні, оправа для такого виробу виглядає досить спрощеною, якщо не взагалі бідною.
У зв’язку з цим золотим дукачем варто поцікавитися й особою його замовника. На жаль, про Йоасафа Лазаревича знаємо небагато, головним чином те, про що сповіщають пам'ятні написи на замовлених ним золотих ювелірних виробах церковного призначення. Зокрема, зберігся датований 1690 р. карбований срібний хрест з перлами, на зворотному боці якого написано, що його виготовлено на замовлення архимандрита Чудова монастиря в Москві Йоасафа Лазаревича, котрий був дяком «в Серебряной палате в верху». Тож виходить, що цей владика колись жив звичайним подружнім життям і був близьким до придворних кіл, а ім’я його було Іван. Якщо Лазаревич — прізвище, то можна твердити про українське походження митрополита, адже відомо кілька шляхетських родин Лазаревичів. У такому разі неважко зрозуміти намір Йоасафа прикрасити шановану ростовську ікону золотим дукачем.
Не буде зайвим зазначити, що до виконання своїх замовлень Йоасаф Лазаревич, ставши митрополитом, охоче залучав відомого українського гравера Василя Андрієва, що разом зі своїм вчителем Афанасієм (Панасом) Трухменським переселився до Москви. Золоті речі виробляли здебільшого у придворних майстернях, серед них був і величезний срібний оклад згаданої ікони Богородиці Володимирської, датований 1695—1697 рр. Він, здається, має єдиний аналог — оклад кіоту ікони Богородиці Чернігівської-Іллінської, викарбуваний близько 1700 р. на замовлення гетьмана Івана Мазепи.
Перебуваючи ростовським митрополитом з 1691 р., Йоасаф Лазаревич виявився не лише попередником Димитрія Туптала — відомого українського богослова і письменника, а й першим митрополитом-українцем на північному сході Росії. Під час свого перебування тут він замовив багато великих золотих виробів, — ніхто й ніколи не замовляв більше від нього.
Людина і світ. — 1997. — №11-12. — С. 33—34.