Михайлівський собор став найголовнішим та найближчим польовим шпиталем для активістів Майдану, прийнявши медиків зі спаленого Будинку профспілок.
Кожен, хто зараз знаходиться у Києві, живе в певному полоні. Чи то інформаційному, чи то військовому, чи то економічному. Але революція триває, приносячи все більше жертв, крові та страждань. Основним польовим шпиталем став Михайлівський монастир, де цілодобово працює команда медиків, намагаючись врятувати життя активістів Майдану.
Якщо вимкнути телевізор, не заходити в інтернет, ні з ким не спілкуватись та заткнути вуха – тоді будь-кому може здатись, що в Києві все спокійно. Щебечуть птахи, сяє сонце, тільки чомусь малолюдними стали вулиці та деінде видно величезні стовпи диму.
Навіть йдучи центральними вулицями, коли там не пересуваються «тітушки», цілком складається враження ранку вихідного дня у столиці. Однак варто оминути Софію Київську, як вже чується різкий запах диму, небо темнішає від нього. Трохи далі розташований Михайлівський собор, який став найголовнішим та найближчим польовим шпиталем для активістів Майдану, прийнявши медиків зі спаленого Будинку профспілок.
Організація сягнула найвищого рівня. На підході стоять патрульні зі загонів Самооборони, направляючи потоки людей та машин. Щохвилини, без зайвих слів, приїжджають та приходять мешканці, які несуть нескінченні медикаменти, продукти, теплі речі, каремати, ліхтарі, обладнання, пропонуючи ще й свою допомогу. Але навіть коли заходять у ворота монастиря, не забувають перехреститись, молячись, аби жертв не ставало більше.
На самій території монастиря розвернувся медпункт та штаб з видачі одягу, їжі, обладнання та захисту. Основна точка з медикаментами знаходиться у Михайлівському соборі, туди ж звозять легких поранених, а хірургічне відділення, де лежать важкі постраждалі, віднесли до храму Іоанна Богослова. Поранені, які вже отримали першу допомогу та можуть прожити без реанімації, сплять прямо на підлозі в соборі, поруч з ними постійно знаходяться медсестри.
Водночас у тимчасово хірургічному блоці організовані операційні, а також палати для хворих у важкому стані. Лікарі просто не витримують напруження, проводячи більше ніж добу на ногах, тому що поранених не стає менше, їх постійно привозять волонтери. Не всіх вдається врятувати. Один з хірургів, який просив відвезти його виспатись, розказав, що стріляти почали точно в шиї людей, аби навіть не було надії на порятунок.
Тих постраждалих, що можуть пересуватись самостійно, кияни забирають по домівкам, боячись віддати їх у лікарні, оскільки туди в будь-який момент можуть прийти міліціонери та просто забрати поранених у відділок.
Священики не полишають волонтерів та медиків. Вони постійно підтримують діяльність шпиталю, допомагаючи з медикаментами, необхідними речами, їжею, та, звичайно, молитвою. Один з невеликих прикладів – пара священиків, що вдягли каски та стали працювати регулювальниками автомобільного руху.
Отець Сергій (Васивін) підійшов допомогти регулювати рух волонтерів та машин з допомогою. В руках у нього виноградний сік та чотки, він бере активну участь, додаючи, що «лишається рядовим священиком, який стоїть поруч з вами тут і зараз». За його словами, монастир буде надавати допомогу стільки, скільки буде необхідно.
У хірургічний корпус просто так нікого не пускають, там повний контроль волонтерів та санітарії. Натовп журналістів кидається до входу, як тільки один з надзвичайно стомлених лікарів виходить на сонце, аби відповісти на короткі питання. До нас підійшов лікар Тарас Семощак, з неймовірно стомленими очима, вдягнений у вишиванку, бушлат та халат. Ніхто не може точно назвати кількість поранених, однак, за його словами, вчора ввечері (19 лютого) їх було не менше тисячі, а офіційна кількість загиблих явно зменшена.
Активісти та легко поранені не припиняють молитись за те, щоб кровопролиття зупинилось. «Ми молимось своїми словами. Молимось за те, щоб були здоровими та цілими, просимо у Бога допомоги як для себе, так і для інших, аби всі лишились живими. Молимось за Майдан, за свою родину, за свою країну», — розповідає Руслан, житель Рівненської області.
До його слів долучається його сусід, Віталій: «Щоб допоміг перемогти цю сатану, припинити це насилля».
Протистояння не припиняється, однак сутички пересунулись і в спальні райони столиці. Люди, до яких прямо під дім прийшли «тітушки», стали організовуватись у патрулі, озброюючись та захищатися від банд молодиків. Таким чином місцевим жителям стало спокійніше, а захисники змогли зупинити масові погроми магазинів та окремих квартир.
Побувала і поділилася враженнями