У 2023 році на виставці “Врятовані” у межах проєкту “FrankoData: відкритий цифровий музей”, який реалізовував Дім Франка за підтримки УКФ, експонувалися, з-поміж іншого, й декілька десятків візиток, залишених Іванові Франкові. Серед власників цих візитівок такі відомі особистості, як Франтішек Главачек, Соломія Крушельницька, Микола Лисенко, Євген Чикаленко та ін. Однак, на цю статтю мене надихнула візитка маловідомої особи, щодо імені якої я навіть до кінця не певен. Окрім звертання та висловлення поваги, на згаданій візитці написано лише одне речення. Втім, це речення може слугувати прологом до окремої цікавої історії взаємин Івана Франка з особою калібру не меншого за нього самого.
Джерело: Франко: Наживо
Ігор Медвідь,
історик, заступник директора з наукової роботи Дому Франка
На цю візитку мені звернула увагу наукова співробітниця Дому Франка Богдана Мелих у перші дні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, коли ми займалися процесом відбору тих предметів, які слід було перемістити в сховище. Вона зберігається у фондах Львівського національного літературно-меморіального музею під номером 123 мем. Її розміри 100 на 50 мм. На лицевій стороні візитки красивим шрифтом зазначено ім’я власниці – Олександрова Сушкова. На зворотній стороні написано:
«Високоповажний Пане Доктор!
Ексцеленція Митрополит просят Вп. Пана Доктора нині о V годині пополудне до палати.
З глубоким поважаням» [1] [Орфографію збережено. – І.М.]
Що відомо про власницю цієї візитки? Чому саме вона стала посередницею між Іваном Франком та Андреєм Шептицьким? Яке потенційне датування цієї візитки? Та найцікавіше, яка ж причина спонукала архієрея запросити доктора Франка на зустріч у митрополичі палати Собору святого Юрія? Відповісти на ці запитання, чи радше – висунути гіпотези, спробую у цій статті.
Підпис «Олександрова Сушкова» сьогодні можна було б перефразувати як «дружина Олександра Сушка». Практика брати чоловікове прізвище для жінки не викликає великого здивування. Це досі залишається поширеною практикою, а в епоху Франка в галицькій традиції від прізвища чоловіка утворювалася жіноча форма, наприклад, Франко – Франкова, Сушко – Сушкова тощо. Окрім того, якщо чоловік мав науковий ступінь чи якусь вагому посаду, то до його дружини зверталися саме за цією посадою, наприклад, «пані докторова» або «пані директорова». Дослідниця митрополита Андрея Шептицького д-р. Ліліана Гентош [2] якось поділилася зі мною історією, яку їй переповідав єпископ Іван Хома. Одного разу йому, молодому священнику, випало в Римі проводити екскурсію трьом поважним жінкам – дружинам директора, президента і віце-президента українських організацій. І через це о. Іван переживав, бо боявся переплутати звертання «пані директорова», «пані віце-президентова» і «пані президентова». Його попередили, якщо він переплутає, пані можуть образитися і вчинити скандал.
Практика ж називання жінки за іменем її чоловіка, як мені розповіла д-р. Ліліана Гентош – рідша, але теж присутня в галицькій традиції зламу ХІХ–ХХ ст. Хоча, звичайно, сьогодні таке годі собі уявити – як дружина може послуговуватися іменем чоловіка? Це ще раз свідчить про те, наскільки світ був іншим ще якихось сто з лишком років тому.
Отже, хто такі Олександр Сушко та його дружина?
Олександр Сушко [3] (1880–1966) – український історик, журналіст, педагог. Був сином Григорія та Пелагії Сушків. До його дослідницьких зацікавлень належить історія Церкви XVI–XVII ст., особливо орден Єзуїтів напередодні Берестейської унії. Навчався у Львівському та Віденському університетах. Захистив докторат з історії та працював деякий час гімназійним вчителем. Захистив докторську дисертацію під керівництвом професора Михайла Грушевського, з яким однак після захисту зіпсував взаємини. На ранньому етапі кар’єри був членом Християнсько-суспільної партії (Християнсько-суспільного союзу) та дописувачем її пресового органу – газети «Руслан». Перед І світовою війною Олександр Сушко емігрував до Канади на запрошення єпископа Микити Будки редагувати часопис «Канадійський русин». Молодий амбітний чоловік в еміграції подавав себе ледь як не праву руку лідера цієї партії Олександра Барвінського [4]. У 1914 році Сушко написав невелику працю під назвою «За що Галицький Митрополит Андрей Гр. Шептицький мучить ся в московській неволі?» [5]. У 1915 році після публікації серії наклепницьких статей про місцевих критиків єпископа Будки та спроб вимагання грошей у франко-канадських римо-католицьких видавців газети Сушка звільнили [6]. Відтак він перейшов до українських пресвітеріан, працюючи в їхній газеті «Ранок» (1916–1917) та друкуючи антикатолицькі памфлети на кшталт «Чи Апостол Петро був папою? Правда про римського антихриста. Часть 1» [7].
Тоді ж стається певний злам у його світогляді, бо починаючи з кінця 1917 року, він переходить до співпраці з українськими соціалістами, читаючи антирелігійні лекції, в яких заперечував існування Бога. Прикметно, що І світова війна, зазвичай спричиняла зворотну тенденцію, коли українська молодь, що раніше тяжіла до лівих чи ліво-ліберальних поглядів, ставала на шлях консерватизму або радикального націоналізму (наприклад, Осип Назарук або Дмитро Донцов). У випадку Олександра Сушка вийшло навпаки. Він допомагав збирати кошти на будівництво Українського Робітничого Дому у Вінніпезі, який згодом став осередком прорадянських українців Канади. До речі, саме на цей етап його життя і припадає видання Франкової праці «Біблійне оповідання про сотворення світу в світлі науки» [8] з доволі антиклерикальною передмовою. За іронією долі, автор й словом не обмовився, що на момент написання «Біблійного оповідання» (1904–1905) він сам був ще тим клерикалом.
Але й співпраця Олександра Сушка з лівицею тривала недовго. На початку травня 1919 року Сушка виключили з новоствореного товариства «Український Робітничий Дім» за несплату боргів, відсутність доставки книг, за які він взяв плату, а також за те, що видавав себе за лікаря й брав гроші за «медичні послуги» [9]. По тому Сушко переніс свою «медичну» практику в Народну Лічницю, де зокрема, розташовувалася місія ЗУНР, яку представляли Іван Боберський та Осип Назарук. Примирившись з єпископом Будкою, у січні 1923 року Сушко знову очолює часопис «Канадійський українець» (так перейменовано «Канадійський русин»), однак уже за рік переїжджає до Чикаго (США), де й прожив подальше життя. За десятиліття Сушко пройшов дивний шлях від клерикала-католика через табір протестантів до соціалістів і назад до католиків. Зважаючи на певні фінансові скандали, в яких неодноразово фігурував Сушко в цей час, виглядає, що його ідейні погляди зазнали девальвації, і для нього не було принциповим, на кого працювати.
Мої намагання ідентифікувати як же звали дружину Олександра Сушка, на жаль, увінчалися лише частковим успіхом. За єдиною, і поки не остаточно підтвердженою, версією, її звали Галина, в дівоцтві Олексій. В газеті «Діло» мені вдалося знайти повідомлення про смерть о. Михайла Олексія, пароха с. Довге-Калуське, у травні 1930 року. За даними короткого некрологу, покійний священик «осиротив троє дітей – Марію, п. Стрільбицьку, Галю, п. Сушкову і д-ра Евгена Олексія у Львові» [10]. Що цікаво, в тому ж таки некролозі згадується, що «в його домі гостили між іншими Іван Франко, Лесь Мартович та інші визначні діячі, наші як і чужі» [11]. В одній зі статей про с. Довге-Калуське, я знайшов інформацію: «Про сім’ю о. Михайла Олексія йдеться у шематизмі 1904 року. Цей документ засвідчує, що в священника була дочка, яка вийшла заміж за Олександра Сушку з Калуша» [12].
Чи про нашого Олександра Сушка йдеться в цьому метричному записі? Зі вступного слова д-ра Сушка до «Біблійного оповідання про сотворення світу» знаємо, що на момент 1905 року він вже був одружений: «В половині 1905 р. я з моєю дружиною вернули з наукової подорожі по сьвіті й зараз таки стрінули ся у Львові з нашим дорогим Другом і Учителем» [13]. До того він жив у Франка «Ще літом 1904 р. покійний великий муж ані думав про її написаннє. В тім часі я мешкав в Його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 р.). Пізньою осінню я докторозував ся й виїхав на дальші студії до Риму» [14].
Факт проживання Олександра Сушка в домі Франків підтверджується оповіданням Анни Франко-Ключко «Різдвяний подарунок», у якому є чимало автобіографічних деталей. Головна героїня оповідання, дівчинка Галя, яка живе в сім’ї з хворою матір’ю, заклопотаним батьком та трьома братами Андрієм, Тарасом і Петром, мріє про теплі рукавички від св. Миколая, але через сімейні труднощі, не отримує їх. Однак оповідання має щасливий кінець – пан Сушко, який квартирує в їхньому домі, приносить дітям подарунки на Різдво [15].
Відомо також, що Іван Франко критично осмислює статтю Олександра Сушка «Єзуїти в заведеню унії на Руси в доберестейській добі». У ній попри те, що називає згадану статтю написаною «дуже старанно і талановито», все ж докоряє автору некритичністю осмислення польських джерел, які однобоко подають стан православного духовенства та руського люду [16]. Попри таку критику, відомо, що Іван Франко прихильно ставився до Олександра Сушка, допомагаючи йому. З листа Олександра Сушка до Михайла Грушевського довідуємося, що Франко навіть прислав першому 20 корон, коли в того був скрутний стан під час архівних студій у Познані: «Як я віддячуся П[оважному] П[ану] доктору за се і за усякі иньші скарби, як я у нього бог за яким правом краду – не знаю?» [17].
До слова, стосунки з професором Грушевським в Олександра Сушка не дуже складалися. В його щоденнику є кілька записів про Сушка: «Неприємні річи говорять про поведеннє Сушка в родині Гнатюка; дуже немило, але, м[а]б[уть], прийдеться звернути Сушкову увагу» [11 (24) січня 1904 р.][18]; «Ввечері був Франко з Сушком. Сушкови не дуже ми були раді супроти його поведення, а він до того був дуже прегречний» [18 (31) січня 1904 р.] [19]. Погіршило справи те, що Сушко розніс плітки про те, що Франко скаржиться на тиск з боку Грушевського та матеріальну залежність від нього. «До того прийшов Копач набератися від мене мудрости в справі зміни читанки для V кл[асу] і сею конференцією довів до болю голови, потім ще висипав пачку пльоток про Сушка і Франка (що Фр[анко] нарікав, що мусів їхати до Риму 1[-м] кл[асом]…)» [1 (14) січня 1905 р.] [20]; «Був Томашівський; пішли потім до “Monop[olu]”, але там був Сушко, з к[от]рим дуже приємно розмовляв Фр[анко], і се попсуло мині гумор» [30 травня (12 червня) 1905 р.] [21]; «Розійшлась наша фамілія, Фр[анко] водиться собі з Сушком, к[от]рий далі веде свою фронду – випросився у комісії, аби не екзамінуватися у мене» [22] [12–13 (25–26) жовтня 1907 р.].
Але повернемося до візитки дружини Олександра Сушка. Придивімося уважно до тексту цього документу: «Ексцеленція Митрополит просят Вп. Пана Доктора нині о V годині пополудне до палати». Зміст повідомлення занадто короткий. Ми не знаємо, чому Шептицький запрошує Франка. Перше, що спадає на думку, вони мали якісь попередні домовленості про те, щоби зустрітися й обговорити певні питання, інакше Шептицький написав би якесь довше повідомлення, в якому обґрунтував би, чому бажає бачитися з Франком. Адже вони не були приятелями, які давно не бачилися, а тому домовляються «піти на каву». Вочевидь, тема розмови Франкові мала бути відомою раніше, а це повідомлення – лише сигнал від архієрея, що в його щільному графіку з’явилося «вікно» і він готовий обговорити справу.
Тепер щодо датування. Я майже переконаний, що візитку слід датувати 1904 роком. Зі слів Олександра Сушка знаємо, що він винаймав кімнату в будинку Івана Франка з 1902 року, тобто майже від початку закінчення будівництва вілли Франків на вулиці Понінського, 4 (сьогодні, Івана Франка, 152). Оскільки Сушко був близьким до церковних кіл і мешкав в будинку Франків, то він та його дружина є дуже потенційними кандидатами, щоб передати записку. А якщо вірити автору статті (бо я не бачив шематизму, на який він/вона посилається), що донька о. Олексія вийшла заміж за Олександра Сушка в 1904 році (місяця одруження, на жаль, не вказано), а також словам самого Сушка, що він виїхав на студії до Рима пізньою осінню 1904 року, то це підтверджує датування візитки 1904 роком. Я піду далі, і зроблю сміливе припущення, що листівка датована жовтнем, можливо, початком листопада 1904 року, і пов’язана з важливою дискусією між Андреєм Шептицьким та Іваном Франком.
У травні 1904 року вийшло пастирське послання митрополита Андрея Шептицького «О квестії соціальній». У жовтні того ж року Іван Франко опублікував свою рецензію на нього під назвою «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм». У завершальному абзаці цієї праці він писав: «На сьому кінчимо свої уваги над посланєм митроп. Андрія. Ми не почали їх для пустої полєміки, але для серіозної дискусії про справи важні, жизненні для нашого народа, порушені тим посланієм» [23]. На жаль, ми не знаємо реакції митрополита на цю рецензію, яка є запрошенням до ширшої суспільної дискусії. Втім, можливо, що саме ця рецензія і спонукала Андрея Шептицького зустрітися з Іваном Франком особисто, аби подискутувати. На момент виходу рецензії, Олександр Сушко з дружиною все ще були у Львові, тому Олександрова Сушкова цілком могла саме тоді передати візитку для Франка.
У цьому рівнянні багато невідомих, які поки що не дозволяють остаточно підтвердити чи спростувати мою гіпотезу. Сподіваюся, що в майбутньому, мені або ж іншим дослідникам вдасться знайти нові документи, які підтвердять чи спростують цю гіпотезу щодо датування цієї візитки та причини зустрічі Франка і Шептицького, а також, чи справді цю пані, яка підписалася за іменем чоловіка «Олександрова Сушкова» звали Галиною.
[1] Візитка дружини Олександра Сушка до Івана Франка // ЛМІФ. 123 мем.
[2] Принагідно, дякую п. Ліліані Гентош за те, що вже не вперше відгукується, коли я звертаюся до неї за фаховими порадами, та радо консультує мене.
[3] Хотів би висловити вдячністю досліднику п. Оресту Мартиновичу, з яким мене познайомив о. Атаназій Мак-Вей. Відомості про перебування Сушка в Канаді я почерпнув саме з приватного листування з п. Орестом Мартиновичем та з його дослідження: Martynovych O. Ukrainians in Canada. The formative period, 1891–1924. Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. University of Alberta. Edmonton, 1991.
[4] Martynovych O. Ukrainians in Canada. P. 316.
[5] Сушко О. За що Галицький Митрополит Андрей Гр. Шептицький мучить ся в московській неволі? Вінніпег: Канадийсько-Українська Видавнича Спілка, 1914, 31 с.
[6] Детальніше див.: Martynovych O. Ukrainians in Canada. P. 393–394, 404, 416–417.
[7] Сушко О. Чи Апостол Петро був папою? Правда про римського антихриста. Часть 1. Вінніпег: накладом автора, 1917. 32 с.
[8] Франко І. Біблійне оповіданнє про Сотвореннє Свьвіта в світлї науки / Передне слово. О. Сушко. Вінніпег: Коштом Івана Ковалюка, 1918. 118 с.
[9] Українські робітничі вісті 10 травня 1919. На жаль, я не мав доступу до згаданої статті, а отримав посилання з коротким переказом статі від п. Ореста Мартиновича.
[10] Діло. 25 жовтня 1930. Ч. 238. С. 6.
[11] Там само.
[12] Історична довідка про село Довге-Калуське
[13] Франко І. Біблійне оповіданнє про Сотвореннє Свьвіта в світлї науки / Передне слово. О. Сушко…С. 17
[14] Там само. С. 15
[15] Тихолоз Н. Бранка ностальгії (Анна Франко-Ключко: повернення)
[16] Франко І. Ultra Montes // Літературно-науковий вістник. 1902. т. XVIII, кн. 3. С. 137–139.
[17] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 780. Арк. 11–16. Цит за: Михайло Грушевський. Щоденник (1902–1914 рр.): У двох томах. Т. 1 (1902–1907) / упоряд., вступ. стаття, коментарі С. Панькова; науковий редактор І. Гирич. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2021. С. 86.
[18] Михайло Грушевський. Щоденник… С. 84.
[19] Михайло Грушевський. Щоденник… С. 86.
[20] Михайло Грушевський. Щоденник… С. 141.
[21] Михайло Грушевський. Щоденник… С. 195.
[22] Михайло Грушевський. Щоденник… С. 466.
[23] Франко І. Соціяльна акція, соціяльне питанє і соціялізм // Літературно-науковий вістник. 1902. т. ХXVIII, кн. 10. С. 23.