20 років тому Україну відвідав Іван Павло ІІ. Спогади про папу Римського його особистого секретаря

Чому Іван Павло ІІ хотів відвідати Україну? Як почувався під час візиту? Яким був у повсякденному житті? Про це Радіо Свобода розповів митрополит РКЦ Мечислав Мокшицький, який працював з Іваном Павло ІІ з 1996-го до 2 квітня 2005 року, дня смерті папи.

Львів, 27 червня 2001 року

 

У Митрополичій курії Львівської архидієцизії РКЦ у Львові створений музей, де окрема кімната, присвячена Іванові Павлу ІІ. Тут особисті речі понтифіка, якими він користувався за життя. Це столовий набір із папським гербом, ризи, сутана, пояс із гербом, мешти, пілеолус (головний убір папи). А ще є тарілка, яку понтифіку під час візиту до Ватикану подарував український президент Леонід Кучма.

На одній із фотографій поруч у потязі з Іваном Павлом ІІ сидить тодішній його другий секретар Мечислав Мокшицький, який працював з папою протягом 9 років.

Іван Павло ІІ і його секретар Мечислав Мокшицький

 

– Це ми їхали і могли щось дорогою обговорювати. Папа читає якусь книжку. Мені вдалося всі ці речі Івана Павла ІІ привезти з Ватикану. Коли Католицьку церкву очолив Бенедикт XVI, то змінили посуд та інше, я попросив, щоб взяти деякі речі Івана Павла ІІ. Тепер маємо в експозиції музею.

– В одній із книг про папу ви розповіли, що допомагали понтифіку до обіднього столу підсунути крісло, бо воно було важке. Якось папа пожартував: «Коли тебе питатимуть, що ти робив у Ватикані, то скажи, що папу витягував з-під стола, а не від стола». Папа часто жартував?

– Іван Павло ІІ був серйозною і зосередженою людиною, дуже відкритою, знаходив легко спільну мову з людьми. Кожну хвилину використовував на молитву, але коли зустрічався з людьми, то кожну особу трактував дуже поважно, через усмішку і жарт нав’язував спілкування. Він мав вроджену легкість налагоджувати контакти з дітьми, молоддю, старшими особами, з представниками різних церков чи держав. А ще йому, мабуть, допомагав у служінні і його акторський талант, бо у молоді роки хотів бути актором, виступати в театрі. Але, передусім, папа був людиною глибокої віри і завжди покладався на Бога.

Молитва супроводжувала папу з ранку і до ночі. Перед ранковою службою папа молився Розарій у спальні, лежачи хрестом, молився під час аудієнцій, заходив до каплиці перед і після вживання їжі. Щочетверга молився до Святого Духа, а щоп’ятниці була Хресна дорога в саду на терасі. Коли виходив на терасу і молився, то ми знали, що папа хотів побути на самоті і вирішити проблему.

– «Вівторки любив найбільше», так і називається ваша книга споминів про папу Войтила. Це був його вихідний, вільний день від прийомів гостей. Ви пишете, що у цей день Іван Павло ІІ багато читав, ще більше молився, а ще голосно співав. Ми чули його спів у Львові під час зустрічі з молоддю, коли періщив дощ. Тоді люди один до одного говорили: «Що це? Це ж папа співає!». Оцей спів у Львові свідчив про те, що він мав у цей момент чудовий настрій від спілкування з молоддю?

– Очевидно. Іван Павло ІІ не лише молився, проповідував, але вмів тішитись життям. Він часто виїжджав у гори, запрошував різних акторів із концертами, виставами, вечорами чи на прогулянці співав і часто казав мені: «Мєцю, співай», мене Іван Павло ІІ кликав – Мєцьо, від мого імені Мечислав.

У важких ситуаціях папа вмів знаходити несподіваний вихід. На Сихові, коли була зустріч із молоддю, була шалена гроза, лив дощ, папа читав проповідь і не було добре чути. Він на хвилину перервався і почав співати: «Не лий доще, не лий, бо нам тут не треба. Іди собі за гори, ліси і повернись до неба». Як закінчив пісню – вийшло сонце. Він, щоб не втратити зв’язок із молоддю, з усіма людьми, які прийшли на зустріч, а було дуже багато людей, використав ситуацію через спів і це піднесло на духу всіх. Папа такі речі використовував у пастирському служінні.

– Папа в Україні промовляв українською мовою і навіть говорили про те, що його вимова чистіша, ніж тодішнього президента Кучми. Звідки у понтифіка була любов до мов, де вивчив українську?

– Іван Павло ІІ знав багато мов, а коли здійснював візит у якусь державу, то старався промовити мовою того народу. Це важливо, бо більше доторкався до сердець людей. Так було і з українською мовою. Може на перший погляд, так видається, що польська і українська схожі мови, але це лише на перший погляд.

До папи приходив отець Августин, який працював на Ватиканському радіо і Іван Павло ІІ багато часу приділяв вивченню української мови, щоб добре читати і вимовляти. Пані посол України у Ватикані, коли ми повертались з України, сказала папі у літаку, що святіший отець читав і вимовляв краще українською, ніж президент Кучма. Правильніші наголоси, акцент менший. Папа українською мовою ще більше поєднав вірних, бо дуже важливо говорити мовою того народу, який відвідуєш.

– Ми розмовляємо 20 червня. А якщо повернутись 20 років назад у 20 червня, коли до візиту в Україну залишались два дні, який був настрій у папи, адже він роками дуже хотів відвідати Україну?

– Іван Павло ІІ добре знав історію церкви, історію Європи. Знав ситуацію у Східній Європі, в СРСР, як ці народи багато витерпіли упродовж десятиліть. Папа дуже хотів поїхати в Росію і це його нереалізована мрія, був у Грузії, Казахстані. Поїздка в Україну для папи була важлива, у державу, народ якої стільки витерпів.

Він хотів, передусім, подякувати людям, що зберегли віру у важких часах, хотів укріпити їх у вірі і вселити надію в їхні серця, щоб вони з великою любов’ю і силою відновлювали свою державу, щоб йшли з відвагою у майбутнє. Хотів своїм паломництвом ступити на цю землю, на якій був святий Климент, поблагословити, помолитися разом. Папа Войтила хотів зустрітись із багатьма свідками віри, такі були в РКЦ і УГКЦ.

Іван Павло ІІ багато не говорив, а більше своє служіння, проблеми довіряв Богові. Він зустрічався в Україні з представниками влади, головами церков, хотів краще пізнати ситуацію, щоб сказати своє слово. Бо ж відомо, що в Україні більшість – православні вірні. Кучмі непросто було запросити святішого отця в державу, де переважають вірні православної церкви. Але він мав відвагу і це зробив, а папа прийняв запрошення.

– Іван Павло ІІ усвідомлював свою причетність до розвалу комунізму у світі і розвалу СРСР?

– Так. Папа пережив важкий період у Польщі. Це були комуністичні часи. Хоч там було легше, ніж в Україні, але багато витерпів. Мав великі труднощі, як єпископ Кракова і пізніше хотів бачити людей вільними, які живуть у мирі. Його зустрічі з президентами держав спричинилися до того, що ситуація змінилася. Я не думав, що комунізм впаде без революцій і крові. Багато людей думає, що це молитва і старання Івана Павла ІІ, щоб таке сталося.

– Коли у травні 1981 року був скоєний замах на Івана Павла ІІ, він попросив принести йому Казанську ікону Богородиці. Чи це не було пов’язано з Фатімським передбаченням про навернення Росії?

– Іван Павло ІІ говорив, що за життя завдячує Матері Божій Фатімській. Також після замаху наголошував, що наступні роки понтифікату йому подаровані. Іван Павло ІІ отримав від владики зі США у подарунок ікону Казанської Божої матері. (У 1993 році ікону Казанської Божої матері, яка була у Фатімі, подарували Ватикану, Іван Павло ІІ хотів відвідати Москву чи Казань, щоб повернути ікону до РПЦ, але цього не сталося. У 2005 році Ватикан цю ікону подарував РПЦ, –ред.).

Іван Павло ІІ мав велике пошанування до цієї ікони, знав, що це важливий зв’язок із Росією, завжди молився до Богородиці і тримав цю ікону в своєму кабінеті, де працював, читав, брав образ у паломництво. Попросив принести йому цю ікону, коли стався замах на його життя, щоб зрозуміти, чому це сталося і подякувати Божій Матері за спасіння. Він говорив: хтось стріляв, а хтось інший ці кулі провадив.

– Іван Павло ІІ в Україні говорив про примирення, про ті болі, які пережили у минулому польський і український народи, закликав, щоби сусідні народи стали в правді, один одному пробачили і стали близькими братами. Чи зрозуміли українці і поляки урок папи?

– Папа знав, щоб мати мир у серці, ми мусимо впорядкувати справи у сповіді і покаянні. Іван Павло ІІ знав історію польського і українського народів й хотів, щоб вони жили у мирі та злагоді, щоб покінчили з історичним минулим і пробачили один одному, щоб будувати взаємну любов і пошану. На жаль, нам цього не вдалося. Архиєпископ УГКЦ Святослав сказав, що ми не готові до цього, до поєднання церков ще не дійшло, ми не готові до такого акту пробачення і поєднання.

Київ, 23 червня 2001 рок

 

– У Львові під час літургій Іван Павло ІІ проголосив новомучениками церкви греко-католицьких священників, монахів, мирян і римо-католицьких, зокрема і Юзефа Більчевського, нині вже святого РКЦ. Чому беатифікував архиєпископа Юзефа Більчевського, а митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького – ні, хоч вони жили і служили майже в один період? Іван Павло ІІ нібито був готовий зробити такий дарунок українському народові.

– Беатифікація (зарахування до лику блаженних – ред.) – це довгий процес. Ми всі хочемо, щоб швидко все відбулося і особу проголосили новомучеником чи святим. Все залежить від нас, від церкви, від костелу, держави, дієцезії, які мають вкласти багато праці, цей процес підготувати, щоб все було зроблено правильно. УГКЦ ще не мала готової позиції.

Лише рік тому папа Франциск оголосив спеціальний декрет про героїчність діянь митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. У 2001 році ще не були готові з процесами. Знаємо, як багато разів папа під час проповідей цитував митрополита Шептицького, його послання, до нього звертався і хотів під час візиту піднести цих двох чоловіків – Юзефа Більчевського і Андрея Шептицького, але, на жаль, це не було зроблено.

– Про що говорив Іван Павло ІІ у літаку, коли повертався з України у Ватикан?

– Папа був дуже змучений, але дуже задоволений. Це його паломництво відбулося дуже добре, він зустрівся з багатьма людьми у Києві і, передусім, у Львові. Мав зустріч із Радою церков, міг передати свої меседжі і проголосити слово Боже, подякувати всім.

Була велика різниця між візитом до Києва, де проживає менше римо-католиків, це була більш офіційна зустріч, державна, і Львовом. У Львові Івана Павло ІІ мав різні зустрічі, спілкувався у резиденції кардинала Мар’яна Яворського, то була така дружня зустріч. Вся ватиканська делегація була захоплена великою кількістю людей, які зустрічали папу дорогою з аеропорту до центру Львова. Так було хіба що у Мексиці.

Київ, 25 червня 2001 року