2014 — рік зламу, змін та єднання перед загрозою. Підсумки релігійних лідерів та спікерів

Пройдешній 2014 рік, безумовно, сколихнув не лише Україну, а й увесь світ. Перед обличчям змін опинились і релігійні організації. Вони по-різному відреагували на головні події року, зокрема, Майдану та війни. Це рік — важких втрат, болю та горя. Проте він приніс і свої плоди для кожного з нас. Про наслідки 2014 року та висновки РІСУ розповіли лідери та спікери Церков та релігійних організацій.

Патріарх Філарет, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату:

— Час для України важкий, тому що звершена агресія проти нас. Для УПЦ КП він особливо тяжкий тому, що наша Церква на Донбасі, в тих районах, які захоплені сепаратистами і терористами, богослужіння не звершує. І це для нас рана. Але в той же час ми віримо, що Господь оці негативні явища, як смерть і страждання, оберне на краще, люди навернуться до Бога. І зараз ви бачите: їдуть молоді люди, і не тільки молоді, захищати свою землю, свою державу, свій народ. І не тільки їдуть, а й збирають по всій Україні допомогу, виявляючи оцю любов, яка об’єднує. Оця біда, яку ми переживаємо, послужить тому, що ми об’єднаємось і Господь дасть нам перемогу.

Михайло Паночко, Президент Всеукраїнського Союзу Церков християн віри євангельської-п'ятидесятників:

— Минулий рік приніс багато яскравих подій, але він став переламним. Наша нація стала міцною, переживши певний ренесанс. Люди потягнулись до гідності та справедливості, їхнім найбільшим бажанням став мир у країні, життя та збереження всіх людей та відсутність пригноблення людської гідності.

Ми дійсно показали інший рівень життя, вирвавшись з орбіти східних вітрів. Цей рік потряс наш народ і змусив зрозуміти більше про свою віру та стосунки з Богом. Чимало людей почали молитись та йти шляхом віри.

Ми побачили багато й позитивних моментів, як то відсутність конфліктів в релігійному середовищі. Нам не лише вдалось зберегти консолідацію, а й згуртуватись перед обличчям горя. Нам ще далеко до досконалості, але цей процес вже почався.

Це дуже болісний та тривожний рік для нашої нації, але саме через біль народжується все добре та хороше. Тому ми намагаємось не концентруватись на негативі та йти далі тим шляхом, на який вже ступили. І дякуємо Богові за те, що ми знову повертаємось до честі та гідності. Певен, що на нас чекають кращі часи, однак їх ще треба дочекатись. Наступний рік стане не менш легким, але ми взяли правильний курс на зміни.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко), єпарх Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви:

— Пережитий рік, попри всі втрати й гіркі відкриття, лишає по собі неоціненний досвід суспільного опору системі фальшу та зневаги до людської гідности. Унікальний запит на віру, на молитву з’явився там, де наші співвітчизники згуртувалися в захисті дару, що його Біблія називає образом і подобою Божою. Революція Гідності подарувала Церкві шанс на реалізацію її справжнього покликання: вести наділене цим даром творіння на зустріч із Творцем. Зустріч у молитві, в таїнствах, а згодом — у вічному житті. А таке духовне лідерство вимагає від Церкви усвідомлення власної тотожності, захисту своєї свободи та вияву чіткої позиції в цивілізаційному змаганні, ареною якого став геополітичний простір України.

Причому це виклик не лише для всіх юрисдикцій в Україні, але і для Вселенського Православ’я. Після блукань у присмерку імперій східним Церквам, як і давнім мудрецям, знов відкривається провідна зоря свободи у Христі. Чи здатні Церкви звільнитися від оманливої опіки земних можновладців на шляху до цієї зорі — ось фундаментальне питання, яке залишив 2014 рік.

Протоєрей Ігор Яців, керівник Департаменту інформації Української Греко-Католицької Церкви:

— Я не буду оригінальним, якщо скажу, що рік був дуже важким. Але хочу почати з позитивних сторін та підкреслити, що завдяки цьому року ми маємо громадянське суспільство. Воно усвідомило свою демократичність, свої права та можливості, а разом з ними й обов’язки та відповідальність. І це ми бачимо серед людей, які йдуть добровільно боронити країну, серед волонтерів та капеланів, медиків, що рятують поранених. Це велике пробудження країни та наше оздоровлення від пострадянського залишку. Ми відчуваємо себе лише гвинтиками, що спільно рухають цей світ, але тепер точно знаємо, що разом ми – сила.

Звичайно, всім болить анексія Криму та війна у країні. І ми всі постійно відчуваємо цей тиск на собі, який особливо сильно зачепив бідних людей через економічні негаразди. Щоб допомогти усім потребуючим, активно працював і буде далі працювати наш «Карітас».

Тим часом в церковному житті триває розвиток, що ознаменувався відзначанням 25-річчя отримання легального статусу УГКЦ. В цьому році в УГКЦ висвятили шість нових єпископів, і вперше маємо одразу стільки нових архиєреїв. Були створені нові екзархати, зокрема розділений Донецько-Харківський на Донецький і Харківський, Одесько-Кримський на Одеський та Кримський – це знак нашого зростання та розвитку. Окрім того, значним стало створення Бразильської митрополії і тепер в нашій Церкві є вісім митрополій. Це наш шлях до визнання патріаршої гідності УГКЦ.

Наша Церква була і залишається локомотивом розвитку військового капеланства і все йде до того, що наступного року буде офіційно затверджений інститут військового капеланства. Це стане знаком того, що ми стаємо цивілізованою країною, яка, зокрема, гарантує усім громадянам вільне віросповідання також і під час виконання свого військового обов’язку. Подібно, з Божою допомогою, станеться і в пенітенціарній службі.

За цей рік Церква відповіла на ті виклики, які зустрічались протягом усього року – це допомога вимушеним переселенцям, пораненим, військовим в зоні АТО та всім, хто потребував допомоги. І тому можна сказати, що головною у 2014 році в УГКЦ стала соціальна сфера.

Диякон Ігор Шемігон, референт єпископа Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви:

— Це об’єктивно найважчий рік за все життя і нашої Церкви в Україні, і для мене особисто. Ми переживаємо у своїй країні епохальні події, що змінюють нас назавжди. З іншого боку, я бачу сильну консолідацію сил Церкви. Вона стала живим організмом, про це свідчить і наше об’єднання навколо Господа. Зараз працює таке прислів’я: спільне горе єднає людей. Однак я ніколи раніше не бачив, щоб різні конфесії та релігійні діячі працювали так близько й тісно, допомагаючи один в одному. І це не псевдо-різдвяний екуменізм, про який ми раніше говорили, а справжня співпраця в реальному часі та у конкретних справах. І в цьому визначний прорив для всієї Церкви за цей рік.

Архиєпископ Томас Едвард Ґалліксон, Апостольський нунцій в Україні:

— Цікаво було слідкувати та бачити, чим цей рік був для Римо і Греко-Католицької Церков. Однозначно, що 2014 рік став роком росту і викликів. Це був час для нас, щоб усвідомити свою нову роль. Ми багато працювали з громадськістю, але, можливо, Церкві слід більше працювати з громадянським суспільством, а навпаки не звертатись лише до представників влади. За короткий термін досвід Майдану показав зближення Церков у підтримці і допомозі людям.

Це був час росту і самовідкриття для Церкви, рік, коли вона змогла визнати свою нову роль у суспільстві. Я думаю, що цей час був викликом у розкритті наших сильних і слабких сторін. Для Католицької Церкви він також був роком зростання, ми побачили свої досягнення разом з недоліками. І можемо сказати, що в час випробувань для вічних цінностей, людина повинна жити за Євангельськими законами, залишатись собою.

Протоєрей Георгій Коваленко, екс-речник Української Православної Церкви:

— Головна подія минулого року – завершення ери Митрополита Володимира, його відхід до Господа. Разом з тим і обрання нового Предстоятеля Церкви, Митрополита Онуфрія. Весь цей рік Церква жила разом з народом, державою та суспільством. Вона так само переживала усі ті труднощі, що і наша країні. Цьому були присвячені наші служіння.

Ми всі жили одними проблемами та все сприймали як особисте. Але для мене цей рік ще й став завершенням служіння речника. Вірю, що Новий рік принесе нові проекти та можливості.

Шейх Ахмед Тамім, Муфтій Духовного управління мусульман України:

— Рік був нелегким в історії України, рік великих змін. Він послужив будильником для пробудження не лише українського народу, а й для всіх оточуючих. І те, що відбувається на Близькому Сході і в інших країнах під девізом релігії, поява міжрелігійних конфліктів — дає нам привід уважно подивитись на напрям, куди прямує людство.

Ми отримуємо повчальні уроки від минулого року. Мусимо завжди працювати на той спільний знаменник, який об’єднає людей в добрих бажаннях і намірах, щоб зберегти людську цінність і справедливість запанувала. Ми несемо велику відповідальність перед наступним поколінням, розуміючи, що ми лишаємо для них. Ми бачимо, що зараз багато хто говорить тільки про війну, про кровопролиття, і для них загибель сотні людей — це тільки жахливе число. До сих пір люди переважно живуть тільки заради особистого збагачення і не дивляться на те, які хвороби можуть виникнути через жадність і скупість.

ДУМУ як працювало, так і працює. Ми займаємось релігійними питаннями, оскільки завжди переймаємось на рахунок політизації релігії. Особливо це стосується лозунгів щодо ісламізації, яку використовували і в Європі, і в інших країнах. Деякі люди можуть це використовувати як плацдарм для свого зла. Це нас турбує найбільше.

І тому ми бажаємо, щоб Україна вийшла з цієї кризи. Кожен у рамках своєї компетенції повинен працювати для того, щоб справедливість перемогла і був мир на землі, щоб був розвинений культурний діалог, взаємостосунки розвивались тільки на благо майбутнього.

Шейх Саїд Ісмагілов, Муфтій Духовного управління мусульман України «Умма»:

— Пройдешній 2014 рік для мусульман України був, мабуть, найскладнішим після 1944 року, коли депортували весь кримсько-татарський народ і була знищена майже вся легальна мусульманська діяльність. Після тих подій все релігійне життя мусульман України до 1989 року знаходилось у підпіллі. Зараз ми переживаємо щось схоже, але у трохи менших масштабах.

Чому я так кажу, що це у нас найгірший рік за період незалежності України? Тому, що два регіони, де проживала найбільша кількість мусульман — це Крим і Донбас, — і зараз вони знаходяться в такому становищі. Можна констатувати те, що у Криму всі мусульмани, які там залишились, вони так чи інакше пристосувались до того, що там відбувається. Були випадки викрадання, катування, знищення людей, найчастіше мусульман. І з цим нам довелось жити.

Інша наша велика спільнота – це мусульмани Донбасу, які проживають у Донецькій та Луганській областях. Якщо ми візьмемо наше Духовне управління, то в нас було по 5 громад в кожної області і лише по одній залишилось на неокупованій території. З Донецької області наша громада залишилась у Костянтинівці, у Луганській області – в Сєвєродонецьку. З’являються якісь ворушіння з боку Росії, оголосив про себе якийсь муфтій ДНР, розповідаючи, що України тут більше ніколи не буде. Всі інші мусульмани, які залишились в Україні, теж переживають достатньо важкі часи, намагаються якось допомогти нашим братам.

Особисто для мене цей рік став роком випробувань, не тільки громадським, а й випробуванням на віру та вірність. Віруюча людина не може бути зрадником, я ніколи такого не розумів. І цей рік став таким переломним, своєрідним «лакмусовим папірцем. Адже всі хто носив у собі віру, вірність, порядність – вони це проявили, і навпаки. Суспільство розмежувалось.

І наступний рік також буде роком випробувань для всіх нас. Можливо загострення військового конфлікту. Ми не знаємо, що надалі буде відбуватись. Але ми всі повинні пройти через певні випробування. І я вважаю, що саме цього року Аллаг випробовував нас на вірність: чи є ми послідовними, вдячними, чи ми є зрадниками. Для мене висновок такий, що Всевишній Господь нам зробив іспит на вірність.