Про ланцюжки великого блюзнірства під час Великої війни
Один завсідник під час повномасштабної війни Росії проти України регулярно їздить до Москви і засідає як постійний член у Священному Синоді Російської Православної Церкви. Тієї, яка вважає цю війну священною. Його місце за тактичної відсутності там митрополита Онуфрія Березовського – праворуч від Кирила Гундяєва. Найближче до нього.
З його благословіння разом із ним 150 молдавських священників і мирян у 2024 р. їздили з «паломницькою» поїздкою до Росії.
Його підлеглі єпископ і капелани здійснили того самого року благоговійний візит «по досвід» до головного храму збройних сил Росії – отого, який збудовано в моторошному міліарному стилі, форми якого ніби самі кажуть: «Тут немає християнства».
Він народився, на жаль, на моїй Чернівеччині. У селі в 20 км від столиці Буковини.
Він, за його словами, громадянин і України, і Росії. І, мабуть, Молдови, якщо вже 36 років є там головним єпископом Російської Церкви.
Звати його Владімір Кантарян.
І у січні 2025 року предстоятель «Української» Православної Церкви нагородив його, як сказано у грамоті, ЗА ЗАСЛУГИ перед «УПЦ» орденом Миколая Чудотворця…
Онуфріївський орден передав один із його підлеглих – архієпископ Пьотр (Петру) Мустяце, теж функціонер Російської Православної Церкви, який під час повномасштабної війни також бере участь у засіданнях її органів, і на стіні в кабінеті якого на найвищому місці – портрет Гундяєва.
Другий завсідник під час повномасштабної війни Росії проти України щомісяця їздить до Москви викладати, бо має контракт з університетом Ощадбанку.
Він – соціаліст. Але не європейського, а радянського типу. Червоний.
І ще він – «православний». Імперського типу.
А ще його син у 2025 р. закінчив ліцей у Росії (в Казані), і батько пишається тим, що син вступатиме до одного з вишів Москви.
У 2024 р. на запитання журналістки, чи можна сказати, що він один із найближчих соратників Путіна на пострадянському просторі, він відповідає з радісною усмішкою: «Ну, попробуйте!». Й інтонація свідчить, що це означає: «Так!»
На її ж запитання: «Хто напав на Україну?» він відповідає: «Знову починається!.. Опять двадцать п’ять». І каже, ніби винні всі сторони.
У липні 2025 р. він дружньо спілкувався в Москві, у будинку Уряду Росії, із віце-прем’єрами Росії. Один із них – Дмітрій Патрушев – син Ніколая Патрушева, багаторічного голови ФСБ та нині секретаря ради безпеки країни-терористки.
Його звати – Іґорь Додон.
20 серпня 2025 р. на своїй офіційній сторінці у ФБ він похвалився світлиною ордена, яким його нагородив предстоятель «Української» Православної Церкви Онуфрій Березовський. Орден князя Володимира. І теж із формулюванням: «ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД УПЦ». Орден та грамоту передав архієрей Російської Православної Церкви Філарет Кузьмін, якого у жовтні 2023 р. обрав вікарним єпископом Синод цієї злочинної структури на чолі з Кирилом Гундяєвим.
А на день раніше, 19 серпня 2025 р., цей самий єпископ відвідував Банчени в Чернівецькій області і вручав митрополитові «У»ПЦ Лонгіну Жару орден від згаданого вище постійного члена Синоду Російської Православної Церкви Владіміра Кантаряна. Саме в Банченах присутній там Онуфрій Березовський і передав йому Грамоту й орден про нагородження Додона…
Ось такі агентурні ланцюжки… Ланцюжки демонічного блюзнірства під час великої та страшної війни.