Постать Патріярха Димитрія (в миру отця Володимира Яреми) є колосальною у всіх вимірах, а саме: як науковця, мистецтвознавця, культурного та релігійного діяча.
Ця людина знана в Україні та за її межами як харизматичний лідер, який створив цілу плеяду нового, свідомого прошарку суспільства, виховав патріотично свідому молодь, що передає любов до Батьківщини та рідної Української Православної Церкви своїм дітям й онукам.
Дар оратора та вміння знаходити спільну мову із аудиторією слухачів вважається запорукою успіху проповідника. Саме цими рисами володів світлої пам’яті Владика Димитрій, Патріярх Київський та всієї України Української Автокефальної Православної Церкви. Він радий був кожному співрозмовнику, із задоволенням давав інтерв’ю для вітчизняної та закордонної преси. Більшість журналістів, хто приходив із цікавості та задля щирості написання матеріалу, переконувалася у величі цієї людини: усі були вражені обізнаністю, толерантністю та відкритістю Глави УАПЦ.
Третє відродження УАПЦ в Україні, яке розпочалося із терен, де православ’я заборонялося протягом 281 років, викликало сильну схвильованість як у партійної верхівки, так і в середовищі мирян – це було щось таке нове, українське, до якого душа сама тягнулася.
Патріарх Димитрій подарував церковній спільноті України забутий вже нею образ інтеліґентного, щирого й побожного архієрея. Він не володів навичками адміністрування, був надто прямолінійнім і різким, не завжди, на жаль, добре розумівся в людях, часом не помічаючи явних підступів.
Першим засобом масової інформації, що сповістив новину про Патріярха Димитрія 14.10.1993 р. була газета «Гарт».
"У Києві на пресвяту Покрову пройшла інтронізація Патріярха Київського і всієї України Української Автокефальної Православної Церкви Димитрія (Яреми).
Древня церква Спаса на Берестові видалася замалою для такої величної процесії. Почесна варта вірних захисників українського православ’я – козаки, віряни УАПЦ, депутати, громадські діячі шанобливо вітали Патріарха. "Нехай нас мало числом, але багато духом, — мовили ієрархи. — Хай ці старі стіни, хай поруйновані вони, але знов, як і колись, як перед тисячею років, обрали ми нашого українця-першосвятителя, але вже не митрополита, а Патріарха. Знов, як і колись, підступ і наруга оточують його.
Якщо тоді був князь Ярослав Мудрий, який опікувався Вірою, то немає зараз такого князя. Але є, дорогі брати і сестри, разом із нами, і хай нечисленні, українські козаки, які завжди шанували Покрову Пресвятої Богородиці як свою покровительку. І коли ми всі разом стоїмо під її омофором, це дозволяє нам прийняти честь— мати українського Патріярха і честь – зватися новим вином. Бо мусимо зробити багато, мусимо побудувати ту чисту церкву, про яку молився тут митрополит Іларіон і десь далеко за океаном Патріярх Мстислав. Бо за це гинули тисячі наших людей, у тому числі й ті, хто вперше свої бої розпочав під Покровою Пресвятої Богородиці у Волинських лісах і гордо проніс ім’я українського повстанця, не склавши зброї ні перед Сходом, ні перед Заходом.
Тож не сумуйте, що тісний цей храм, з нього понесемо по Україні звістку про те, що маємо Патріярха".
Аналізуючи роки Патріаршества (14.10.1993-25.02.2000), простежуємо більш глибоку та позитивну тенденцію висвітлення життя й діяльності Владики Димитрія.
Існували два офіційні друковані органи УАПЦ: Всеукраїнська православна газета «Наша Віра» (м. Київ) та «Успенська Вежа» (м. Львів), які висвітлювали життя Церкви та Святішого Патріярха зокрема. Проте коли перше видання публікувало офіційні відозви та послання, то друге – буденні наболілі питання, які мучили Владику. Його харизматичність та відданість своїй молільській праці змушувала вночі, коли його ніхто не турбував, сідати за друкарську машинку – вірну супутницю життя – та писати ті речі, які на цей час є унікальними.
Протягом свого патрiяршого служiння Патріарх Димитрiй вiдвiдав усi єпархiї УАПЦ в Українi, а також США і Польщу. Охоче проповiдував у рiзних суспiльних середовищах. Проявляв постiйну турботу про налагодження мiжцерковних стосункiв i творення єдиної Помiсної Церкви в Українi. Постiйно дбав про розвиток церковного мистецтва на засадах нацiональної традицiї, про воцерковлення української молодi та iнтелiгенцiї.
Патріярх мав велику симпатію з боку київської інтеліґенції. Усім відомо, що письменики-шістдесятники належали саме до Української Автокефальної Православної Церкви. Мабуть, кожен знає такі відомі прізвища, як Сверстюк, Вінграновський, Овсієнко, Марченко... Саме вони й були основою, на яку опирався Світлої пам’яті Владика. Під час однієї з розмов із Євгеном Сверстюком, яку пізніше опублікували на шпальтах «Успенської вежі», було поставлене питання: «Ми вже згадували раніше про Патріарха УАПЦ Димитрія (Ярему). Які залишились спогади про нього, як ми знаємо, стосунки між вами були досить близькими?»
– Ми були з ним у багатьох різних життєвих ситуаціях, і справді стосунки між нами були досить відвертими. Мені сподобався щиромолитовний тон його духу, і завжди вражала здатність сприймати нову інформацію. Які виходили нові книги, цікаві для нього, Він все перечитував і на все відгукувався. Він радо сприйняв вихід моєї книжки «Шевченко і час». Це було десь у 1996 році, і, я думаю, саме в цій книзі знайшов Святіший Димитрій форму вислову своїх думок. Найбільше враження на мене справило чекання ним 2000-ліття Різдва Христового. Мені здавалося, що у всій Церкві Він тільки один чекає того великого свята і розуміє його суть. Переживання високого і сакрального було у Патріарха Димитрія головним.
Людина, яка все своє життя несла віру до Всевишнього, заохочувала до цього сотні тисяч вірної пастви, звичайно, жила однією метою – служити Богу.
Віримо, що Господь оселив Святішого Патріарха Димитрія в лоно Авраама, де складає за нас молитву і є постійним опікуном Української Церкви, яку Він любив, розбудовував і віддав усе найцінніше, що було протягом десятиліть, пастирській праці.