Анатолій Калюжний: Ця війна – це не лише початок кінця Путіна, а, може, початок останньої нашої людської історії

Події Майдану та ризиковані переговори лідерів Церков з владою вже залишились позаду, поступившись місцем збройному конфлікту на Сході. Разом з тим місія Церкви лише посилюється, оскільки саме релігійні організації намагаються максимально допомогти людям під час таких важких випробувань, що випали на долю країни. Про перспективи служіння, про теперішню ситуацію в Росії, війну на сході та про духовні випробовування людства РІСУ розповів пастор протестантської церкви «Нове життя», єпископ Анатолій КАЛЮЖНИЙ.

— Вже минув Майдан, але війна триває далі. При владі часто лишаються старі кадри. Так само в релігійному житті відбуваються зміни. Чого чекати далі, чи змінились люди після усіх подій і як можна вплинути на подальший перебіг подій?

— По-перше, я бачу певні закономірності в тому, що відбувається у суспільстві – мене нічого не дивує, бо процеси мають не політичне, а скоріше духовне підґрунтя, як і війна з Росією. З часом духовні лідери починають це бачити. Адже раніше всі міста стали на коліна, покаявшись у спільній молитві. Наразі є проблема з біженцями, є проблема зі страхом у серцях людей, є проблема дискусій стосовно того, чи правильно брати зброю до рук. Для протестантів це дуже суперечливий момент зараз, важкий процес переосмислення.

— У контексті дискусій про використання зброї і захист, віруючі розділились на два табори – на тих, хто підтримує силовий сценарій конфлікту, і тих, хто виступає лише за мирне вирішення проблеми. Що б можна було їм сказати?

— Це дуже складне питання. Я не можу засуджувати жодну зі сторін. В мене у церкві одна мама прийшла з тим, що її 19-річного сина забирають на Схід. Вона дуже знервована, бо дитина психологічно й духовно не готова до цього. Але разом з тим є люди, які професіонали і цього прагнуть. Тут варто пригадати, що немає більшої любові, ніж віддати життя за ближнього свого. Таких людей не варто засуджувати, бо вони будуть охороняти нашу країну. І ясна річ, що так само було з Майданом - не всі в одну мить прийняли його концепт, як і роль Церкви в суспільстві. Наразі триває непростий процес переосмислення свого місця у житті релігійними лідерами й угрупуваннями. Бог досягає своєї мети в нас, це однозначно, Він діє особливим чином.

Дуже цікаво було спостерігати за змінами, оскільки серед віруючих є представники різних національностей, в тому числі й росіяни. І ті з них, хто народились в Україні або давно тут жили, все одно на порядок важче сприймають зміни. Тому, мабуть, ці процеси в наших країнах мають суто духовне підґрунтя. Спілкуючись з росіянами, я був приголомшений, коли нормальні люди починали говорити про наші події і просто втрачали контроль над собою. Це дуже серйозні духовні проблеми, в тому числі й у Путіна, коли люди вже не можуть мислити адекватно, здавалося б, в такій простій ситуації. Треба чітко визначати, що таке добро і що таке зло.

— Що зараз намагаєтесь робити? Як служитель може допомогти людям?

— Моє покликання зараз як єпископа полягає у праці з пасторами на Сході. Ще одна сфера роботи - це діалог Україна-Росія, розмови з лідерами релігійних організацій. Була в нас і перша зустріч протестантських керівників в Єрусалимі, яка чітко показала, що проблема з наскоку не вирішується. Позиції абсолютно не були узгодженими. Зараз я намагаюсь знайти в Росії тих людей, які ще зберегли адекватність і можливість хоча б чути іншого, щоб побудувати діалог. Як правило, це не найвищі ешелони керівництва, тому що там дуже заангажовані люди.

Я не хочу звинувачувати служителів Росії, натомість хочу їх зрозуміти. Війна стоїть між баптистами двох країн, як і між іншими конфесіями. Я зробив для себе кілька цікавих відкриттів. Після Помаранчевої революції в 2004 році протестанти почали дуже активно діяти, ще коли брали там участь. Мабуть, Путін це зрозумів і побачив суттєвий вплив Церкви на суспільство. Однак ми не знали про те, що в Росії фактично був створений відділ в ФСБ для роботи з релігійними лідерами. Поки я розпитував знайомих, то зрозумів, що майже до всіх приходили фсбшники і задавали питання – «а що ти думаєш про Помаранчеву революцію? А яке твоє ставлення до цього?» Ситуація наразі така, що якщо їм не підкоритись, то сьогодні ти ще можеш служити вільно, а завтра – вже ні.

Ще один момент – після нашої революції в Росії практично всі церкви були дуже «культурно» прибрані з кінотеатрів, будинків культури. В 90-х роках було таке пробудження, що всі подібні місця були зайняті церквами. А зараз там відбулась конкретна зачистка з тією метою, щоб церкви протестантів не могли впливати на людей. І те, що в нас трапилось 16 січня цьго року, ця спроба прийняття закону – це була калька російського закону, який там давно діє. Спецслужби Росії працюють, вони не лише зачистили територію, а й створюють певну законодавчу базу. Завдяки їй вони зможуть жорстко контролювати фінанси церкви і різні інші аспекти, в тому числі й гуманітарну допомогу.

— Чи можлива протидія пропаганді з боку Росії? Як вона впливає на її мешканців?

— Наразі пропаганда лишається на своєму місці, зараз будь-який пастор, маючи певну громаду, отримує обмежені права і можливості, «комфортну зону» для служіння. Але як тільки пастор або служитель починає рухатись за межі цього штучного коридору, у нього виникають певні проблеми. Сьогодні, спілкуючись з ними відверто, я шукаю тих, які можуть мислити і з якими можна будувати співпрацю. Я прийшов до висновку, що якщо я стояв на Майдані, ризикуючи майном для церкви, самою церквою, то я був готовий платити цю ціну – і реєстрацією, і майном, і всією справою життя, та й навіть самим життям. Натомість в Росії абсолютно більшість духовних лідерів думають про те, що вони постраждають, варто лише піти у публічну сферу. «Йти на хрест» церква в переважній більшості не готова. Однак є випадки, коли лідер займає радикальну позицію. Тоді його спершу попереджають, а потім або прибирають, або замінюють на іншого. Тому мені зрозуміла поведінка їхніх лідерів – вони хочуть працювати комфортно і не хочуть вилазити за сфери дозволеного, щоб берегти служіння.

Але згадаймо: якби Іван Хреститель промовчав і був «мудрим», то він міг би служити ще років 30. Проте хтось мав прийти і сказати правду. Якщо ти людина духовна і ти несеш людям правду, то ти не можеш обмежити її однією сферою – лише літургією чи поклонінням Богу. Говорити правду не лише про Бога чи про людину, а подавати ситуацію такою, якою вона є і викривати брехню. Було відоме звернення російських баптистів, коли вони подякували Путіну за ті моральні цінності, які він плекає в суспільстві – мені здається, що це вже вища міра блюзнірства. Ми знаємо, яким чином він живе. Для Церкви це має бути однозначним – яка там мораль, які цінності він відстоює? І заплющувати очі на те, що він такий і нібито захищає суспільство від сексуальних меншин  – це неправильно і ця проблема ще визріватиме. Я переконаний, що в російському суспільстві народиться досить впливова група людей, які будуть не боятись говорити правду будь-кому.

Ще один фрагмент нашого спілкування з росіянами. Кілька років тому ми постійно чули, що пропагандисти Путіна казали про керовану демократію Росії, про те, що вона має певні особливості і форми. Це навіювалось людям певний час, щоб показати, що вони теж демократи, але іншої формації. Коли я почав говорити про якісь демократичні принципи, то раптом почув, що, виявляється, демократія – це далеко не досконала форма суспільного життя. Я задумався звідки це йде, говорив з одним, другим, третім і зіштовхнувся з тим, що російська пропагандистська машина уже більше ніж півроку починає методично доносити людям про те, що там, де є демократія – там купа проблем, там хворе суспільство. А тому влада знає «щось», що однозначно краще для всіх. Враховуючи появу позитивних сюжетів про Сталіна, то стає зрозумілим, які акценти пануватимуть. Один з пасторів казав, що в ефір стали потрапляти позитивні сюжети та цілі фільми про диктаторські та авторитарні режими.

— Це підштовхування до автократії?

— Це означає, що все суспільство Росії підштовхується до того, що буде інша система влади, це фундамент пропаганди. Зараз йде повне перезавантаження свідомості і підсвідомості через ці механізми – я не претендую на повну об’єктивність, я не зміг провести комплексне дослідження, але це моя суб’єктивна думка після спілкування з російськими братами за останні три місяці.

А якщо подивитись на слова Меркель про неадекватність Путіна, якщо подивитись на їхні амбіції – я боюсь, що ця війна вже відкрита і не традиційним чином. Вона перегорнула сторінку всього людства, отже, це буде звучати дуже голосно – це не лише початок кінця Путіна, а, може, початок останньої нашої людської історії. Ми віримо в те, що ми стоїмо на порозі останнього часу і ми віримо, що такі поняття як антихрист, взяття Церкви, кінець світу – це не просто слова, а це певні речі, які дуже чітко прописані в Біблії.

Я хочу звернутись до всіх віруючих – треба, щоб ми не просто співчували війні, але бачили інше, що стоїть за цим. Тому що так зухвало нехтувати загальноприйнятими принципами просто неможливо, за цим стоять або психічні, або духовні проблеми. Я закликаю продовжувати молитву, не поспішати чіпляти на всіх ярлики, дивитись на все з розплющеними духовними очима і сприймати процеси не так примітивно.

— Щодо конфлікту на Сході – там перебувають протестантські пастори і ситуація непевна. Чи є контакти з ними?

— Вони намагаються бути активні там. Наприклад, там працює мій друг Сергій Косяк – це пастор малої церкви. Він одним із перших священнослужителів у Донецьку зібрав вірних у молитовний намет в центрі міста. Його били, змушували залишити цю справу, але він відправив свою родину у безпечне місце й досі лишається там. Зараз він служить багатьом військовим в лікарнях, намагається робити скільки зможе. Коли його заарештували і катували, то людина, яка цим керувала, була його колишнім прихожанином. Так і самопроголошений мер Слов’янська Понамарьов колись ходив до церкви, а тепер він один з керівників в ДНР. Коли людина відвертається від Бога, раз прийшовши до Нього, то демони роблять у ній справжній форпост. Для мене не дивно, що люди, які відійшли від церкви, зараз найбільш агресивно налаштовані проти неї.

Служіння на Сході триває, я знаю героїв віри, які вивозять звідти сотні людей, щодня ризикуючи. Під час Майдану, спілкуючись з багатьма з них, я бачив їхню байдужість до України, їм було все одно якою буде влада. Проте вже за ці два-три місяці я бачу зміну свідомості цих пасторів, Бог досягає своєї мети в нас. Тому що все, що відбувається, трапляється не заради олігархів чи людей – це все заради Церкви. Це духовна боротьба і ми маємо бути готові до цього.

— А яким ви бачите вихід з ситуації на Сході? Бо, як показали події, перемир’я так і не було.

— Це жах. Коли жевріла надія, що це все зупиниться, то знову траплялись катастрофи – це знову горе. Одна моя знайома людина бачила цікавий сон щодо цих подій. Їй наснився ведмідь, який намагався своїми лапами щось заграбастити, ніби бідну Україну. В нього на шиї була удавка і чим більше він ліз – тим сильніше вона затягувалась, відкидаючи його назад. З одного боку, я б дуже хотів, щоб це зупинилось якомога швидше. І я вітаю те, що зробив Порошенко, може, трохи запізно, але я розумію, що якщо хтось не зупинить Путіна, то він не зупиниться сам. Він не може допустити, щоб Україна мала відкриті кордони з Європою, щоб вона отримувала допомогу від Заходу. Це є початком його кінця. Він буде робити все, щоб східні області надовго стали зоною нестабільності.

Тут багато чинників - і родовища сланцевого газу, і цілісна, тотальна, унікальна війна.  Бо якщо Україна отримає свій газ – як на неї впливати? Тому все, що робить Росія, шито білими нитками. Дуже хотілось, щоб і Європа, і Америка більш конкретно сказали про свої позиції. Я певен, що ми на боці правди, бо ми вирішували внутрішні проблеми, без чужого втручання. Водночас я боюсь за Обаму, тому що, розуміючи його психологію, стає ясно, що це не та людина, яка може жорстко йти до кінця. Є ще гірша проблема: спілкуючись з західними експертами, я бачу, що вони не дуже хочуть розвалу Росії. Чому? – Тому що Путін зараз хоч якось контролює процеси всередині. Там велика кількість ядерної зброї і, якщо трапиться хаос, то невідомо, в чиї руки вона попаде – Захід боїться цього. Йому краще бачити неадекватного Путіна, ніж повне безвладдя в Росії. Тому Європа буде впливати, але не настільки жорстко як могла б.

Західні керівники побоюються Китаю, тому що він розвивається дуже інтенсивно і це серйозна загроза для світового домінування. І якщо йому раптом вдасться об’єднатись з Росією – постане ще одна дуже потужна і впливова сила, яка буде надзвичайно діяти у світі і невідомо, як вона буде поводитись. Якщо подивитись на ситуацію в цілому – то можна зрозуміти, що на карту поставлено все.

Я певен, що всю цю проблему з кровопролиттям, війною, брехнею може вирішити лише Бог. Тільки Він може дати благословення і для Росії, і для України. Я мрію про те, щоб відбулось велике пробудження в РФ, щоб наша свідомість піднялась – це те, про що я щодня прошу Бога. І з цією вірою живемо щодня, адже тепер мусимо дивитись вперед, маючи наслідки революції на Майдані за власними плечима. Я переконаний, що всі ці кардинальні зміни лише допоможуть нашій країні, піднявши її на новий духовний рівень.

Розмовляла Тетяна МУХОМОРОВА