Авторське безправ'я?

09.03.2011, 19:05

Ситуація навколо дотримання інтелектуальних прав в Україні продовжує повільно, але впевнено зрушуватися з мертвої точки. Як підсумок, палкі суперечки християн «можна-не можна» переходять з шорсткою площині практичного богослов'я в компетенцію роздратованих правовласників та їх союзників. Де вихід?

Останні 15 років боротьба з системним ігноруванням авторського права в Україні йшла неспішними темпами. Зокрема, підприємства робили вигляд, що переходили на ліцензійне програмне забезпечення (далі — ЛПО), а правоохоронні органи звітували про «серйозні масштабах» виконаної роботи. Тим не менш можливо, що цієї історії було дано зовсім інший напрям: за повідомленнями січневої преси з посиланням на прес-службу МВС РФ, в Росії вперше було заведено кримінальну справу на юзера соціальної мережі Вконтакте, який незаконно розмістив у своєму обліковому записі 18 записів відомої музичної групи. За російськими законами нещасливцю загрожує до 6 років позбавлення волі — більше, ніж за вбивство. Українцям властиво повторювати шлях північних сусідів, і малоймовірно, що хвиля «ревнощів з прав» обійде стороною нашу державу. Християни за своєю суттю завжди були чуйними до порушення законів духовних і земних, і подібна судова практика тих з них, хто про авторські права (далі — АП) не чув або чув не зволить, повинна трошки стурбувати. Втім, тут не все так гладко.

Ціна питання

Google, який знає все, на запит «християни і авторське право» демонструє 42 000 результатів, що в порівнянні з темою «християнство і культура» з його 1540000 результатами — зовсім небагато. Проте, цей предмет бесід вже став завсідником християнських форумів, оскільки він зачіпає інтереси економічно і творчо активних верств християнської громади: програмістів, музикантів, поетів, виконавців і творчих осіб усіх мастей і класів. Манера діалогу може тут служити для наступних поколінь християн осучасненим прикладом середньовічних інтелектуальних турнірів. Ті, кому є що втрачати (творці-автори) відстоюють точку зору, яка — «Рибалка рибалку бачить здалеку!» — дублює норми українського законодавства. Решта, тобто християни, що виступають споживачами літтворів, музики, відео і інших чудес епохи Web 2.0, які вперто не бажають бачити — з точки зору правовласників — очевидні речі.

Конфесійна роздробленість Україні в питанні АП непомітна: думають практично у всіх церквах однаково. Приємний виняток — УГКЦ, Глава якої з 2008 року в своїх Роздумах щодо дотримання правил дорожнього руху привчав вірних своєї церкви поваги до цивільного права.

Дуелянти

Як не парадоксально, суперечки, що тривають у середовищі християн – чи потрібно взагалі рахуватися з авторським правом або продовжувати цитувати «Господня земля і все, що на ній» – стали заручниками як аматорського рівня опонентів, так і загальної досить тяжкої економічної ситуації, в контексті якої даний питання потрібно вирішувати. Іншими словами, прихильникам АП крім швидких відповідей на аргументи нерозумних інтернет-відвідувачів необхідно ще й обгрунтувати, чому в державі з прожитковим мінімумом у 894 грн. і мінімальною зарплатою в 941 грн. людина повинна платити серйозні гроші за певний «аудіовізуальній твір»? Один мій знайомий лікар, який побажав не згадувати свого імені, вважає, що в українських умовах римське прислів'я «хліба і видовищ» трансформується в «хліба АБО видовищ»: «Для середньостатистичного держслужбовця або працівника муніципальної установи питання про« бути чи не бути »піратської продукції в його ПК практично на порядку денному не стоїть: купувати ЛПО дорого, зарплата не дозволяє, а без нього ніяк не обійтися». Втім, обурення ринковими цінами ЛПО або ліцензійних компакт — або відеодисків трапляється, як правило, після рішення більш фундаментального, етичного питання: порушення авторських прав — гріх, вимушена необхідність чи спосіб існування?

Віл молотить, юзер качає

У суперечках про АП економічні питання — вторинні, це факт. І вістрям спору в даному випадку виступає тлумачення всім відомої заповіді Декалогу «Не кради» (Ісх.20: 15; Втор.5: 19). Якщо з крадіжкою матеріальних ресурсів християни розібралися досить давно (хоча є відомим приклад кардинала Фрінгса, котрий увічнив своє прізвище в німецькій мові словом fringsen тим, що однією з проповідей виголосив важливі слова: «Ми живемо в такий час, коли індивідууму, виходячи з його потреби, може бути дозволено взяти те, що йому потрібно для збереження життя і здоров'я за умови, якщо він не може отримати це іншим способом, працюючи або торгуючи »), то особливості трактування цифрової продукції викликають деяке здивування. І не тільки у християн: вчені-економісти до цих пір сперечаються, чи сприяє копірайт економічному процвітанню чи ні. Поширена наступна точка зору: «... приватна власність сама по собі є крадіжкою — земля і небо не належить нам, як і продукти від них одержувані ...» (з чого, втім, випливає, що книги ростуть на деревах). Далі буде: ПЗ і відео / аудіопродукція повинні бути у вільному обігу, оскільки сам Бог наділив людину талантами і гріх брати за це гроші. Інсайдери процесу — проти. Як зізнається Володимир Вшівкін, християнський виконавець і пастор баптистської церкви у м. Бровари, «ми, будучи професіоналами, зобов'язані для отримання якісного продукту займатися своєю справою кожен день. На це витрачаються і гроші, і час, і особисті зусилля ». Музикант уточнює: на запис одного коробкового альбому він з однодумцями витрачає два-три місяці, що не включає час на зведення музматеріала, виготовлення матеріалів і поліграфії, що, за його зізнанням, «тягне» на «тисячі доларів». На ринку друкованої продукції ситуація з АП практично ідентична. За словами Надійки Гербіш, автора першої електронної християнської книги і головного редактора видавництва «Ездра», «сьогодні частіше утискаються інші права авторів — можливість заробити гроші (чи принаймні "відбити" потрачені) на власному продукті. Так званим піратам не потрібно привласнювати (авторські— О.Г.) права — їм достатньо зробити "добру" справу й розповсюдити твір нелегальним способом. Таким чином, піратські копії знищують не лише українських митців (письменників, музикантів, художників тощо), але й видавництва, маленькі кінокомпанії, музичні студії тощо».

Треба думати, корінна різниця між двома групами «опонентів» — у розумінні процесу виробництва кінцевого продукту. На думку Вадима Пономарьова, російського музичного оглядача, «копірайт знаходиться в протиріччі з базисним моральним поняттям про крадіжки, тому що при вільному поширенні нічого у творця музики не пропадає. Його музика, а також любов глядачів, честь, авторство, гідність залишаються при ньому. Твір ж пускається у вільне плавання». Артисти-християни, як і творці будь-якого інтелектуального продукту, парують біблійним афоризмом: «Не в'яжи рота волові, що молотить і вартий працівник своєї нагороди» (1 Тим.5: 18).

Третій незайвий

Філософи-язичники, які спостерігали за розвитком раннього християнства, і були б раді інкримінувати послідовникам Шляху недотримання римського права, але останні не давали ні найменшого приводу. Це в підсумку стало причиною штучних звинувачень в атеїзмі і «страшних гріхах» під час Причастя. Саме в даному історичному контексті первоверховний в католицькій традиції ап. Петро зазначає: «Тільки б не постраждав хто з вас, як душогуб, або злодій, або злочинець, або як зазіхає на чуже» (1 Пт.4: 15). Роздуми про наслідки згаданого на початку статті кримінальної справи наводять на думку, що суперечки про потрібність або ж про марність АП поступово виходять за рамки «внутрішньокорпоративного» суперечки і вступає на територію власників АП, котрі вже задумались про втрачені прибутки, і правоохоронців, котрі вимушені звертати увагу на існування в Україну Інтернету. Результати внутрішніхнепорозумінь християн усіх конфесій будуть «сертифіковані» ззовні: як показує статистика в Україні, кількість судових справ, так чи інакше пов'язаних з порушенням АП у всіх сфера, зростає. Однак будемо чесними: навряд чи українських християн дана тенденція змусить більше совісно ставитися до інтелектуальних продуктів інших християн і — тим більше! — інших людей. Зухвало припустимо, що це просто змусить задуматися про своє правовий статус і спричинить за собою аналіз своєї податкової охайності, правової свідомості та власної громадянської позиції. На думку Катерини Волошко, керуючого партнера Міжнародної адвокатської компанії, «християнам, які живуть в Україні, незалежно від ставлення до легітимності законодавства, рекомендовано виконувати закони про авторське право, оскільки останні захищають інтереси християнського творчості як такої».

Найближчий ж суб'єкт для аналізу — це християнські організації, які мають можливості в своїй діяльності обходитися без ПЗ або аудіо \ відеопродукції. Саме ці структури повинні будуть віддати перевагу або поступовому ліцензуванню, або переходу на софт (синонім ПЗ) з відкритим кодом, тобто безкоштовний софт. Олександр Ольшанський, член правління Інтернет асоціації України, в одному зі своїх інтерв'ю підкреслив, що раз на три роки застаріваюче ЛПО через кожні 10 років буде легально викачувати з української економіки приблизно $ 3 млрд. Тому здоровий глузд підказує, що для вирішення вищеозначених проблем не слід чекати «страху покарання» (Рим.13: 5 в інтерпретації Синодального перекладу), а зробити все «по совісті». Для цього необхідно всього лише вольове рішення плюс консультації адекватних фахівців. А краще – християн-фахівців.

Олексій ГОРДЕЄВ

Теги: #Авторське право