Бенедикт XVI

25.10.2011, 11:32
Бенедикт XVI - фото 1

6a00d834515d1e69e200e551ec78e98834-800wi.jpgПапа Бенедикт XVI (Benedictus  XVI) (Йозеф Алоїз Рацінгер), народився в містечку Марктль-на-Інні 16 квітня 1927 р. і був охрещений у той же день. Його батько, Йозеф Рацінгер, поліцейський, походив з давньої фермерської родини у Нижній Баварії. Мати, Марія Рацінгер, була дочкою ремісників з Рімстінгу, що на березі озера Хемзі, і до заміжжя працювала кухарем у готелях. Йозеф став третьою дитиною в подружжі Йозефа та Марії. Його брат – Георг Рацінгер (нар. 1924 р.) - священик, музикант, диригент Регенсбурзького кафедрального хору (до1994 року). Старша сестра Марія була незаміжня і до своєї смерті у 1991 році працювала покоївкою кардинала Йозефа Рацінгера.  Двоюрідний брат дідуся Папи Бенедикта XVI  був відомим німецьким політиком Георгом Рацінгером. 

Йозеф Рацінгер провів своє дитинство і юність в Траунштайні, маленькому селі неподалік від австрійського кордону, в тридцяти кілометрах від Зальцбурга. У цьому середовищі, яке він сам визначив як "моцартівське", він отримав свою християнську, культурну та особисту формацію. Майбутній Папа навчався в початковій школі в місті Ашау-на-Інні, яка у 2009 році була перейменована на його честь.

У 1941 році 14-річного Йозефа Рацінгера зараховано до юнацької організації «Гітлер Югенд» (Hitlerjugend). Відповідно до закону від 1939 року, таке членство було обов’язковим для всіх німецьких юнаків.

Однак, за свідченнями людей, які знали Йозефа в той час, він не захоплювався ідеалами і діяльністю цієї організації. Під час навчання в семінарії у 1943 році Йозефа Рацінгера, мобілізовано до військових сил ППО. Спершу він був в Унтерферінгу, потім в австрійскому Інсбруку, а пізніше в Гілхінгу, на базі «Люфтваффе». У 1944 році він потрапив в «Австрійський легіон», однак участі в бойових діях ІІ Світової війни він не брав. У 1945 році під час наближення військ союзників Рацінгер дезертирував і переховувався в своєму родинному будинку. Після війни його заарештували та відправили в табір для військовополонених, де він перебував до закінчення війни.

У листопаді 1945 року Йозеф разом з братом Георгом (Георг Рацінгер потрапив у збройні сили Вермахту в 1942 році і був серйозно поранений в Італії у 1944-му) повернулись на навчання в семінарію св. Михаїла міста Траунштайн. З 1946 по 1951 рік Йозеф Рацінгер вивчав філософію і теологію у Вищій школі філософії і теології Фрайзинга, а також у Герцогському Григоріанумі Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана. Обоє братів Рацінгерів були рукоположені на священиків у Фрайзингу 29 червня 1951 року кардиналом Михаелем Фаульхабером, який очолював Мюнхенську кафедру. Рік по тому майбутній Папа почав викладати у вищій школі Фрайзінга.

У 1953 році священик Йозеф Рацінгер отримав докторський ступінь з теології за дисертацію (Ph.D) на тему "Люди і Дім Божий у доктрині Святого Августина про Церкву". Через чотири роки він захистив докторську габілітацію на тему «Теологія історії у Св. Бонавентури» і в 1958 році став професором Вищої школи філософії у Фрайзингу, де викладав догматичне та фундаментальне богослов‘я. 

У 1959 році майбутній Папа став професором теології в Університеті Бонна, а в 1963 році перейшов до Університету Мюнстера.

Протягом 1962 -1965 років Йозеф Рацінгер виконував обов’язки богословського експерта-консультанта (Peritus) кардинала Йозефа Фрінгса, архієпископа Кельну в рамках ІІ Ватиканського собору. В рамках цього періоду Йозефа Рацінгера визначають як реформатора, який працював разом з такими богословами, як Ганс Кюнг.

У 1966 році Йозеф Рацінгер очолив кафедру догматики Тюбінгенського Університету, а в 1969 році перейшов до Університету Регенсбурга.

У 1972 році разом з Гансом Урс фон Бальтазаром, Генрі Де Любаком та Вальтером Каспером  доктор Йозеф Рацінгер заснував один із найвизначніших часописів сучасної богословської думки «Communio», який видається 17 мовами, в тому числі й українською (сьогодні його видання тимчасово призупинене).

25 березня 1977 року Папа Павло VI іменував Йозефа Рацінгера архієпископом Мюнхена і Фрайзинга. Хіротонія відбулась 28 травня того ж року. Він став першим за останні 80 років дієцезіальним священиком, який став Мюнхенським архієпископом. Своїм єпископським девізом він обрав «Співробітники правди» (Cooperatores Veritatis) (3 Ів. 8). Цього ж року, 27 червня, Рацінгер став кардиналом-священиком з титулом храму «Марії Утішительки у Тібуртіно».

У 1978 році кардинал Рацінгер брав участь у Конклаві, на якому було обрано Івана Павла І, а в жовтні того ж року голосував на Конклаві, який обрав Папою Кароля Войтилу – Івана Павла ІІ.

Кардинал Йозеф Рацінгер був одним із доповідачів на V Генеральній Асамблеї Синоду єпископів у 1980 році та делегатом на VI Асамблеї у 1983 році.

25 листопада 1981 року Папа Іван Павло ІІ призначив Йозефа Рацінгера Префектом Конгрегації Доктрини Віри, президентом Папської Біблійної Комісії та Міжнародної Богословської Комісії. Через це 15 лютого 1982 року кардиналові довелося покинути  Мюнхенську кафедру і перебратися до Ватикану.

Кардинал Йозеф Рацінгер був також Президентом Комісїі з підготовки Катехизму Католицької Церкви і після шести років (1986-1992) роботи презентував Римському понтифіку новий Катехизм.

Під керівництвом кардинала Рацінгера Конгрегація Доктрини Віри видала низку документів, метою яких був захист католицького віровчення. Серед них - документи на тему сім‘ї, міжцерковних стосунків, догматичні теми, питання гомосексуальності та масонства, вчення про Церкву, «теологію визволення» та ін. Конгрегація винесла різного роду попередження та наклала санкції на кількох католицьких богословів стосовно деяких їхніх публікацій (зокрема, Леонардо Боффу O.F.M., Ентоні де Мелло S.J.) У 2000 році Конгрегація презентувала відому Декларацію Dominus Jesus. Повний перелік документів можна знайти на офіційному сайті Конгрегації.

5 квітня 1993 року Папа Івана Павло ІІ підвищив кардинала-священика Йозефа Рацінгера до  кардинала-єпископа субурбрікарної (італ: suburbicaria) єпархії Велетрі-Сеньї (італ: Velletri) (Субурбікарних єпархій (т.зв. єпархії передмістя), є 8 і вони знаходяться в передмістях Рима). Титули цих єпархій надаються кардиналам-єпископам, яких в Латинській Церкві є 6. Ще 4 кардинали-єпископи - це патріархи древніх східних Церков).

У 1997 році в 70-річному віці кардинал Йозеф Рацінгер подав прохання Папі Іванові Павлу ІІ про звільнення від виконання обов’язків префекта Конгрегації Доктрини Віри та попросив про призначення архівістом у Ватиканський архів і Ватиканську бібліотеку. Але Папа не прийняв його відставки.

У 1998 році Папа призначив кардинала Рацінгера віце-деканом Колегії кардиналів, а в 2002 році - деканом колегії кардиналів з титулом найпочеснішої субурбікарної кафедри Остія. 

13 листопада 2000 року Йозефу Рацінгеру було присвоєно звання почесного Академіка Папської Академії Наук.

У 1997 році в 70-річному віці кардинал Йозеф Рацінгер подав прохання Папі Іванові Павлу ІІ про звільнення від виконання обов’язків префекта Конгрегації Доктрини Віричлен Ради Секретаріату Ватикану з питань стосунків з державами, член Конгрегації Східних Церков, Конгрегації Богослужіння і дисципліни Таїнств, Конгрегації для єпископів, Конгрегації Євангелізації народів, Конгрегації католицької освіти, Конгрегації у справах духовенства, Конгрегації з канонізації святих та Папської ради з християнської єдності, Папської ради у справах культури, членом Вищого Трибуналу Апостольської сигнатури і Папської комісії у справах Латинської Америки, комісії «Ecclesia Dei», комісії з правильної інтерпретації Кодексу канонічного права, а також комісії з перегляду Кодексу Канонів Східних Церков.

2 квітня 2005 року помер Папа Іван Павло ІІ. Кардинала Йозефа Рацінгера майже одноголосно називали найбільш імовірним наступником попереднього Папи на престолі св. Петра. У квітні 2005 року Times включив кардинала Рацінгера до числа сотні найвпливовіших людей у світі. Сам же кардинал бажав залишити посаду секретаря Конгрегації Доктрини Віри, повернутися в рідну Баварію і присвятити себе написанню книг.

19 квітня 2005 року, на другий день Конклаву, на четвертому голосуванні кардинала Йозефа Рацінгера було обрано єпископом Рима, наслідником святого апостола Петра. 24 квітня відбулась інтронізація новообраного Папи, під час якої він прийняв паллій і «перстень рибалки».

Після обрання кардинал Йозеф Рацінгер прийняв ім‘я Бенедикт (лат. benedictus - благословенний) на честь святого Бенедикта Нурсійського, батька західного монашества і покровителя Європи та Папи Бенедикта XV (1914-1922). Свій вибір він пояснив прагненням наслідувати цього понтифіка, який очолював Церкву в часи І Світової війни, та продовжувати його миротворчу діяльність та відновлення гармонії між людьми, а Бенедикт Нурсійський має нагадувати про християнське коріння Європи.

9 травня 2005 року Бенедикт XVI розпочав процес беатифікації свого попередника Папи Івана Павла ІІ.

Першою беатифікацією нового Папи стало проголошення блаженними матері Маріанни Коуп та матері Вознесіння від серця Ісуса Ніколь Гоні, яке відбулось 14 травня 2005 року, а 9 жовтня було беатифіковано кардинала Клеменса Августа фон Галена.

Папа Бенедикт XVI делегував кардиналам право участі в літургійних урочистостях з нагод беатифікації. 29 вересня 2005 року Конгрегація проголошення святих випустила комюніке, оголосивши, що відтепер від імені Папи участь у беатифікаціях братиме кардинал, найчастіше префект Конгрегації проголошення святих.

Першою канонізацією Папи Бенедикта стало проголошення святими Йозефа Більчевського, Альберто Хуртадо, Зигмунда Гораздовського, Гаетано Катаносо та Фелікса з Нікосії, яка відбулась 23 жовтня 2005 року.

Бенедикт XVI також розпочав реформу Римської Курії. Папська рада у справах мігрантів була об’єднана з Папською радою «Справедливість і мир», та Рада у справах культури із Радою з міжрелігійного діалогу, однак у травні 2007 року Рада у справах міжрелігійного діалогу була знову виокремлена у окремий орган. У 2010 році Папа заснував Папську раду з нової євангелізації, головою якої став архієпископ Сальваторе Фізікела.

Продовжуючи традицію свого попередника, Бенедикт XVI часто відвідує різні країни. За час свого понтифікату він здійснив 22 пастирські поїздки, відвідав всі континенти. Першим візитом були відвідини рідної Німеччини з 18 по 21 серпня 2005 року.   

Очолюючи Католицьку Церкву, Папа Бенедикт XVI написав три енцикліки: Deus Caritas Est ("Бог є любов"), Spe Salvi ("Спасенні надією"), і Caritas in Veritate ("Любов у правді"). За підсумками Синоду єпископів 2006 року Папа підписав постсинодальне апостольське послання Sacramentum Caritatis (Таїнство милосердя) (22 лютого 2007 року) та Motu Proprio стосовно служіння Тридентської меси.

Понтифікат Папи Бенедикта співпав із кількома скандалами, які стосуються сексуальних зловживань кліриками Римо-Католицької Церкви у відношенні до дітей. Папа неодноразово виступав із засудженням таких випадків та докладає зусиль для виправлення ситуації.

Папа Бенедикт XVI є автором більш ніж 40 книг та сотень публікацій на різні богословські та філософські теми.

10 лютого 2013 року Папа Бенедикт на Консисторії кардиналів оголосив про своє бажання зректись уряду глави Католицької Церкви. "Неодноразово роблячи іспит свого сумління перед Богом, я впевнився у тому, що з огляду на похилий вік, мої сили вже не є достатніми для належного здійснення Петрового служіння. Я добре усвідомлюю, що це служіння, задля його духовної суті, повинно здійснюватися не лише ділами й словами, але не меншою мірою – страждаючи й молячись. Однак, у сучасному світі, який швидко змінюється та схвильований питаннями великої ваги для життя віри, щоб керувати човном святого Петра та звіщати Євангеліє, необхідні також сили як тіла, так і духа, сили, яких останніми місяцями у мене настільки поменшало, що мушу визнати свою нездатність добре звершувати доручене мені служіння. Тому, добре усвідомлюючи серйозність цього акту, з повною свободою, заявляю про те, що зрікаюся зі служіння Єпископа Риму, Наступника святого Петра, дорученого мені кардиналами 19 квітня 2005 року" - пояснив причину своєї резигнації понтифік.

 

За матеріалами офіційного сайту Ватикану