Благовіщення Пресвятої Богородиці
25 березня за старим стилем і 7 квітня за новим християнська Церква відзначає один з найбільших двунадесятих празників у літургійному році – празник Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цей день став звіщенням благодатної звістки Пресвятій Діві Марії про майбутнє народження нею Спасителя світу, а небесним посланцем був архангел Гавриїл, що мовив: Радуйся, Благодатная! Господь із Тобою! Ти благословенна між жонами! (Лк 1:28).
«Радуйся» — таке вітання і водночас звеличення стало улюбленим у візантійських гимнографів, як ми це бачимо у вище вказаній празничній стихирі, і має давню історію походження. Вигук «радуйся», що в грецькій мові називається «хайретизм» був розповсюджений у проповідницькій літературі, а також використовувався як характерний засіб нанизування фраз панегіричного складу із початковим словом «радуйся». Така практика за своїм походженням прослідковується від ранньохристиянських литаній – усердних молитов. Первинне значення вигуку «радуйся» сприймалося як елемент найдавнішої молитви і символізувало побажання особливої прихильності божественних сил. З часом «хайретизми» визначають основу структури знаменитого акафісту до Богородиці і в практиці візантійської гимнографії стають певним символом сакральних піснеспівів об’єднаних образом Богоматері:
Цікаво відзначити, що богородичний «лейтмотив» став основою Шевченкового наслідування псалмів, зокрема Ісайї гл. 35. „Радуйся, ниво неполитая...” так починається вірш, створений навесні 1859 року, коли суспільство було сповнене надій на скасування кріпосного права, вірш звучав як життєствердний гимн, співзвучний прославним гимнам Богородиці. Невипадково цей текст став частиною кантати Миколи Лисенка „Б’ють пороги”.
Час встановлення празника Благовіщення відноситься до III-IV ст., оскільки дійшло до нас похвальне Слово на цей день св. Григорія Богослова (III). Також вже св. Йоан Златоустий (IV) у своїх працях називає Благовіщення «першим празником» і «коренем празників», тож можна припустити, що празнування Благовіщення відбувалося у цей період. Свідченням можна також вважати побудову імператрицею Оленою (IV) в Назареті Базиліки Благовіщення на місці, де, вважалося, відбулася зустріч Діви Марії з архангелом Гавриїлом. В VII ст. Благовіщення стало відзначатися в Римі та Іспанії, Галлія прийняла його лише у VIII ст.
Особливе значенне празника підкреслюється 52-м правилом Шостого Вселенського Собору, що постановив у день Благовіщення, незважаючи на Великий піст, служити Літургію.
Празник Благовіщення тісно пов’язаний з празником Христового Різдва, природньо, що дату Благовіщення визначили відрахувавши від нього 9 місяців — 25 березня знаходиться рівно на 9 місяців від 25 грудня. Вперше дата 25 березня з’являється у творах західних авторів III ст. Тертулліана і священномученика Іполита Римського.
Чудесні події празника Благовіщення є свідченням не лише з’явлення Пресвятій Діві Марії небесного посланця Гавриїла, але насамперед звіщенням таємниці втілення Ісуса Христа — Спасителя світу, що було особливо важливим для богословії V і VI ст. В цей час виникали єресі, які принижували лице Богоматері і викривляли догмат про втілення Христа. Тож празничні піснеспіви стали прикладом особливого возвеличення торжества події, що в музично-поетичній формі розкривали тайну Різдва Христового, його подвійну природу і велич Богородиці.
Починаючи від ранньохристиянських часів, таємниця Благовіщення трактувалася як перший крок у християнській історії відкуплення людства від прадавнього гріха Євиного. Вважалося, що Господь відправив архангела з благою звісткою в цей же день 25 березня, коли відбулося Сотворення світу і таким чином людству було подаровано другий шанс, а слова Гавриїла «Радуйся, Благодатна» стали першою «благою» звісткою не тільки для Діви Марії, але для всього людства від часу його гріхопадіння. Тож невипадково у піснеспівах неодноразово наголошується на темі відкуплення:
Важливо заакцентувати, що Отці Церкви наголошували на особливому для нас значенні празника – символі повної довіри і відданості Господеві, що звучить у словах Діви Марії: «Я ж Господня раба, нехай буде Мені згідно з словом Твоїм» (Лк 1:38). Вважається, що саме в цей момент і відбулося непорочне зачаття Нею Ісуса Христа. Проте, найважливіше, що без згоди Марії, без її безмежної довіри Господеві цей план залишився б нездійсненним. Микола Кавасила на цю тему писав, що лише після того, як Бог наставив Святу Діву, Ісус приймає Її в Матері – як Він втілився за своєю волею, так і йому бажалося, щоб і його Мати народила за своєю доброю волею:
Празник Благовіщення став основою для створення багатьох апокрифів, як наприклад, апокрифу II ст. «Протоєвангелія Якова» і «Книги про Різдво Блаженнійшої Марії і дитинства Спасителя», відомої як «Євангеліє псевдо-Матвія». Апокрифічні тексти не змінювали загальної історії про зустріч Марії з архангелом Гавриїлом, проте добавляли до цієї історії чимало деталей, що стали основою іконографії цього празника. Зазначимо, що, власне, в гимнографії спостерігаємо чітке дотримання канонічного тексту – піснеспіви дуже детально змальовують перебіг подій, а також образно розкривають їх глибокий зміст, не зупиняючись на зовнішніх атрибутах. Поетика піснеспівів виділяється не дієвістю, а образністю, яскраво висвітлюючи часткове, якісне. Вже перші стихири на Господи воззвах після звеличення тайни празника демонструють діалог Марії з Гавриїлом – передаючи її здивування та відповідь архангела:
Події празника Благовіщення є великою таємницею, а непорочне зачаття є таємницею благочестя – в ньому людство принесло в дар Господеві найчистіше його творіння – Пречисту Діву, достойну стати матір’ю Сина Божого, і це пригадує нам Різдвяна стихира:
На цей дар Бог відповів даром благодаті Святого Духа:
Праздничні піснеспіви доносять до віруючих не розмаїття зовнішніх обставин події, але глибокий зміст, що є основою наступних догматичних положень: завдяки народженню Богородицею Спасителя небо знову поєднується із землею, Адам обновляється, Єва звільняється, а всі люди стають причасними божеству:
Тож вповні тайна Благовіщення стає знаком прощення, знаком спасіння, знаком відновлення довіри поміж Господом та людством.
