Благовіщення Пресвятої Богородиці святкують за новим стилем

В центрі святкування Благовіщення – Добра Новина про воплочення Месії від дівиці Марії. Відомості про цю подію черпає церква головно з Євангелія від Луки (Лк.1:26-38).

Євангелист Лука підкреслює, що Ісус є воплочений силою самого Бога через згоду дівиці Марії. Марія представляє собою “вбогих” Ізраїлю, котрі не мають суспільного значення. Її дівицтво підкреслює вірність Богові, на противагу “перелюбній” або “блудливій” дружині, котра уособлює народ, що відійшов від Бога (Див. Ос. 2:4, Єр. 3:6-13 Єз.16). Завдяки згоді Марії на Божу Волю діє Святий Дух, через котрого відбувається початок творення Нової Людини.

Враховуючи, що в центрі Благовіщення є подія Воплочення Сина Божого, то початково Благовіщення згадували в рамках великого Різдвяно-Богоявленського циклу свят, звертаючи увагу в першу чергу на богословське значення події, а не на хронологічні рамки. Тому в Єрусалимі V ст. євангельський уривок з подією Благовіщення читався навіть на 4 день після Різдва, а не перед Різдвом.

Водночас з тим, існувала традиція прив'язувати найважливіші події в історії спасіння до астрономічних подій. Таким чином Різдво Христове святкується на зимове сонцестояння. Зимове сонцестояння є найтемнішим днем, після якого Сонце починає “збільшуватись”. Так й Ісус є той, Хто приходить в темряву гріха та приносить світло. Різдво ж Йоана Предтечі припадає на літнє сонцестояння, адже в цей час сонячний день зменшується. Так і Йоану належить «маліти, а Христу рости». Дні ж сонячних рівнодень є днями зачать: Йоана Хрестителя – осіннє рівнодення, та Ісуса Христа – весняне рівнодення. Таким чином між зачаттям та народженням кожного зберігається рівно 9 місяців, а між зачаттям Йоана Хрестителя та Ісуса Христа є 6 місяців, як і вказано в євангелії від Луки.

Варто зазначити, що весняне рівнодення також вважалось днем сотворення світу, адже мало “ідеальний баланс” між тривалістю дня та ночі. Тому цей день вважано з ІІІ століття днем Пасхи Христової, як дня, в котрий постав Новий Світ. В пізнішому часі почали вважати це й днем Благовіщення — як днем, в який зачинається «Новий Адам» – Ісус.

Віра в те, що Благовіщення відбулось на весняне рівнодення, та акцент на «історичній точності» призвели до того, що богословські мотиви святкувати Благовіщення в Різдвяному циклі свят відходять на другий план і більшість Церков починає святкувати Благовіщення як фіксоване свято 25 березня. Такі відомості про святкування Благовіщення як окремого свята в візантійському обряді походять з VI століття.

З того ж часу виникають виклики, пов'язані з тим, що Благовіщення припадає на найнасиченіший та рухомий період літургійного року – Пасхальний. Тому Благовіщення може припадати як на будні Великого Посту, так і святкуватись одночасно з, до прикладу, Великою П'ятницею та самою Пасхою. Тому існували багатоманітні способи святкування Благовіщення в Пасхальний час.

Детально про різноманітність варіантів звершення Літургії на Благовіщення можна дізнатись з цього відео:

Побутував також варіант з відмовою від фіксованої дати Благовіщення і перенесення святкування на суботній день. Вірогідно, що залишком такої практики є субота 5 тижня Великого Посту, на котрій виконується Акафіст до Богородиці. Цей Акафіст є оригінально піснеспівом свята Благовіщення, написаним, вірогідно, Романом Солодкоспівцем у VI столітті. Акафіст є одним з найвідоміших піснеспівів до Богородиці і був, можливо, написаний ще тоді, коли Благовіщення сприймали в контексті Різдвяного цикла святкувань, адже Акафіст охоплює собою тематику воплочення Христового, включно з поклонінням Волхвів, а не лише саму подію Благовіщення.

Богослужбові ж тексти, котрі маємо нині в сам день Благовіщення, усі зосереджені довкола самої події Благовіщення та постаті Марії. Вона виступає як Нова Єва, котра замість слухати слово Божого противника і відгукуватись на нього – слухає і відгукується на Слово Боже. Значна частина текстів підкреслено діалогічні, адже в центрі події Благовіщення діалог і згода між Марією та Богом. Це момент примирення між Богом і людиною, котрий звершується через «спільну волю» – волю Бога і волю дівиці Марії.

Більше про цей діалог в іконографії:

Цікаво знати:

Найяскравіший приклад традиції, в котрій Благовіщення є до сьогодні частиною Різдвяного періоду, є східносирійський обряд. В цьому обряді існує шість неділь перед Різдвом котрі молитовно розкривають вірним значення Божого воплочення:

• Неділя Благовіщення Захарії (Лк. 1:1-25)
• Неділя Благовіщення Марії (Лк. 1:26-38)
• Неділя відвідин Марією Єлизавети (Лк 1:39-56)
• Неділя Різдва Йоана Хрестителя (Лк. 1:57-80
• Неділя про сон Йосипа (Мт. 1:18-25)
• Неділя перед Різдвом (Родовід Ісуса Христа) (Мт 1:1-17)

Основна бібліографія:

• Rogobete Costena Cristina. Η εορτή του Ευαγγελισμού στο χριστιανικό εορτολόγιο. Θεσσαλονίκη 2009.
• Evangelio de Lucas. Texto y traducción realizados por Juan Mateos y L.A Schökel. Comentarios al texto por Juan Mateos.
• Paurastya Vidyapitham. The Period of Annunciation-Nativity in the East Syrian Calendar: Its Background and Place in the Liturgical year. 1985

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.