Тим цінніші є ці дві ікони, збережені у Блищиводах. На них є підпис Буцманюка, рік написання, а також імена селян які замовили ці ікони для церкви – Анни і Олекси Вольських.
Село Блищиводи лежить між Жовквою та Зіболками і славиться передусім своїми ставками (вони ж «сонячні озера»), які власники пристосували не лише для риби, а ще й для людей. Сюди їздять і львів’яни, і жовківчани, і ще багато хто – на день або декілька. Доїхати можна з Жовкви або з Куликова через Зіболки. Дорога зручна і для автомобілістів (кількість ям на квадратний метр терпима), і для роверистів (від Куликова або Жовкви дорога відносно тиха, а краєвиди просто чудові). Хто поїде через Куликів – може побачити Зіболки з їхнім старовинним цвинтарем, військовими похованнями, величним пам’ятником Українським Січовим Стрільцям та сторічною мурованою церквою, зведеною у типовому для того часу стилі, у якому поєднались народні традиції, елементи візантійської архітектури та класицизму. Красиво, вишукано і дешево! Цей стиль є «візитівкою» знаменитого Василя Нагірного, архітектора та громадського діяча, і здобув чимало послідовників. А ще там був бравий вояк Швейк!
Хто буде їхати від Жовкви – зможе побачити стовп в пам'ять жертв епідемії 1651 року (часів коли не було щеплень). Якщо одразу після виїзду за міську смугу звернути ліворуч у ліс – можна віднайти пам’ятник на місці розстрілу жовківських євреїв (і не лише євреїв) за часів нацистської окупації. А від’їхавши трохи далі по трасі, мандрівник матиме змогу насолодитись чудовою панорамою Жовкви. На першому плані буде сучасна православна церква свв. Петра і Павла (перша на Львівщині, що перейшла у ПЦУ), а за нею – костели та церкви давніших часів. Дорога веде далі, і по правій стороні буде село Смереків з красивою (хоча і не надто старою) дерев’яною церквою, а потім – поворот ліворуч на Блищиводи. Важливо: ті, хто їдуть автівками одразу на озера, завертають вліво одразу як побачать вказівник на «Сонячні озера». Роверистам та краєзнавцям варто проїхати далі і повернути ліворуч за автобусною зупинкою. Дорога виведе одразу на центральний майдан, де на туриста чекає дерев’яна церква – відносно нова (зведена на початку ХХ ст.) і дещо спотворена нещодавнім «євроремонтом». Так само не впізнати і старовинну красиву дерев’яну плебанію, утеплену в рамках боротьби за енергоефективність.
Зате на подвір’ї біля церкви – пам’ятник воїнам УПА з зазначеними іменами загиблих героїв. А «найсмачніше» — всередині храму. Хоча церква зведена лише сто років тому, всередині збереглось кілька образів XVIII та ХІХ століть. Іконостас виконаний не без мистецького смаку, дещо у стилі Манастирського. А головне – намісні ікони Спаса і Богородиці написав у 1937 році не хто-небудь, а сам Юліан Буцманюк!
Син сільського вчителя, учень знаменитого Модеста Сосенка, протеже Андрея Шептицького, офіцер Українських Січових Стрільців, герой Перших Визвольних Змагань, Буцманюк прославився як портретист, як автор листівок та символіки усусусів, а також як творець церковних стінописів. Найбільш відомі його роботи – стінописи у жовківській церкві Серця Христового та українському соборі Едмонтона. Власне, розписи у жовківському храмі – майже все, що залишилось від спадщини Буцманюка на теренах України, адже у 1952 році радянська влада знищила більш ніж півтори тисячі картин українських митців з колекції Національного Музею. Були ще стінописи у церкві у Славську, їх Буцманюк робив разом з вчителем, Модестом Сосенком, на початку ХХ ст., проте їх знищив місцевий священник з парафіянами вже у наші дні.
У музеях Львова і Жовкви можна побачити кілька творів, щось є у приватних збірках, збереглось ще кілька орнаментів у Раві Руській. Можливо, Буцманюк доклався до кількох образів у церкві св. Юра у Яворові. І ці дві намісні ікони у Блищиводах. Ось майже і все, і це при тому що Буцманюк – дійсно великий митець, якого варто пропагувати та піарити усіма силами.
Тим цінніші є ці дві ікони, збережені у Блищиводах. На них є підпис Буцманюка, рік написання, а також імена селян, які замовили ці ікони для церкви – Анни і Олекси Вольських. Наших предків, які допомагали творити нашу культуру, нашу націю.