Цей рік став ювілейним в історії Підгорецького василіанського монастиря що на Львівщині. Тут відзначили подвійний ювілей – перенесення чудотворної ікони Богородиці з села Голубиці до обителі і її коронації.
Підгорецька обитель є достатньо популярною, її відвідують чисельні паломники, бо славиться древньою і цікавою історією.
Згідно з легендою, на території літописного Пліснеського городища близько 1180 р. княжна Олена, дочка Белзького князя Всеволода, заклала невелику церкву. З легендарним мотивом про «княжну Олену» пов’язана й назва одного з місцевих урочищ – Оленин Парк. Саме там археолог Михайло Филипчук в 2007 р. виявив кілька фрагментів керамічної долівкової плитки та залишки фундаментних ровиків будівлі культового призначення – дерев’яної церкви ХІІ-ХІІІ ст.
У 1241 р. військо хана Батия зруйнувало значну кількість міст Галицько-Волинської держави, також і Пліснеськ. Очевидно, що після знищення монголами давньоруського городища вціліле населення переселилося у навколишні села, а невелика його частина на нижнє плато, де виник хутір із назвою Пліснесько.
У другій половині ХVII ст. Пліснеський монастир відродили монахи з Манявського скиту. За переказами, в 1659 р. Созонт Ломиковський, монах-диякон, заснував Пліснеську чернечу обитель (тепер відому як Підгорецький монастир). За Ломиковського та єромонаха Іллі Гостиславського було побудовано невелику церкву на честь Преображення Господнього, яка існувала аж до 1706 р. на території сучасного монастирського кладовища. Згодом, неподалік джерела, діяли церква Благовіщення Пречистої Богородиці та церква Усікновення Чесної Голови Іоанна Предтечі. Значну роль у розбудові Пліснеської обителі відіграли меценати – власники Підгорець і навколишніх земель: Станіслав-Ян Конецпольський, Ян ІІІ Собеський, Константин Собеський та інші.
Подальшого розквіту монастир набув за ігуменства о. Партенія Ломиковського, за якого почали зводити новий монастирський комплекс. За нього також розпочали будівництво храму на честь св. Онуфрія, що тривало впродовж 1726–1750-х рр. Після завершення будівництва церкви св. Онуфрія відбулися декоративні роботи в інтер’єрі храму. За проектом єзуїтського архітектора і живописця Павла Гіжицького для Підгорецького монастиря створили проект вівтаря у пізньобароковій стилістиці, без царських врат і дияконських дверей та з вишуканим скульптурним декором.
1 липня 1700 р. Львівська православна єпархія на чолі з єпископом Йосифом (Шумлянським) проголосила єдність з Апостольським Престолом у Римі. Чернецтво Підгорецького монастиря прийняло унію в 1702 р. Пізніше у 1739 р. була утворена Святопокровська провінція та відбулося об’єднання Руської і Литовської провінцій в один Чин Святого Василія Великого. До Чину увійшли 130 монастирів і 700 ченців у т. ч. Підгорецька обитель. У XVIII ст. незважаючи на те, що Підгорецький монастир був невеликим, його визначили як одне з місць проведення чернечих студій з теології та філософії.
1 листопада 1900 р. обитель прилучили до Добромильської реформи. В монастирі до початку Другої світової війни постійно було 2–4 єромонахи. Одночасно, впродовж 1920–1933 рр., в монастирі проживали сестри Згромадження сестер мироносиць. Влітку 1944 р. Підгорецький монастир сильно постраждав під час боїв між воїнами Української дивізії «Галичина» та радянськими військами 1-го Українського фронту. Навесні 1947 р. чернечу обитель закрила радянська влада, але до 1960 р. діяла церква. Тоді ж в монастирських будівлях розмістили туберкульозний санаторій.
На Різдво Христове 7 січня 1990 р. у храмі вперше після закриття була відслужена Божественна Літургія. А перед тим молебень, який в присутності медиків тубдиспансеру, відслужив отець-василіянин, тогочасний ігумен Золочівського монастиря Володимир Палчинський. «Коли ми виходили з підпілля в Золочеві, тоді вирішили навідатися також до Підгірців, — розповів отець Володимир. – Спочатку я запропонував персоналу лікарні, яка була розміщена в обителі, відправити молебень біля фігурки Богородиці, згодом біля дверей храму ми з отцями відслужили Літургію».
В Україні відома низка чудотворних ікон XVI–XVIII ст., які відносяться до Богородичної тематики. Чудотворна ікона, яка сьогодні знаходиться в Підгорецькій обителі, пов’язана з церквою Різдва Пресвятої Богородиці в с. Голубиця. Як свідчать літописні джерела, «впродовж 21 квітня – 24 вересня 1692 р. образ Пречистої Діви сльозами ревними плакав, а свічки самі біля нього загорялися». Звістка про Богородицю, що плаче, дійшла до Львівського єпископа Йосифа Шумлянського. З метою перевірити чутки і цілющі властивості образу, владика відрядив комісію. На основі свідчень очевидців під присягою, комісія підтвердила чудодійні властивості ікони. 14 квітня 1694 р. владика видав грамоту, що визнавала Голубицьку ікону Матері Божої чудотворною. Після цього чудотворний образ Пресвятої Богородиці з процесією під спів псалмів і різних молитовних пісень перенесли до Пліснесько-Підгорецького монастиря. 17 квітня образ спочатку занесли до церкви Преображення Господнього, а потім урочисто встановили в новій монастирській церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії.
28 травня 1715 р. завдяки старанням та коштом ігумена о. Партенія Ломиковського для чудотворної Підгорецької ікони Матері Божої виготовили срібні й позолочені ризи. Вони прикривали більшу частину ікони, а відкритими залишалися лише лики Діви Марії та Ісуса Христа. В нижній частині риз зберігся фундаційний напис: «Сія риза срєброкованная і позлащєная на ікону Пресвятия Діви Марії Богородици Чудотворн. Голубицкую до монастиру Подгорєцкого Плєснєцкого названого перенесенную; содѣланная за стараням… Висоцє в Богу Прєвєлєбного Отца Парфенія Ломѣковского, Архідїякона Єпископїи Лвовской, Ігумєна Монастира того ж. Дня 28, місяца мая, 1715 року».
Пізніше, 7 квітня 1754 р. Папа Римський Бенедикт XIV видав декрет про коронацію чудотворної ікони та надав головному вівтареві храму права повного повсякчасного відпусту. Повний відпуст означав відпущення гріхів за умови доброї сповіді, Святого Причастя і молитви в наміренні Святішого Отця. 25 червня 1754 р. у день св. Онуфрія (храмовий празник) коронацію Підгорецької ікони звершував єпископ Лев Шептицький.
Зауважимо, що після завершення робіт над іконостасом, за задумом його архітектора Павла Гіжицького, чудотворну ікону могла перекривати ікона Благовіщення Пречистої Діви Марії, авторства маляра-василіанина Ісихія (Якова) Головацького. Образ розмістили в ніші рами, яку під час Літургії опускали чи піднімали. Тепер давню традицію відновлено. Відповідно, ікону Благовіщення Пречистої Діви Марії піднімають та усім присутнім в храмі видно чудотворну Підгорецьку ікону Діви Марії.
Отже, повернулася чудотворна ікона до відновленого Підгорецького монастиря у 1990 році — її за часів радянських переслідувань переховувала родина Михайла Пігана та Софії Гіщинської. А доправив ікону від господарів, яким вдалося її зберегти, отець Павло Яхимець, який був першим ігуменом монастиря в Підгірцях відразу після його повернення Церкві.
«Першу службу Божу я мав нагоду відправити 7 січня, — розповідає отець Павло. — Щонеділі приїжджав до Підгірців, бо мешкав у Золочівському монастирі. Наша Церква щойно вийшла з підпілля і віряни ще жили в страху. Одного разу до мене підійшла Софія Гіщинська і розповіла про ікону, яка переховується в родині її батька Михайла Пігана, і що він хоче повернути святиню до храму. Я тоді ще не розумів – яка це велика святиня. Був будній день напередодні свята Благовіщенння і ми з небагатьма людьми зібралися в оселі пана Михайла. Урочисто на рушнику мені передали ікону. Отже ми доправили її до храму і встановили там, де вона є і зараз. Це було щось надзвичайне, чого не поясниш словами. Але все ж не малося уяви – наскільки цінна є ця ікона Богородиці».
Зі слів отця Павла, дорогоцінні шати, ризи з ікони зберігала Софія Гіщинська, яка розповідала йому як переховувала їх в скрині з двома днищами. А сам образ у Піганів був захований за іншим – Пресвятої Родини, на стіні.
«Є ще одне таке справді, як на мене, чудо. Коли ікона була в реставрації, її тримали в монастирі в капличці, — ділиться отець Павло. — Ті, хто відвідував монастир, могли заходити в капличку і молитися перед образом. Але виникла якась пересторога, що його можуть викрасти. Я попросив тодішнього ігумена монастиря перенести ікону на її місце в храмі, мотивуючи це також тим, що на території обителі почалися зсуви ґрунту і щоб вона вистояла, маємо повернути чудотворну ікону на чільне місце. Отже, зробив це власноруч. Я переконаний, що зрештою Діва Марія врятувала і церкву, і монастир, бо зсуви припинилися».
Є ще безліч свідчень про допомогу Богородиці через молитву в Підгірцях. Одне з найдавніших ченці віднайшли написаним на вотумі (виріб з дорогоцінного металу, який жертвують за виконане прохання і кріплять біля ікони) про зцілення від астми. А щодо сучасних то вони є достатньо промовисті.
Соломія Войцеховська народилася в Коломиї. В десятирічному віці перехворіла на онкологічну хворобу шкіри. «Коли я хворіла, моя родина дуже багато молилася за мене саме в Підгорецькому монастирі, — ділиться вона. — Було багато відправ з наміреннями про моє одужання. Свою важку недугу повністю поборола саме завдяки молитвам. Для мене це Боже чудо і доказ того, що молитви працюють особливо в намолених місцях. І якщо є віра, щире бажання — то все відбудеться. Підгірці саме таке місце».
«В той час чоловік працював у Києві і їздив до Коломиї дорогою через Золочів. І оскільки ми з достатньо релігійних родин, дідусі були священиками, то звернувши увагу на табличку біля дороги – «Підгорецький монастир», звичайно, заїхав в обитель по дорозі, — додає мама Соломії пані Уляна. — Далі, ми обов’язково повертали туди щоразу. Ченці розповідали нам про чудотворну ікону Богородиці, яка є там. І про свідчення зцілень. І коли у нас сталася біда – занедужала донька, чоловік часто почав молитися у Підгорецькому монастирі до ікони Богородиці. Отже, Господь і Мати Божа нам допомогла. Соломія була з нами декілька разів теж. Найголовніше, що ми змогли потрапити на лікування до Америки. На той час це було справжнім чудом, адже потрапити в ті роки туди було нереальним. Але саме в той момент, коли прийшли до посольства, нас прийняла консул, яка мала таку ж проблему зі своєю донькою. Звичайно, вона нас підтримала, бо все розуміла. Думаю, якби тоді був хтось інший, навряд чи вдалося виїхати. Це міг зробити тільки Бог. Випадковостей не буває. Ми лікувалися, а наш тато їздив молитися до Підгірців. Маємо копію образу вдома. Досі контактуємо з лікарем. Вона філіппінка і сказала, коли ми їй дякували – “Це зовсім не моя заслуга – усе зробив Бог моїми руками”».
Отець Степан Романик, колишній ігумен Підгорецького монастиря, був свідком цієї історії. Тоді, як каже, молився за проханням батьків Соломії інтенції за її одужання під час Літургії. Нічого наче особливого, а сталося справжнє чудо.
До слова, батька, який теж вимолив життя своїй дитині, на жаль нещодавно не стало через хворобу серця. Але життя триває — Соломія Войцеховська працює пластичним хірургом в Києві, виховує трирічного сина. Раз на рік, як правило, по дорозі з Києва до Коломиї відвідує Підгорецьку святиню.
«Це було років до чотирнадцяти тому. Одного вечора моєму чоловікові раптово стало зле – не зміг нормально дихати, — розповідає пані Ірина. — Швидкою допомогою завезли його до лікарні, де з’ясувалося, що причиною недуги є повністю стиснена легеня. Оскільки стан був критичним, лікарі запропонували операцію. Ми вирішили звернутися за благословенням до свого духовного провідника отця Порфирія, який служив у василіянському монастирі на Майзлях в Івано-Франківську. Чекали на його повернення з прощі, коли отець повернувся, то відразу наполіг, щоб до чоловіка покликали священика для спеціальної молитви, яку проводять біля хворих в критичній ситуації. Так і вчинили. Після сповіді і молитви, коли священик уже ішов, хворий відчув таке полегшення, що попросив поїсти, при тому, що вже десь зо тиждень жив майже на самій воді. Після цього ми змогли поїхати до свого духівника і він подарував нам маленький образочок Підгорецької Богородиці, маленьку пляшечку води з Підгірців і наказав молитися до Богородиці, вервицю і увесь час читати Святе Письмо, а коли ставатиме зле – омиватися освяченою водою. Так і робили. Вже за декілька днів недужий чоловік почав більше рухатися, ходити, а за тиждень пішов на роботу».
А справді чудесним, як каже жінка, було відчуття, коли він після молитви під час Літургії поділився відчуттям, що хвора легеня відкрилася. Віри не йняли, тому звичайно, звернулися до лікарів. Найцікавіше, що дійсно все налагодилося. «Лікарі навіть вже чи то жартома казали, що чоловік сам собі запустив повітря якоюсь голкою, — ділиться пані Ірина. – Ми розповіли про зцілення отцю Порфирію, він наголосив, що Богородиця зробила для нас чудо. Отже, до сьогодні все гаразд».
Сама жінка теж має своє свідчення про одужання в Підгорецькій святині, до якої вони з чоловіком почали їздити після його одужання. «У мене лікарі виявили тромб в нозі так, що геть налякали, — каже вона. – До того ж зірвалося лікування іншої хвороби, тому попередили про можливі фатальні наслідки. За тиждень у мене була запланована проща до Підгірців, я вже рік їх організовую, тому звернулася до отця Порфирія – що робити. Він сказав їхати. Там ще були заплановані спеціальні молитви на оздоровлення і до відомого святого Шарбеля. Отже, побувши на молитвах і я відчула суттєве полегшення. Тож теж маю свідчення зцілення».
Михайлик важко захворів з самого народження. Його довелося рятувати лікарям, бо навіть самостійно не дихав. Як розповідає мама хлопчика, пані Віра, якось одна з медсестер просто поділилася тим, що стала свідком справжнього чуда, коли хворій дитині допомогла молитва священика. Отже, скориставшись порадою, до Михайлика запросили єромонаха. «Чесно, я не дуже вірила в результат, але заради дитини вирішила так вчинити і була здивована – син почав дихати самостійно і з реанімації його перевели до звичайного відділення», — каже жінка. Так Бог через молитву врятував дитину вперше.
Але випробування для родини не припинялися, бо у Михайлика розвинувся ряд патологій, які лікарі просто вважали вироком і передбачали, що він не зможе самостійно рухатися і нормально чути і говорити. Але у Бога очевидно були свої плани. Мама хлопчика увесь час працювала над його лікуванням і реабілітацією. Тому звернулася в один з реабілітаційних центрів, де фахівці не лише працювали як медики, але розповідали про відомі християнські святині, де можна отримати зцілення як від хвороб, так і духовне. Одним таким місцем зцілення є Підгорецький монастир, куди привезли одного разу реабілітологи і пані Віру з сином. На той час йому виповнилося чотири роки і Михайлик навіть не ходив, його потрібно було підтримувати.
«В Підгорецькій монастирській церкві ішла Літургія, ми там були і тут, я просто не вірю своїм очам – Михайлик починає ходити по церкві взад-вперед. У мене безліч думок в голові: Літургія, а ми ходимо», — захоплено ділиться жінка. – «Але найцікавіше, що вдома такого вже не було. Та ми продовжували займатися з реабілітологами і до місяця син почав ходити самостійно».
Також відчутнішим ставав результат лікування слуху і мови Михайлика. Кожен твердий крок дитини мама фіксувала, вони бували в різних святих місцях, де долали досить складні дороги і гірські підйоми, як от в Меджугор’є, Гошеві, де хлопчик раптово вимовив дивлячись на розп’яття – «Дякую, Божечко». «Михайлик пішов до школи, хоч йому важко писати, але рахує добре, — тішиться пані Віра. – Я вірю, що у нього все вдаватиметься, просто впевнена, що з Божою допомогою все буде».
До слова, як розповідають підгорецькі ченці, іконостас їх монастирського храму теж є цінністю, бо ті фігури, які є у ньому, як стверджують фахівці, — чи не кращі, як у Пінзеля. Протягом десяти років його реставрували. Реставратори навіть не захотіли брати жодної винагороди, пояснюючи це тим, що вважають за велику честь доторкатися до фігур, які є справжнім витвором мистецтва високого рівня.
Важливо, що в Підгорецькій обителі є ще одна знакова святиня – фігура Ісуса Христа, яка теж визнана чудотворною.
Чудотворну фігуру Ісуса люди дуже люблять, багато біля неї моляться. ЇЇ визнали такою, бо є не одне яскраве свідчення про зцілення, оздоровлення чи вирішення тих чи інших проблем, завдяки щирій молитві перед цією скульптурою.
Таким свідченням одного разу поділився пан Іван зі Львова. Чоловік мав важку кардіологічну недугу, лікарі радили робити операцію, яка була достатньо дороговартісною. У відчаї він звернувся до Ісуса в Підгорецькій церкві. І коли молився, то відчув різкі зміни в серці, наче якесь втручання, після того – раптове полегшення. Жодного разу до лікарів більше не звертався.
А прочани, які прибули пішою прощею до Підгорецької обителі з Івано-Франківська, почули там історію про те, як група школярів-екскурсантів молилася біля фігури Ісуса і тут діти побачили, як Він їх благословляє. Побігли до вчителів і почали в один голос про це розповідати.
Також тут багато моляться до св. Юди Тадея, скульптурних зображень якого в церкві є декілька. Розповідають, що молитва ця теж допомогла не одній людині.
Без сумніву є ще не один випадок зцілення в Підгорецькій святині, коли навіть лікарі не залишали жодних шансів на одужання, а Ісус, Богородиця, святі, яким тут віддають шану і до яких звертаються з вірою і вдячністю, справді допомагають кожному. Свідчення Господніх чудес триває крізь віки.
* * *
Авторка матеріалу висловлює щиру подяку співробітникам Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» за допомогу в його підготовці, зокрема, кандидату історичних наук, старшому науковому співробітнику науково-дослідного відділу КЗ ЛОР ІКЗ «Давній Пліснеськ» Богдану Гринюці.
Особлива подяка і низький уклін герою, який загинув захищаючи Україну від російських загарбників, видатному українському археологу та історику, заступнику директора КЗ ЛОР ІКЗ «Давній Пліснеськ» Андрію Филипчуку.
##DONATE_TEXT_BLOCK##