Бум переживають не нові релігійні течії, а журналісти, які про них намагаються писати

Людмила ФИЛИПОВИЧ, доктор філософських наук, завідуюча відділом релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ, Виконавчий директор Центру релігійної інформації та свободи Української асоціації релігієзнавців

Ознайомилася із статтями Павлова, які розміщені на РІСУ, із відповіддю директора РІСУ журналісту Павлову. І не можу зрозуміти: чи не забагато у нас свободи, в даному разі свободи слова, думки, друку і совісті.

Що дозволено, а чого не дозволено в мас-медіа? Чи є межа між подією та її інтерпретацією, де закінчується об’єктивність факту і починається суб’єктивність його сприйняття? Як досягнути правдивості та інформативності і чи потрібні вони українській журналістиці?

Ази журналістики твердять, що для повноти висвітлення чогось або когось не зле звернутися до експертів. В цілому журналісти з повагою ставляться до коментарів політологів, економістів, психологів, фінансистів, які є доками в певних сферах життя. Але чомусь вважається, що сфера релігійна, сфера духовного – вседоступна, зрозуміла, прозора, тому там кожний як Бог. І навіть те, що не зовсім є очевидним для експерта в релігійних питаннях, журналіст з легкістю розгрібає, таврує, описує, висновує.

Багаторічний досвід спілкування із ЗМІ свідчить, що загалом не складаються відносини у експертів із ЗМІ. Є, безумовно, виключення, але ефективність співпраці – то результат дружніх відносин з окремими представниками журналістської сім’ї. А от інституційно, як то кажуть, ЗМІ загалом та експерти в цілому погано розуміють один одного.

В чому тут справа? Причина непорозуміння в експертах чи в ЗМІ? Вина, певно, лежить і на тих, і на інших. Оскільки я представляю експертів, то буду висловлювати претензії до ЗМІ, очікуючи претензій від ЗМІ і у свій бік.

Але ці претензії мають мати конструктивний характер, бо ж ні ЗМІ не зможуть без експертів, ні експертам не завадять ЗМІ, адже як прокоментувати ту чи іншу подію і як донести свій коментар до людей? Журналіст не може знати всього, про що він інформує, тому вимушений звертатися до тих, хто знає багато, але про невелике коло питань, тобто до експерта.

За своє життя, експертне, я отримувала безліч різноманітних питань: від того «Як ви прокоментуєте народження в Індії дитини з двома головами?» чи «Які наведете докази існування Бога?» і аж до того «Як ви ставитесь до ініціативи Президента України об’єднати всіх християн (?) в одну помісну Церкву?» або «Який річний бюджет має Московський Патріархат?». І всякий раз приходилося влізати в довідники, книжки, Інтеренет, опитувати релігійних лідерів, виужувати з пам’яті базові знання з історії релігії, догматичного і морального богослов’я, соціології чи психології релігії, щоб відповідь прозвучала експертною, тобто фаховою, ґрунтованою на якомога глибшому знанні суті справи, її перебігу, всіх причин і мотивів, класичних і некласичних підходів. Тому на питання про знайдене в лісі тіло дівчинки, яку вбили, за однією (!) з версій, сатаніти, я відповідаю в контексті заданого питання «Я не знаю про вбивства, які скоєні за релігійними мотивами», маючи на увазі саме сатаністів. І моя відповідь правдива, бо вона ґрунтується на вивченні різноманітних матеріалів про сатанізм як один із релігійних напрямів в культурі людства (так-так, культурі, це теж, панове, культура) і на власному досвіді 15-річної давності, коли до мене зверталася прокуратура м.Вишневого по експертизу справи на молодого хлопця, що вбив свою матір, але з метою зменшення своєї вини і за підказкою адвоката (як потім з’ясувалося), все «списав» на ритуальний обряд сатаністів, куди себе терміново вписав. Пізніше його судили, але не за ритуальне вбивство, оскільки мотивом вбивства не став культ Сатани, а відмова матері дати своїй дитинці гроші на горілку. Експерт тому й експерт, що відповідає за сказане. Інший експерт може мати свій досвід, але не може робити абсолютно протилежні висновки, якщо джерела інформації спільні.

А чи відповідають за свої слова журналісти?

Давайте відновимо, як приклад, журналістський текст Павлова, який рясніє всякими фантазіями, наприклад стосовно «Украинской ассоциации религиозной свободы, ратующей за полирелигиозность Украины».

Дивно, навіщо ратувати за полірелігійність, яка є даністю, як сонце чи дощ, одне світить, а інше падає. Полірелігійність не вимагає ратування, вона фіксується. Від того, чи будуть якісь поодинокі організації ратувати, чи все людство почне ратувати, нічого не зміниться. Але УАРС, яка за щось там ратує, чинить невірно!

Далі Павлов пише про свої статті, «обличающие истинное лицо нетрадиционных религиозных организаций».

І звідки така впевненість, що «обличаете» й «истинное лицо»? Хто знає навіть про своє «истинное лицо»? Людина – це така таємниця, така несподіванка… Багато ми бачили облич, і скільки разів помилялися, а тут обличчя цілої організації… Хіба можна судити по одному якомусь факту чи випадку про всю організацію? Якщо якогось священика звинувачують в педофілії, то що, це підстава звинувачувати всю католицьку чи православну Церкви у моральному збоченстві?

Стосовно єдності в Церквах, і щодо баптистських, і щодо греко-католицьких. Та й не тільки їхніх. Ви посилаєтесь на те, що «представители некоторых протестантских общин, к примеру, баптисты, не поддерживают» Новомедіа.

Не так все однозначно, Владиславе. Більшої невизначеності підходів, а навіть поляризації, щодо суспільних справ, ніж у баптистів (а я це бачила на власні очі в баптистському середовищі місяць тому), годі знайти. Кажу без радості про це, з гіркотою. Але якщо для вас всі баптисти – це тільки Володимир Хміль, тоді «так», баптисти проти. Але крім Хміля існує понад 2,500 баптистських громад, де навряд чи всі думають однаково. Чи не так?

Наступна «правда», яка надзвичайно популярна в ЗМІ, активно ними експлуатується, але є скоріше міфологемою, якою так зручно годувати необізнаних людей. А вони ковтають. Напередодні виходу цього матеріалу мені дзвонив журналіст з газети «День» – Георгій, якого цікавив той самий «религиозный бум» в Украине, который увеличивается. Практически каждый украинец знаком с кем-то, кто посещает какую-нибудь нетрадиционную религиозную организацию и отдает туда добрую часть зарплаты, дохода от своего бизнеса и свое время».

В короткій відповіді мені не вдалося переконати Георгія, що буму немає, тому мої аргументи як експерта і не прозвучали у газеті. Прийдеться повторити.

Звернімося до словників і дізнаймося значення слова «бум». Бум – надмірні, необґрунтовані, штучно створювані навколо будь-якого заходу, діяча тощо галас або сенсація.

Жодна із названих ознак не характеризує те, що відбувається в Україні з НРТ.
Надмірне? Ні, Україна приростає НРТ такими самими темпами, як і весь світ. Питома вага НРТ серед інших релігій складає від 2 до 7 відсотків (залежно від країни). В Україні їх 5%. Не треба лінитися, візьміть світову та українську статистику і здійсніть прості арифметичні дії. У вас вийде та сама цифра. Експерти, а не налякані журналісти, втомилися вже повторювати про повільність поширення НРТ в Україні, про їх незначний вплив на суспільство, про те, що крім цієї проблеми, мізерної, порівнюючи з проблемою розділення православ’я, чи невоцерковлення віруючих християн, чи політизації релігійного життя, чи втручання владних структур до релігійного життя громад, є купа реальних духовних проблем, вирішувати які всім вистачить простору. Віруючих, які вже визначились з ким, куди і під якими прапорами йти, лише 59 відсотків в Україні! Решта – 41% – майже половина – «бесхозные!» А нас як заціпило на цих НРТ!

Необґрунтоване – навіть дуже обґрунтоване, це відомо як причини появи НРТ, про що писано-переписано, навіть православними сайтами.

Штучно-створюване – ким, віруючими? Чи спецслужбами? Чи несамореалізованими маргіналами? В релігійній сфері як все інституалізується? Зросла громада, в якій важко задовольняти релігійні потреби віруючих чи керувати її життям, вона ділиться, утворюється, але не штучно, а природно.

Не подобається вам, навколо чого цей бум створюється або виникає? – Навколо духовного пробудження, навколо Ісуса Христа, Бога. Так, дорогенький, це триває вже 2 тисячі років (в межах християнства) і буде надалі тривати, бо інакше християнство зникне.

Сенсація! Яка тут сенсація? Всім відомо, і віруючим, і невіруючим, і мусульманам, і буддистам, і теологам, і науковцям (історикам, археологам, релігієзнавцям, мовознавцям та ін..): У єврейської жінки, яка жила в Палестині у І ст. до н.е., Марії народився син Ісус, який жив у родині, вчився, ходив до храму, слухав юдейських пророків і священиків, охрестився, почав проповідувати, зцілювати, за що був засуджений Синедріоном, розіп’ятий римською владою, але воскрес і вознісся на небо (останні дві події – не всі приймають як історичний факт, маю на увазі матеріалістів, але скільки їх лишилося?)

Бум переживають не НРТ, а ЗМІ стосовно НРТ! А тут точно все збігається – надмірний, необґрунтований, штучно-створюваний галас навколо наявності НРТ в житті України. Тут проглядається вже стала тенденція, політика, чиєсь замовлення: кожний телеканал вважає за потрібне копнути нові релігії. Особливо активними є ICTV, Новий канал, «Украина», «1+1», а тут і «5 канал» взявся визначити, що Свідки Єгови, харизмати – тоталітарні і деструктивні секти. А чого журналісти так не репетують щодо наявності наркоманії, алкоголізму, дитячої проституції, продажності влади, беззаконня? Одна тема для шоу, для статей – НРТ!

Але повернемося до статей Павлова і його висновку про те, що «наличие большого количества религиозных организаций смывает границы между основными мировыми религиями, способствуя глобализации».

Ну де ви бачили, щоб буддисти перетворилися на мусульман, а протестанти на православних чи католиків? Є поодинокі випадки такого синкретизму, але вони відомі ще з 15-16 ст. (уніати – це так звані східні церкви – їх біля 20 -ти і сикхи). Це те, що зразу приходить на пам’ять. На найближчу перспективу світові експерти, а не експерти газети «Дело», не передбачають злиття чи об’єднання якихось релігій.

Зараз в Африці, наприклад, 7 тис. різних релігій – скільки народностей, стільки і релігій. І ніхто не збирається свої вікові вірування змінювати в угоду якійсь універсальній релігії. Самі ж християни визнають, що нині нараховується понад 40 000 різних християнських напрямків. «І багатоманіття християнства буде продовжувати посилюватися» (Кевін Келлі). Біда не в тому, що вони існують, а в тому що вони існують не мирно. І ніякі масони, яким приписується особливо роль у створенні таких примирених релігійних груп, вже майже 300 років не здатні їх помирити. Хоча, правду казати, спроби були, є і будуть. Але який результат?

Далі йдеться про «желание получить выгоду от нестабильной религиозной обстановки в стране, ведь сами церкви тоже не являются целостными, в них присутствуют различные течения».

Звідки ви взяли, що ситуація в Україні нестабільна? Всі – і експерти, правда, знову не газети «Дело», і Президент України, і політичні лідери, і уряд, і самі релігійні організації вважають, що стабільність в релігійному житті досягнута. Віруючі не б’ються (майже), храми не відбирають (масово), в інші юрисдикції не переходять (цілими громадами), кількість нових громад зростає передбачено – відповідно до величини Церкви, наприклад в 2007 році УПЦ (МП) зросла на 271 громаду, УПЦ КП – на 141, РКЦ – на 29, УГКЦ – на 55, ВС ЄХБ – на 25, ХВЄ – на 30, Церква Повного Євангелія – на 25, мормони – на 1, свідки Єгови – на 13. Що може турбувати в цих цифрах? Що тут такого небезпечного? Нормальний розвиток релігійної мережі. А те, що в кожній Церкві є люди з різними поглядами, так це теж нормально. Подивіться, хіба католики абсолютно цілісні, чи православні МП демонструють одноголосно «одобрямс»? І це не трагедія. Коли всі з усім згодні – це трагедія, яка зветься тоталітаризм! Але він присутній не в реальному житті релігій в Україні, а, певно, в редакції газети «Дело».

Ще одна «новина»: «В украинской религиозной среде крутятся сотни миллионов гривен. Сосчитать их практически невозможно, так как за доходы церкви никто ни перед кем не отчитывается».

Тими самими словами я давала інтерв’ю кореспонденту економічного тижневика про церковні фінанси. Але чому всі тільки рахують прибутки церков і майже ніхто не говорить про їхні витрати? Допустимо, що адвентисти збирають 20 млн. в місяць, але ніхто не запитав, а скільки вони витрачають? І на що? Який рівень життя у адвентистів? Чи жиріють? А на основі такої обмеженої інформації складається враження про незліченні багатства церков, які не хочуть поділитися своїми грішми з державою, яка вже втретє один і той же борг за газ сплачує Росії, з бідними, які останню копійку несуть пастору Сандею. А чи не думали журналісти про те, що християнська віра базована на поняттях аскетизму, рівності, справедливості. І це мало б характеризувати кожного християнина, навіть православного Патріарха чи Папу Римського. Чому журналіст весь час прагне побачити зле, недобре, аморальне, жадібне, заздрісне, злочинне, примітивне обличчя віруючого? Невже важко уявити, що віруюча людина не краде, не злословить, не заздрить, не вбиває і не робить всяких таких речей не тому, що боїться ЗМІ чи правоохоронних органів, а тому що дотримання цих вимог є її природним станом, який має бути нормальним для всякої, навіть невіруючої людини, а для віруючої він підкріплений ще авторитетом Бога, вірою, переконанням, утвердженням в собі християнськості, якщо ти християнин, або мусульманськості, якщо ти мусульманин.

І я готова свідчити про це кожному ЗМІ, кожному журналісту.