Щит і меч річки Почайни

Його провела громадська організація «Громадський рух "Почайна"», яка з 2016 року проводить в Києві різні заходи до Дня Хрещення Русі-України, а з 2021 року, разом із Відділом культури Оболонської РДА, і до Дня української державності. Утім цьогоріч захід набув нового сенсу. Уперше фестиваль відбувся як спільний, міжконфесійний та об’єднав на берегах Почайни представників різних християнських конфесій і Церков.

Міжконфесійна молитва

— 24 лютого цього року, на день початку широкомасштабного вторгнення, відбувся перший Київський молитовний сніданок у конгрес-холі «Почайна», — розповідає засновниця і голова ГО Громадський рух «Почайна» Аннабелла Моріна. – Молитовний сніданок був організований під егідою Оболонського району, але голова запросив туди колег з інших районів, тому він вийшов київський. Ми запросили туди представників різних Церков, відбулася міжконфесійна молитва за перемогу, за Київ, за Україну. І тоді в мене відкрилися очі, що можна ж на свято на Почайну кликати не тільки ПЦУ та греко-католиків, а й різні християнські громади. Усі ж поєднані одним хрещенням.

У святі «Державність. Соборність. Витоки» узяли участь римо-католики, греко-католики, представники протестантських церков «Перемога», InTouch, «Місто Світла» та церкви християн віри євангельської «Божа воля», месіанська єврейська громада й шпитальні та військові капелани. Відбулася спільна молитва за Україну, Київ, захисників і захисниць, військовополонених, за збереження історії та культури, окрема, знакової для української історії річки Почайна.

— Це подія знакова. Я вірю, що те, що відбувається тут сьогодні, має резонанс не тільки для нашого міста, а й для всієї країни, — каже старший пастор церкви «Місто Світла» Дмитро Масон. – Тому що під час довгих років війни наша країна має загрозу не тільки територіальну зовні, а й всередині. Є сили, які намагаються роз'єднати людей культурно, національності, по віросповіданню або ще якось. А ось, що нас може дійсно об'єднати, — це спільна молитва. Ми знаємо: Бог чує кожну молитву, кожне серце. І тому, коли ми збираємось і разом молимося, нас це об'єднує. А коли Україна єдина, то вона обов'язково переможе.

«За душі наших людей в ЄС йде змагання…»

Відкривав фестиваль голова Оболонської РДА Кирило Фесик. В офіційній частині виступали громадські діячі, дослідники, представники органів влади. Музикологиня, дослідниця стародавнього церковного співу, авторка проекту «Візантінославіка» Євгенія Ігнатенко розповіла про відродження української давньої церковної музики. Аннабелла Моріна — про історію Почайни та її відродження. Депутат Київради, співзасновник Громадської організації Громадський рух «Почайна», член правління Біоенергетичної асоціації України Костянтин Богатов – про збереження історичної річки і розвиток громадських просторів довкола неї. Начальник відділу у справах релігії Державної служби України з етнополітики та свободи совісті В’ячеслав Горшков говорив про зв’язок української державності з Хрещенням Русі-України, про християнство як базу нашої культури, про моральну стійкість і роль церков у збереженні держави. Президентка Української асоціації релігієзнавців Людмила Филипович – про важливість збереження духовних цінностей.

Докторка соціологічних наук, співробітниця Інституту національної стійкості та безпеки Катерина Настояща розповіла про нещодавно презентоване дослідження російського впливу на українців за кордоном та нав’язування їм російських наративів, зокрема через структури Російської Православної Церкви.

— Нас намагаються розділити, створити розлом по лінії «хто виїхав — хто лишився», «кому важче», — наголошує пані Катерина. – А насправді важко обом групам, тільки по-різному. За кордоном наші люди роблять багато. Створено безліч громадських організацій, сотні активістів збирають допомогу нашим військовим. Дуже важливо підтримувати тих, хто бореться. За душі наших людей в ЄС уже йде змагання. Російська Церква активно працює з українцями за кордоном, намагається через «обробку» на своїх парафіях зробити їх лояльними до путінського режиму. Адже через кілька років ці люди стануть громадянами країн ЄС, виборцями, на яких можна буде впливати. Для цього за кордоном діють три гілки російського православ'я з розгалуженою мережею парафій, на противагу яким є дуже мало парафій ПЦУ.

Виступали також військові. Голова Спілки морських піхотинців України Юрій Голодов говорив про військове братерство, наших захисників і служіння Україні.

Для дітей діяли різноманітні майстер-класи і творчі заняття, зокрема, від релігійних організацій. Увесь день діти й дорослі безкоштовно каталися на каяках і сапах під наглядом інструктора «Каяк-каное центру» та рятувальників КП «Плесо». Шеф-кухар і ресторатор Мікаел Ароян приготував 300 порцій монастирського кулішу. А торговельна марка «Хрещатик» надала 700 порцій морозива.

Був і концерт. Виступали хори, фольклорні гурти, оперна співачка Олена Гребенюк, Геннадій Гвоздь та Gvozd Band. Месіанська єврейська громада запросила всіх охочих до запальних танців. Завершилося свято традиційним великим фаєр-шоу та ватрою над озером.

Озера річки Почайни

У ході фестивалю воду в Йорданському озері, як і щороку до цієї святкової дати, освятили протопресвітер і нотар Київської архиєпархії УГКЦ отець Андрій Бонис, канцлер Курії Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ отець Микола Сулима та отець Микола Германович з парафії Преображення Господнього УГКЦ, що на Виноградарі.

— Цього року до останнього було багато хвилювань щодо води в озері, — ділиться Аннабелла Моріна. – Після російського удару 2 липня, через що сусіднє озеро – Кирилівське, — було забруднене нафтопродуктами, ми дуже боялися за всю водну систему Почайни. Але забруднення до Йорданського озера майже не дійшло, воду постійно перевіряли, а найбільш вразливі ділянки ми превентивно обробили українським торф’яним біосорбентом.

Річка Почайна сьогодні існує у вигляді низки озер – Йорданського, Кирилівського, Андріївського, пташиного тощо. А також невеличкого водотока, що впадає в Дніпро біля Північного мосту. До 2015 року вважалось, що такої річки уже немає в реальності. Але ГО «Почайна» чималою працею повернула її на мапу міста, відновивши назву річки для того маленького водотока. Сьогодні на її честь перейменовано станцію метро та публічну бібліотеку Оболонського району.

— Річка Почайна – одна з надважливіших основ нашої духовної незалежності. Вона – живий представник нашої справжньої історії, унікальності й державності, яку Московія намагалася стерти та привласнити роками. Місце хрещення – це нинішня Поштова площа, неподалік від неї Почайна протікала в 988 році. Колона Магдебурського права – це нижній пам'ятник святого Володимира, місце хрещення його 12 синів, де було джерело Хрещатик, — нагадує Аннабелла Моріна.

Російські хитрощі і український щит

Пані Аннабелла не втомлюється пояснювати, що річка Почайна має не лише природну, культурну чи історичну вартість. У неї є ще й політична вага. Тим паче, що місце хрещення самого Володимира Великого наразі по вінця заполітизоване ворогом.

— До 28 липня 2024 року росіяни на базі національного заповідника «Херсонес Таврійський» побудували величезний храмово-музейний парк-комплекс з музеєм християнства за ескізним проектом покійного російського царя Миколи Першого, — зазначає Аннабелла Моріна. – Тепер Москва використовує цей новий плацдарм для пропаганди: мовляв, православ'я започатковане там. До речі, під час будівництва там відкрили джерела і навмисно створили «стародавню річку».

Ідею збудувати величезний пропагандистський комплекс на території української історичної пам’ятки Володимир Путін озвучив ще у 2015 році. Саме тоді, коли в Києві зусиллями ентузіастів на мапу столиці повертали річку Почайну. Як дослідила тоді кореспондентка ВВС Вікторія Приседська, будівництво комплексу активно просував митрополит Російської Православної Церкви Тихон Шевкунов, який з 2023 року став главою Кримської митрополії РПЦ. Проєкт курує Патріарша рада з культури РПЦ, а роботи проводилися за фінансової та організаційної підтримки російського фонду «Моя історія» на замовлення президента РФ. Цікаво, що виконавцем і генеральним підрядником будівництва стало російське міністерство оборони.

На базі цього «розважально-пропагандистстського» комплексу постійно відбуваються заходи за участю високопосадовців та представників РПЦ. Херсонес є надзвичайно важливим для існування Росії. Адже ілюзія причетності Москви до хрещення України-Русі дає їй фундамент для її визнання як держави «зі стародавньою історією та культурою». Вона втратила Київ з його Хрещатицьким джерелом, річкою Почайною і Софійським собором. І хоча сьогодні затято намагається повернути його в свою «пустелю», все ж, повинна мати план Б – Херсонес.

А як же ми? Чи використовуємо і Херсонес, і Почайну у своїх державницьких наративах? Адже, вони можуть бути не лаше відповіддю на ворожу пропаганду, а й – передовсім – нагим власним самоствердженням у світі.