Церковний календар, 1 березня. Неділя Торжества Православ’я

Літургісти зауважили, що деякі стихири на Вечірні свята зовсім не стосуються подолання іконоборства або стосуються його лише опосередковано. Натомість у цих текстах йдеться про старозавітних пророків. Наприклад, на стиховні: “Радійте, чесні пророки! Ви закон Господній добре зберегли та вірою своєю появились як непоборні та несхитні стовпи”.

Пояснюють це тим, що до ІХ ст., коли встановили Торжество Православ’я, Церква у першу неділю Великого посту вшановувала усіх пророків, які провістили Воплочення Христа. Воно і стало точкою дотику старих та впроваджених у ІХ ст. текстів. Бо ж деякі стихири, хоч і говорять про пророків, однак розвивають цю тему аж до Воплочення — головної богословської підстави вшанування ікон. “Пророки, натхнені Духом твоїм, Господи, провістили тебе, неосяжного, що перед світанком безначально засяяв з духовного і безтілесного Отчого лона, що станеш дитиною, воплоченою з Непорочної, і будеш залічений між людей — видимий тим, що живуть на землі”.

Християни перших століть інтуїтивно відчували потребу в сакральних зображеннях. Приписи Старого Завіту, які забороняли зображати осіб, уже не обтяжували їхнього сумління. Настінні малюнки в катакомбах часів переслідування, розписи перших храмів по його завершенні та ікони служили людям в тілі для більш автентичного почитання Бога в тілі — Христа. Але цей звичай вимагав ще богословського осмислення.

Без нього спершу почалися забобони, пов’язані з іконами, — їх подекуди шанували настільки, що аж фарбу з них додавали до Причастя. А далі як реакція на ці надужиття виник рух іконоборства. До його причин долучилися також інші чинники. Після христологічних суперечок перших століть людська природа Христа в богословському дискурсі применшувалася. Простежувалися впливи юдаїзму та ісламу з їхньою забороною зображень релігійного характеру, а також піддатливість на них імператорського двору, багато представників якого мали східне походження, і їм легше було засумніватися у правомірності іконопочитання.

Першим імператором, котрий виступив проти ікон, був Лев ІІІ Ісавр. Він 726 р. видав декрет про переслідування ікон, а 730 р. — про цілковиту їх заборону. Це мало відповідні наслідки: фізичне знищення зображень (тому збереглося не так вже й багато зразків з доіконоборчого періоду), затирання розписів у храмах та прикрашання їх рослинними та архітектурними орнаментами (залишали хіба що зображення хреста), ув’язнення, катування і страта прихильників ікон (передусім монашества).

Перша хвиля іконоборства завершилася 787 р. VII Вселенським Собором в Нікеї, який скликала імператриця Ірина та очолив Патріарх Константинопольський Тарасій. Завдяки праці св. Івана Дамаскина “Три слова на захист ікон” Собор отримав вагомі підстави, щоб відновити в імперії іконопочитання. Св. Іван Дамаскин пояснює, оскільки Син Божий воплотився, то його можна зображати. Крім того, Воплочення призвело до оновлення усього матеріального світу, тому його елементи набувають нового значення для прослави Бога.

Людина тілесна, тож потребує матеріальних середників для спілкування з Творцем. Для цього і служить система зображень, прийнята в іконографії. Почитаючи образ, людина віддає найвищу шану Першообразу — особі, котра на ньому зображена. Однак щоб уникнути крайності ідолопоклонства, проти якої виступали іконоборці, св. Іван Дамаскин наголосив на сутнісній різниці між образом і Першообразом та на різниці у поклонінні — з особою спілкуємось, а зображенню віддаємо зовнішні знаки пошани (хресне знамення, цілування, нахил голови тощо).

Однак вже у 814 р. імператор Лев V Вірменин відновив переслідування ікон. Він настановив Константинопольським патріархом іконоборця Івана Грамматика, а 815 р. скликав собор, який заборонив почитання ікон. Розпочалася друга хвиля іконоборства. Серед переслідуваних опинився й ігумен Студійського монастиря св. Теодор. Він неодноразово напоминав іконоборців своїми посланнями на захист ікон.

Св. Теодор Студит детальніше розвинув вчення про святість ікон та про реальну присутність у них зображуваної особи. Йому належить також порівняння ікони з променем, що йде від неба до зору людини. Тексти св. Теодора Студита лягли в основу Собору, який у 842 (за іншими даними у 843) р. скликала імператриця Теодора. Через відсутність на ньому представників Римської Церкви він не отримав статусу вселенського. Хоч рішення його були цілком правосильними. Він відновив іконопочитання, а іконоборство засудив як єресь.

Подія перемоги над іконоборством отримала назву Торжества Православ’я. За однією версією остаточне затвердження Собором іконопочитання історично відбулося в першу неділю Великого посту. Можна також тут припустити і слід монашества з його звичаєм найвизначніші святкування під час Великого посту переносити на суботи чи неділі. Адже саме монашество відіграло ключову роль у торжестві православ’я, себто правдивого почитання Бога.

Літургійні тексти цієї неділі, крім вже згаданих стихир, які розкривають тематику свята імпліцитно, сповнені богословських пояснень, чим ікони настільки важливі для Церкви. Хоча б наступна стихира Вечірні, яка вже повністю відходить від теми пророків і стисло викладає вчення Собору: “Будучи неописаним за своєю Божою природою, Владико, останнім часом ти воплотився, і зволив стати описуваним: прийнявши тіло, ти взяв на себе всі його властивості. Тому ми, йдучи за божественним апостольським переданням, вид твій на іконі малюємо і побожно цілуємо, щоб піднестися до твоєї любови та від неї отримати ласку оздоровлення”.

Євангельський уривок цієї неділі про покликання апостолів Филипа й Натанаїла може також поєднувати в собі її давнє значення, присвячене пророкам, та теперішнє, пов’язане з поклонінням воплоченому Сину Божому в іконах. Каже на його початку Филип до Натанаїла: “Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки” (Йо. 1, 45). А закінчується цей уривок словами Ісуса: “Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого” (Йо. 1, 51).

Христос зійшов з Неба, щоб привести туди людину. Вказав їй шлях та дав середники, які допоможуть їй це зробити. Серед них і ікона, яку ще називають вікном до Неба (“небеса відкриті”). Вона завжди є в центрі зображень, присвячених Неділі Торжества Православ’я. Її мета — привести нас до Божої любові та уможливити спілкування у ній з Творцем: “Господи, виставляючи образ твого тіла, з любов’ю його цілуємо і цим виявляємо велику твого провидіння тайну, якою приводиш нас до своєї любови й бажання” (хвалитна стихира на Утрені).

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.