Церковний календар, 10 травня. Неділя самарянки

Як й інші неділі після Воскресіння, ця є Господнім святом із самобутньою темою про зустріч Ісуса з жінкою-самарянкою біля криниці неподалік міста Сихар. Воно випадає якраз у посвятті Переполовення П’ятдесятниці, тому в неділю тексти цих двох свят поєднуються. У наступні понеділок, вівторок і середу знову домінуватиме тема Переполовення. А після його віддання, з четверга до неділі, вже йтиметься про Ісуса, самарянку та воду, “яка струмує в життя вічне” (Йо. 4, 14).

Цю історію переповідає уривок з Євангелія від Йоана (4, 5-42), який читається на Божественній Літургії в Неділю самарянки. Її передають і тексти Вечірні та Утрені з певними особливими інтерпретаціями. Заговорює Ісус з жінкою біля криниці як людина, хоч “не мають бо зносин юдеї з самарянами” (Йо. 4, 9). Стихира ж Вечірні через цей момент розкриває Його боголюдськість: “При криниці Якова стрінув Ісус самарянку та й просить у неї напитися води той, що хмарами обгортає землю. О, чудо! Той, кого носять херувими, з блудницею розмовляє! Просить води той, хто на водах землю завісив! Води шукає той, хто наливає джерела й озера”.

Для самарянки Ісус — просто чоловік, юдей. “Побачивши її, Спаситель каже: Дай мені напитися води і йди та приклич свого чоловіка. Вона ж як до людини, а не до Бога, пробуючи потаїтись, каже: Не маю чоловіка. А Учитель до неї: Правду ти сказала — не маю чоловіка, бо п’ять чоловіків мала ти, але й той, що його нині маєш, не є твій чоловік” (стихира Вечірні).

Самарянка дивується. Дивується тим, що Ісус “сказав їй все, що вона робила” (пор. Йо. 4, 39). І цілком не розуміє того, що Він їй обіцяє дати воду, від якої та “не матиме спраги повіки” (Йо. 4, 14). Вона міркує по-земному: “Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, — то звідкіля б у тебе вода жива?” (Йо. 4, 11).

Але Ісус має на увазі під водою живою щось інше, і літургійні тексти в Неділю самарянки та в кількох днях її посвяття це пояснюють. Канон на Утрені свята каже, що вода, яку подає Христос, “висушує джерело гріхів”, є “водою розуму заради багатства милосердя”, “водою очищення”. Його тропар врешті вкладає в уста жінки вигук: “Напій мене, Слово, завжди спраглу, Твоєю Божественною благодаттю, щоб мене більше не обіймала спека невідання, Ісусе Господи, але щоб я проповідувала велич Божу”. Бо, як каже Євангеліє, збагнувши врешті щось, самарянка побігла в місто і сповістила його мешканцям здогадку, що перед ними — очікуваний Месія (пор. Йо. 4, 28-29).

Літургійні тексти Неділі самарянки містять посилання на старозавітні образи, також пов’язані з водою. “До Самарії прийшов ти, всесильний Спасе мій, та й стрінув жінку і просив у неї напитися води — ти, що виточив євреям воду з нетесаного каменю” (світильний Утрені).

Зустріч Ісуса із самарянкою відбувається опівдні. Стихира Вечірні свята пов’язує це з моментом, коли наші прародичі після гріхопадіння “почули луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди” (Бт. 3, 8). “До джерела опівдні прийшов ти, Джерело чудес, щоб уловити Євин плід, бо і Єва, обманена змієм, вийшла колись опівдні з раю”, — сказано в ній.

Так зустріч Ісуса із самарянкою та обіцянка живої води стає не просто ще однією історією, яка підкреслює Його Божественну велич, а вказує на переміну впалої людської природи, яку Він забезпечує Розп’яттям, Воскресінням і Зісланням Святого Духа, що у Святому Письмі також передається через образ води.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.