12 червня Церкви візантійської і латинської традицій відзначають пам’ять преподобного Онуфрія Великого, культ котрого особливо поширився на українських землях.
Хоч спосіб життя преподобного пустельника, котрий жив наприкінці IV ст., значно відрізняється від того, що проживає пересічна людина, все ж він є однією з найвпізнаваніших постатей в іконографії та скульптурі. Коли бачимо старця з довгою бородою до землі, що прикриває його наготу, і піднесеними в молитві руками, можемо бути певними — це Онуфрій.
Такою впізнаваністю він завдячує св. Пафнутію Єгипетському, котрий детально описав свою зустріч з Онуфрієм, його зовнішність, спосіб життя та на його основі проілюстрував слова Ісуса Христа про непотрібність журитися завтрашнім днем, який турбуватиметься сам про себе (пор. Мт. 6, 34).
Вже стихира Вечірні 12 червня розповідає про цю доленосну зустріч двох пустельників та її користь для майбутнього духовного збагачення вірних: “Отче богомудрий Онуфрію, тебе, мов скарб, сокровенний у пустелі, знайшов славний Пафнутій і тим, що в світі, ясно розповів шляхи праві твоїх подвигів, вірних збагачуючи оповідями про Боговгодне твоє життя, прехвальний; його і нас покажи наслідувачами, славний, молитвами твоїми”.
Таким наслідувачем подвигів досвідченіших отців спершу запрагнув стати сам Пафнутій. Не одне Житіє пустельників розповідає, як вони вибиралися із насиджених місць у мандрівку, щоб знайти когось, хто перевершував би їх духовно, і від нього повчитися. У таку мандрівку вирушив і Пафнутій. Однак вже через кілька днів не тільки амбітний задум, а й саме життя пустельника опинилося під загрозою — він залишився без крихти хліба.
Тоді й зустрів його Онуфрій з настільки непересічною зовнішністю, що Пафнутій засумнівався, чи це людина, чи звір, чи якась диявольська спокуса. “На сімнадцятий день свого шляху я побачив мужа вельми дивного з виду: він увесь був укритий волоссям, неначе звір, борода його була біла, як сніг, бо він посивів від старості. Волосся його дуже довге, сягало землі і вкривало все тіло, неначе одежа. Стегна ж його були оперізані листям пустельних рослин”, — розповідає Пафнутій, а іконописці майбутніх століть з цього отримують взірець, як слід зображати св. Онуфрія.
Онуфрій розповів гостеві історію свого життя і про те, як на кожному етапі Бог дбав про нього. В ранньому віці він, вихованець одного з монастирів єрмополитської пустелі в Єгипті, теж поставив собі немалу планку — наслідувати життя св. пророка Іллі та св. Івана Хрестителя. Для цього Онуфрій віддалився в пустелю. “Бажанням духовним дістався ти на пустиню, богомудрий Онуфрію, і немов без тіла на ній через многі літа боровся невсипущо, наслідував пророків Іллю і Хрестителя та з руки ангельської споживав Божі тайни, тепер разом з ними веселишся в світлі святої Тройці. Моли, щоб спаслися ми, які твою пам’ять почитають”, — коротко описує його подвиг тропар свята.
Опинившись далеко від людей, Онуфрій знайшов одного пустельника, що мешкав у печері. Він на певний час оселився з ним і пройшов відповідний вишкіл у розпізнаванні духів та боротьбі з пристрастями. Після цього пустельник провів Онуфрія у місця з іще труднішим доступом, протягом тридцяти днів прожив з ним у новій печері і тоді повернувся назад. Раз на рік він відвідував свого учня, перевіряючи його духовний стан, вів бесіди про Бога та разом з ним молився. Одного року після такої молитви наставник відійшов до вічності, і Онуфрій його поховав.
Далі почалося довге самітницьке життя Онуфрія, сповнене боротьби, дієвою зброєю у якій були піст і молитва. “Отче богомудрий Онуфрію, мороз нічний і денний жар надією на майбутні блага перетерпів ти, преподобний. На землі свої члени умертвивши, небесне життя ти отримав, увійшов всередину весільної світлиці, святий, радісно — споглядати безмірну красу Сотворителя твого” (стихира Вечірні).
Подвиг Онуфрія тривав десятиліттями. За фізіологічні та духовні потреби відданого молитві пустельника дбав сам Бог, що чітко підкреслює наратив написаного св. Пафнутієм Житія. Одежа Онуфрія розпалася, але тіло його зверху донизу вкрило волосся, щоб берегти від перепадів температури. Воду пив з джерела, яке витекло поблизу печери. Харчувався плодами пальми, яка так само чудесно виросла неподалік. До Онуфрія навідувався ангел, приносячи іноді їжу, а в суботу та неділю Святе Причастя.
Так Онуфрій уподібнився Іллі не лише способом життя, а й досвідом Божої опіки щодо задоволення найнеобхідніших потреб. “Той, Хто через ворона на горі Іллю годував, тобі через ангела їжу посилає, тебе величаючи, преподобний, що Його ти возвеличив”, — каже канон Утрені.
В іншому місці він, дивлячись на чудо з’яви пальми і джерела в пустинному місці та плідне життя самого Онуфрія, перефразовує Пс. 1 і застосовує його, щоб оспівати преподобного: “Насадженим деревом при витоках вод стриманості ти явився, отче, і своєчасно подав щедрі плоди, Онуфрію, діянням”.
Закінчивши свою розповідь, Онуфрій помолився разом з Пафнутієм, наказав йому записати її задля духовної користі людей і відійшов до Бога. Пафнутій досвідчив Божу опіку над Онуфрієм і після його смерті — могилу для його тіла викопали два леви. Щойно гість поклав туди тіло і накрив каменем, як печера, де жив Онуфрій, завалилася, пальма всохла, і течія води в джерелі припинилася.
Пафнутій повернувся до свого монастиря і записав Житіє Онуфрія. Воно дуже швидко набуло популярності по різних землях, в тому числі й на Русі. На його честь посвячували монастирі (Львів, Лаврів, Добромиль) та храми. У багатьох місцях можна знайти мощі святого чи вже згадані характерні ікони та скульптури.
До кінця невідомо, чóму завдячує Онуфрій такою популярністю. Завершення його Житія містить обіцянку: “Любий брате, коли повернешся до Єгипту, згадуй мене перед лицем братів і всіх християн, бо ось довга моя перед Богом молитва, у Нього ж і отримав, що просив: кожному, хто в пам'ять мою приношення якесь до святої церкви зробить, чи просфору, чи свічки, чи тиміян, чи подасть милостиню убогому, чи нагодує брата бідного, чи молитву яку до Бога зробить чи инше щось добре сподіє, простяться йому прогрішення й отримає частку зі мною”. Такі обіцянки чогось конкретного дуже швидко поширюються і знаходять свою доволі широку цільову аудиторію — осіб з магічною побожністю, які мислять: “Я зроблю Богові приписане, і щось за те отримаю”.
Однак може бути, що св. Пафнутієві через майстерне зображення історії життя і прикладу св. Онуфрія, а головне — дії Бога у побуті, вдалося достукатися до нащадків і збудити в них віру в те, що Творець не покидає своє творіння і в найпростіших його потребах.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##