Вшанувавши верховних апостолів Петра й Павла, наступного після їхньої пам’яті дня, 30 червня, Церкви візантійської традиції встановили Собор дванадцятьох апостолів.
На початку своєї публічної діяльності Ісус Христос “призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів” (Мр. 3, 14-15). Вони протягом наступних трьох років постійно перебували з Ним, слухали навчання, спостерігали чуда і самі вчилися нести Добру Новину людям.
Перелік дванадцятьох найближчих Христових учнів подають усі чотири євангелисти та Книга Діянь апостолів. Більшість імен у них збігається. Тому й не становить труднощів ідентифікація тих, котрі дещо відрізняються. А відмінності можуть бути викликані тим, що декому Ісус міг разом з покликанням дати нове ім’я, як-от Симонові-Петрові. Крім того одні автори могли подавати ім’я арамейською, а інші те саме грецькою.
Ісус “призначив дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі - сини грому; Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія, та Юду Іскаріота, що його і зрадив” (Мр. 3, 16 - 19). Останній відпав через зраду, і на його місце обрали Матія (пор. Ді. 1, 26). Таким чином збереглося число дванадцять, яке у Старому Завіті означало повноту вибраного народу, який складався з дванадцяти колін Ізраїля.
Після Зіслання Святого Духа кожен з них, наповнений силою третьої Божої Особи, вирушив в землі інших народів проповідувати Євангеліє. Більшість з дванадцятьох закінчила життя мученицькою смертю.
З IV ст. в Константинополі відомо про церкву Святих Апостолів, другу за значенням після Святої Софії. Первісний її задум полягав у тому, щоб зібрати туди мощі всіх дванадцятьох. Однак вдалося це лише частково. Туди згодом поклали і тіло рівноапостольного Костянтина.
Церква віддавна вшановує апостолів як безпосередніх посланців Христа з Доброю Новиною. У візантійській традиції кожен четвер є присвячений їхньому вшануванню. Літургійні тексти і четверга, і Собору дванадцятьох апостолів, і днів пам’яті кожного з них зокрема подають Христових посланців як другі світила, що запалилися світлом від Світила першого, а відтак несуть його на спасіння іншим людям. Вони цим світлом розганяють темряву поганства, пристрастей, омани, гріхів, насаджують в серцях слухачів богорозуміння, зостаючись вірними Євангелію аж до смерті.
Крім взірця їхньої проповіді, богослужіння на честь апостолів часто звертаються до них як до заступників. Похвала і довірливе прохання переплетені у таких молитовних текстах, як хвалитна стихира на Утрені 30 червня: “Петре і Павле, працівники Слова, Андрію, Якове і Іване премудрі, Вартоломею і Пилипе, Томо і Матею, Симоне, Юдо, божественний Якове, всесвітніх дванадцять чесних учеників, що в світі проповідували Святу Тройцю, єством Бога вічного, Церкви воістину непорушні стіни, і непохитні стовпи, до Владики всіх моліться, щоб спастися нам”. Тут не тільки ще раз перераховуються дванадцять і один з первоверховних Павло, а й підкреслюється значення апостолів — розбудова спільноти християн та їхнє утвердження в Істині.