14 березня християни візантійської традиції вшановують засновника західного монашества та покровителя Європи св. Бенедикта Нурсійського. У латинській традиції день його пам’яті — 11 липня.
Популярність Бенедикт здобув ще за життя, так що Папа Григорій Великий (Двоєслов) взорувався на його монаші правила та незадовго після його смерті включив розповідь про подвижника до своїх “Діалогів”. І вона стала основою для всіх його подальших життєписів.
Долаючи отруту зміїну і людську
Народився Бенедикт близько 480 р. у знатній родині містечка Нурсії (тепер Норчія) в Умбрії (Італія). Його сестра (за деякими версіями близнючка) Схоластика також канонізована Католицькою Церквою.
Коли Бенедикта віддали на навчання до Риму, він звідти втік і оселився у печері поблизу м. Енфіде (тепер Аффіле), а згодом далеко в горах поблизу м. Субіяко. Доступ до печери Бенедикта був складний — лише раз на тиждень один з подвижників на ім’я Роман, котрий мешкав поблизу і постриг його в монахи, спускав туди їжу.
Бенедикт прожив у цій печері кілька років, однак його слави приховати не вдалося, і монахи одного з монастирів поблизу Вікус Варроніс (тепер Віковаро) запросили його очолити їхню спільноту. Бенедикт, намагаючись реформувати безладне життя обителі, одразу ввів там жорсткі правила. Заздрість до його чеснот і небажання підкорятися новим вимогам, спонукали декого з братії вчинити замах на настоятеля. Вони підлили отруту у вино, однак Бенедикт поблагословив напій, і отруєний келих тріснув. Як каже тропар канону Утрені святому: “Вигадавши безумно умертвити, отче, отрутою лукавою тебе, хороненого Божественною Творця долонею, безглузді осоромилися, викриті присутньою у тобі, Бенедикте, прозорливістю”.
На згадку про це чаша, з якої виповзає гадюка, часто супроводжує зображення св. Бенедикта. Як і ворон, який, згідно з іншою розповіддю про спробу заздрісників отруїти преподобного, забрав хліб, підкладений ними.
Після конфлікту з братією у Вікус Варроніс Бенедикт повернувся до своєї печери. Правила, згідно з якими він жив сам та закликав жити підопічних, все ж знаходили своїх прихильників. До Бенедикта приходили учні, і їх за певний час стало стільки, що довелося в околиці створити дванадцять різних обителей.
Людська заздрість продовжувала переслідувати святого. Через інтриги одного священика Бенедикт разом з учнями покинув Субіяко і подався в бік Неаполя. Тут у місцевості Кассіно вони зупинилися, і, де колись були римські укріплення, Бенедикт 529 р. заснував монастир, званий Монте Кассіно. Населення околиць монастиря все ще сповідувало язичництво, однак стараннями монахів поступово навернулося до Христа. Зруйнувавши капище Аполлона, Бенедикт збудував церкву св. Івана Хрестителя. Неподалік поселилася і його сестра св. Схоластика, заснувавши жіночий монастир.
542 р. Бенедикта відвідав остготський король Тотіла. Він спершу послав до абата свого слугу, переодягненого у королівський одяг, однак той викрив обман. Вражений Тотіла сам прийшов до Бенедикта і впав перед ним ниць. Преподобний скартав короля за злочини і сказав, що через кілька років смерть покладе край його завоюванням. Так і сталося.
Бенедикт передбачив і свою смерть 547 р. Тож підготувавшись до неї, прийнявши Святе Причастя, він відійшов у мирі. Його поховали у збудованому ним храмі св. Івана Хрестителя поряд зі сестрою Схоластикою. 1202 р. Бенедикта проголосили святим.
Ще одне пророцтво св. Бенедикта стосувалося монастиря Монте Кассіно і його цілковитого руйнування. Вперше це сталося незадовго по смерті засновника від нашестя лангобардів. А відтак вдруге 1944 р. під час авіаудару американських військ під час Другої світової війни. Однак щоразу Монте Кассіно відновлювався.
Сцена передбачення святим заглади заснованого ним монастиря увійшла до унікальної колекції фресок, присвячених життю св. Бенедикта, якими у 1497-1502 рр. Лука Синьйореллі оздобив
Монаший статут в основі процвітаючої Європи
Преподобного вважають зачинателем кеновійного монашества на Заході, оскільки він впорядкував спільнотне життя монастирів з центром в Монте Кассіно за допомогою складеного ним “Статуту”. Ця праця — єдина збережена із творчого доробку Бенедикта. Вона є плодом осмислення досвіду попередників — Івана Кассіяна, Василія Великого, Пахомія, Августина, анонімного статуту “Правила вчителя”, а також власного подвижницького життя.
Сам Бенедикт вважав свій “Статут” початковим етапом християнського благочестя. Його характер доволі принциповий, але позбавлений надмірного ригоризму і враховує немічність людської природи. Також відкриває перед монахами шлях для розвитку, закликаючи спраглих до більшої досконалості вдаватися до творів Святих Отців.
Організована Бенедиктом та керована його “Статутом” спільнота розвинулася в один з найбільших та найвпливовіших монаших орденів Католицького Церкви — бенедиктинців. Закладені у “Статуті” правила регулювали не тільки внутрішнє життя братії, а й посприяли розвиткові цілої Європи, тому заслужено св. Бенедикта проголосили 1964 р. її покровителем.
Річ у тому, що св. Бенедикт, впорядковуючи щоденне життя своїх монахів, намагався досягти гармонійного поєднання трьох його компонентів: молитви, фізичної праці та читання духовної літератури, передусім Святого Письма. Популярний сьогодні метод його молитовного читання Lectio Divina походить саме з їхнього середовища.
“Ora et labora” (“Молися та працюй”) — звучало їхнє гасло. Праця бенедиктинців полягала у вирощуванні сільськогосподарської продукції, так що вони забезпечували харчами не лише себе, а й навколишні села та містечка. Також вони займалися просвітницькою діяльністю. Засновували школи, бібліотеки. При останніх діяли славнозвісні бенедиктинські скрипторії, де монахи переписували книги. Св. Бенедикт сприяв проведенню у своїх монастирях наукових досліджень.
Нагадування, а не талісман
1880 р. з нагоди 1400-ліття від дня народження св. Бенедикта монахи Монте Кассіно викарбували його медальйон. З одного боку він містить зображення св. Бенедикта з хрестом та кодексом “Статуту”. Поряд — вже згадані атрибути чаші зі змією і ворона. Зображення обрамлює напис “Eius in obitu nostro praesentia muniamur!” (“Так збільшиться сила наша його присутністю в годину смерті нашої!”).
На зворотньому боці медальйона є рівносторонній хрест особливої форми. Ініціали по його кутах “C. S. P. B.” означають “Хрест святого отця Бенедикта”. Літери на сторонах хреста та навколо нього є першими у словах молитов відповідно “Святий Хрест нехай буде для мене світлом! Нехай злий дух не буде моїм проводирем!” і “Йди геть, сатано! Не намовляй мене до марнославства! Злим є те, що пропонуєш. Сам пий отруту!”
Розшифрувавши літери на медальйоні св. Бенедикта, можна молитися цими словами, роздумувати над ними та над значенням Хреста Господнього для спасіння вірних. Натомість бездумне слідування за комерційними слоганами, які супроводжують розповсюдження медальйона, представляючи його як “особливо сильний” захист та перераховуючи усі дари, які, немов з рогу достатку, посипляться на того, хто його носить, — підхід радше язичницький, несумісний ні з християнською вірою, ні з освіченістю, за які вболівав св. Бенедикт.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##