Церковний календар, 17 березня. Святий Олексій Римський, людина Божа

Олексій Римський не був монахом у класичному розумінні цього слова, але візантійська традиція через стиль життя, заснований на пості та молитві, зараховує його до преподобних. Римський же Мартиролог під 17-м липня подає його як ісповідника, імовірно, через те, що Олексій не тільки постив та молився, а й жебрав, і за те зазнавав знущань від оточення.

Є три версії Житія св. Олексія: сирійська, грецька і римська, які відрізняються між собою окремими деталями. А сповнена пригод розповідь, яку вони розкривають, надихала багатьох авторів, в тому числі й українських, по-новому переосмислювати її сюжет у своїх творах. Через те культ св. Олексія, людини Божої, поширився як на Сході, так і на Заході.

Із цієї розповіді перед нами постає юнак, котрий народився і виріс у багатій шляхетній родині римського (за сирійською версією — константинопольського) сенатора Євтиміана та його дружини Аглаїди. Він був плодом молитви батьків, котрі тривалий час не могли мати дітей. Тропар канону Утрені 17 березня так звеличує св. Олексія: “Лона материнського безплідність ти розв’язав, народившись як Самуїл, пребагатий, а в нутрі серця чистого зачавши страх, народив ти Дух спасіння Божественних добродійств вірою” (пісня 1).

В сім’ї здобув освіту і християнське виховання. Батько Євтиміан часто проводив удома обіди для незахищених верств населення: убогих, сиріт, подорожніх, зокрема тих, котрі відвідували святі місця. Можливо, серед них Олексій і взірці святості, що згодом надихнуло його добровільно практикувати убогість. Житіє також розказує, що хлопець змалку привчав своє тіло до дисципліни через піст та носіння волосяниці.

Як у ті часи бувало, батьки подбали про майбутній шлюб для сина. Олексія одружили з дівчиною царського походження. Однак після вінчання у римській церкві св. Боніфатія він віддав дружині свою обручку і таємно покинув дім.

Спершу Олексій подався до Лаодикії, а відтак до Едеси поклонитися Нерукотворному образу Христа. Тут і залишився, щоденно просячи біля храму Пресвятої Богородиці милостиню. З неї завдяки виробленій через піст звичці задовольнятися малим він більшість роздавав іншим потребуючим. “Безжурного і тихого життя забажав ти, одноразово ївши протягом седмиці, Олексію всеблаженний, прагненням очікуваної непроминальної насолоди” (пісня 4 канону Утрені).

Сирійська версія Житія св. Олексія в Едесі і закінчує його земний шлях. Захворівши, він потрапив до лікарні цього міста і там помер, відкривши перед смертю своє походження. Натомість грецька і римська версії продовжують описи його пригод, несподівані повороти яких, мабуть, і забезпечили таку популярність Житію св. Олексія як серед письменників, так і серед простого люду.

Бачачи, що наростає в Едесі його слава як святого, Олексій сів на корабель, аби відплисти на батьківщину апостола Павла, у Тарс. Однак буря, яка захопила мандрівників у дорозі, прибила судно до однієї пристані неподалік Риму. Олексій відчитав у цьому Божий знак і вирушив до батьківської домівки.

Минуло, як каже Житіє 17 років, відколи Олексій покинув дім, тож рідні його не впізнали. Як жебрак він попросив дозволу збирати милостиню біля брами, пообіцявши батькові Божу винагороду і повернення додому того, хто в дорозі. Євтиміан, зворушений згадкою про сина, не просто виконав прохання, а й виділив Олексію кімнату біля брами та велів слугам носити йому залишки зі столу. Той, як і в Едесі, харчувався лише невеликою кількістю хліба, а решту роздавав бідним.

Так прожив Олексій невпізнаним ще 17 років. Житіє розповідає про часті знущання батькових слуг над ним, які святий переносив з терпеливістю та покорою. Перед смертю він описав свій життєвий шлях. Водночас Папа Інокентій І під час молитви мав об’явлення, що в домі Євтиміана він знайде чоловіка, котрий святістю перевищив усіх. Разом з імператором Гонорієм понтифік вирушив туди, і слуги згадали про жебрака, котрий постійно молився та постив.

Прийшовши до його комірчини, Олексія застали мертвим. Затиснутий у його руках сувій змогли розкрити лише на молитву Папи. Так і дізналися, ким насправді був цей жебрак. З великими почестями тіло Олексія перенесли до церкви св. Боніфатія. Сталося це близько 411 р. За його посередництвом відбувалися численні зцілення.

Богослужіння 17 березня переспівують історію св. Олексія, проводячи паралелі між ним та вбогим Лазарем, котрий згідно з Ісусовою притчею лежав при воротах багача. “Ти жив невпізнаним, мудрий, при воротах благородних твоїх батьків, терпів довгий час знущання власних слуг, а померши, чудесами об’явив свій подвиг, зціляючи недуги і проганяючи духів нечистих” (стихира Вечірні).

Грецькі рукописи “Житія Олексія, чоловіка Божого”, датовані Х-ХІІ ст., перейшли на Русь. Тут у ХІІ ст. твір переклали на церковнослов’янську. Історія св. Олексія у XVII ст. надихнула на створення української драми “Олексій, людина Божа”, а також вірша про святого, популярного серед церковних співців.

Весняна пора, на яку припадає пам’ять св. Олексія, людини Божої, дала йому народну назву Теплого Олекси, бо вважалося, що в цей день настає справжнє тепло. Селяни готували реманент для весняно-польових робіт, а також збирали березові бруньки та виточували березовий сік.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.