Церковний календар, 21 квітня. Святий Ансельм Кентерберійський

Він разом зі св. Бонавентурою та св. Томою Аквінським надихнув понтифіка на написання енцикліки “Fides et ratio” (“Віра і розум”), адже немало уваги св. Ансельм у своїх працях приділяє пізнанню Творця людським розумом. Серед його ідей чільне місце посідає онтологічний аргумент існування Бога — Він є найвищою істотою, досконалішої за яку неможливо помислити.

Відповідно до цього виникає і градація створінь — “котра з сотворених речей виявляється подібнішою до найвищої природи — та за своєю природою необхідно вища за інших” (“Монологіон”, LXVI). Тому “хто сумнівається, що кінь за своєю природою кращий за колоду, а людина — ліпша за коня, той і людиною не вартий зватися” (“Монологіон”, IV).

Найбільше подібності з Творцем, каже св. Ансельм, має людський ум. Він — “не лише єдине творіння спроможне піднятися до дослідження найвищої природи; він є і тим, через що можна наблизитися до її пізнання” (“Монологіон”, LXVI). А передували цьому відкриттю знайомство з найвизначнішими інтелектуалами свого часу та залучення ними Ансельма до епохальних дискусій, які тягнулися ще з попередніх століть.

Однією з основних проблем, навколо якої ще від ІХ ст. ламали списи середньовічні вчені, було співвідношення віри і розуму. Вона гостро поставала щоразу, коли треба було давати відповіді на виникнення певних неортодоксальних віянь. Вступаючи в ці дискусії, мужі Церкви ставили собі питання, де можна вдаватися до набутків діалектики, а де варто зупинитися перед авторитетом Об’явлення.

В ХІ ст., коли жив св. Ансельм Кентерберійський, розгорнулася масштабна дискусія про Євхаристію. Беренгар Турський, роблячи більший акцент на вимогах раціональності, ніж на Об’явленні, спіритуалізовує Євхаристію, мовляв, переміна дарів у ній відбувається лише духовно, а не чуттєво. Проти цього, підпорядковуючи діалектику авторитету Об’явлення, виступає Ланфранк, керівник монастирської школи норманського абатства Ле Бек, в яке 1059 р. вступив Ансельм з Аости (північ Італії).

Здобувши перемогу у дебатах, утвердивши вчення про реальну переміну дарів як у духовній, так і в чуттєвій площині, а також підпорядкувавши раціональне Об’явленню без применшення його важливості, Ланфранк очолює монастир св. Стефана у Кані та стає єпископом Кентерберійським. На його місце очільником школи монастиря Ле Бек 1063 р. призначають Ансельма.

Головним завданням Ансельма на наступні 15 років стає проповідування, проведення лекцій та медитацій для монахів. На їхній основі у 1075-1076 рр. виникне перший систематичний і найвідоміший твір Ансельма “Монологіон”. Згодом, у 1077-1078 рр., він напише “Прослогіон”. В передмові до нього Ансельм розповість історію постання цих двох трактатів, про їхні початкові та кінцеві назви. “Першому творові я дав назву “Приклад медитації про раціональні підстави віри”, другому — “Віра, що шукає розуміння”... Багато хто таки змусив мене підписати їх моїм власним іменем… Отож, щоб якнайдогідніше виконати наказ, я назвав перший твір “Монологіон”, тобто “Мова на самоті”, а другий — “Прослогіон”, тобто “Промова”.

Особливо в початкових назвах цих творів помітне зацікавлення Ансельма питанням співвідношення віри й розуму. Воно стає центральним і при розгляді інших тем, адже що б ми не взяли з віровчення, завжди певна його сторона піддаватиметься раціональному поясненню, тоді як інша залишатиметься таїною.

Наступні періоди життя Ансельма також є плідними щодо творчості. 1078 р. він став абатом Ле Беку. Тоді з’явилися діалоги учителя з учнем “Про грамотного”, трактати “Про істину”, “Про свобідну волю”, “Про падіння диявола”.

Продовжив Ансельм писати і тоді, коли 1093 р. його призначили єпископом Кентерберійським. В цей період з’явилися його твори “Чому Бог став людиною?”, “Лист про воплочення Слова”, “Про непорочне зачаття і первородний гріх”, “Про ісходження Святого Духа”, “Про узгодження передзнання, передвизначення і благодаті Божої зі свобідною волею”.

На єпископській посаді Ансельм Кентерберійський зазнав переслідувань. Він дорікав імператору Генріху ІV через продаж церковних посад, навіть намагався відлучити його від Церкви, за що той двічі відправляв єрарха у вигнання.

Саме тоді тривала боротьба за інвеституру між імператором та Папою Григорієм VII. У ній Ансельм став на бік Папи, в різний спосіб утверджуючи його владу та право призначати єпископів. Він долучився до реформ Григорія VII, які на кілька століть вперед задали напрямку рухові Церкви. Тоді латина зайняла монополію у відправі богослужінь. Життя Церкви стало впорядковуватися канонічним правом. Наука лягла в основу підготовки майбутнього духовенства, що згодом привело до створення університетів.

Ансельм Кентерберійський помер 1109 р. Через 60 років його проголосили святим, а 1720 р. — Вчителем Церкви.

Він фактично розв’язав дилему віри й розуму у поясненні Божого Об’явлення. Випускаючи 1998 р. однойменну енцикліку, Папа Іван Павло ІІ, підсумував цей розв’язок з метою формування усвідомленої віри християн майбутніх поколінь. “За святим архиєпископом Кентерберійським, примат віри не суперечить незалежним шуканням розуму. Бо завданням розуму не є судити про істини віри; цього завдання він не зміг би виконати, бо до цього не пристосований. Його роль полягає радше у тому, щоб шукати сенсу, робити умовиводи, які дозволять усім досягти певного рівня усвідомлення істин віри” (“Fides et ratio”, 42).

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.