Римо-католики сьогодні вшановують святого Бонавентуру, Вчителя Церкви
Цінність цих речей, зокрема на шляху людини до Бога, була не завжди і не всюди очевидною. Не становив винятку і Орден Братів Менших (міноритів), заснований 1209 р. св. Франциском Ассизьким, особливостями життя послідовників котрого стали вбогість, простота, аскетизм, постійні переходи з місця на місце, служіння ближнім.
Окрема вітка цього Ордену, звана спіритуалами, виступала за крайню строгість у дотриманні цих ідеалів. А освіту, науку, священиче служіння, над важливістю яких задумувалися наступники св. Франциска, вважали відходом від первісної його духовності. За таких умов і намагався достукатися до свідомості передусім своїх співбратів, а відтак і до всієї християнської Європи св. Бонавентура (в миру — Джованні Фіданца).
Він народився 1221 р. в м. Баньйореджо (Італія). З чотирнадцятилітнього віку навчається у Парижі. 1241 р. здобуває звання бакалавра вільних мистецтв і впродовж наступних двох років викладає цю дисципліну. 1243 р. стає магістром мистецтв. Цього ж року вступає до Чину міноритів. На той час генералом Чину був Аймо Фавершамський, котрий піднімав питання академічної освіти та заохочення до священичих свячень серед “братів менших”.
1244 р. Бонавентура склав обіти і продовжив свою наукову та викладацьку діяльність. 1248-1251 рр. як біблійний бакалавр викладає Святе Письмо з приватної катедри францисканців. Пише коментарі й бесіди на окремі богонатхненні книги. 1252-1253 рр. викладає “Сентенції” Петра Ломбардського та пише детальний Коментар на них. 1253 р. став священиком.
З 1254 р. очолює катедру. Його інавгураційна лекція на цій посаді лягла в основу трактату “Про приведення мистецтв до богослов’я”, де обстоюється важливість освіти, науки, риторики для пізнання Бога. Укладає серії диспутованих питань “Про Христове знання”, “Про таїну Тройці”, “Про євангельську досконалість”, стислий виклад богослов’я “Бревілоквії”. Як богослов обстоює свій Орден перед звинуваченнями у єресі Йоахима Флорського та служінні антихристу.
З 1257 р. як генерал очолює Чин міноритів. На цій посаді зосереджується на адміністративній та пастирській діяльності. 1260 р. затверджує “Нарбоннські постанови”, якими регулює уклад життя монахів. Згідно з ними, при вступі в Чин віддається перевага освіченим кандидатам, робиться наголос на постійному пізнішому вишколі ченців, заохочення до прийняття священичого сану. Склав для своїх учнів лекційні курси “Бесіди про про десять заповідей”, “Бесіди про сім дарів Святого Духа”, незакінчені “Бесіди на Шестиднев”.
Хоча спіритуали звинувачують Бонавентуру у зраді справи св. Франциска, той з великою пошаною ставиться до засновника свого Чину, намагається переосмислити його погляди, зокрема і те, що стосується освіти й науки ченців. Написав дві “Легенди”, які стали офіційними Житіями св. Франциска.
А його містичний досвід та стигмати в раціональний спосіб обґрунтував у праці “Путівник мислі до Бога”. Шлях до Бога, вважає Бонавентура, є поступовим процесом. На ньому людина долає шість сходинок: “чуття, уяву, розмисел, розум, розуміння та вершину мислі або іскру сумління”. Ці “ступені в нас наладжені природою, спотворені провиною, перемінені благодаттю; їх маємо праведністю очищати, наукою вправляти, мудрістю довершати”. І ніщо так не перешкоджає руху по цих сходинках та осягненню Істини, як видива (себто ілюзії) та пожадання.
Під час виборів Папи 1271 р. кардинали, котрі ніяк не могли дійти згоди, за порадою Бонавернтури таки вибрали Теобальда Вісконті (Григорія Х). Новообраний Папа 1273 р. призначив його єпископом-кардиналом Альбано.
Бонавентура брав участь у Ліонському Соборі 1274 р. Одним з питань на ньому було відновлення єдності з Грецькою Церквою. Бонавентура зокрема посприяв тому, що її делегати єдність з Римом таки прийняли. Однак за кілька днів, 15 липня, під час одного із засідань Собору Бонавентура раптово помер.
Як уже зазначалося, багато видатних наступників Бонавентури (Ангел Кларенський, Убертин Касальський) негативно оцінювали його генералітет в Чині, закидали йому клерикалізацію та академізацію міноритів, що буцімто суперечило візії св. Франциска. Були недоброзичливці, котрі звинувачували Бонавентуру в прихильному ставленні до вчення Йоахима Флорського. Генерал Чину справді, глибоко шануючи св. Франциска, услід за йоахимітами вважав його ангелом шостої печаті з Од. 7, 3-4, відзначав особливу есхатологічну роль міноритів, але те, що насправді суперечило вченню Церкви, як-от брак повноти Божої сутності в Осіб Пресвятої Трійці чи заміщення Святого Письма творами Йоахима Флорського, відкидав.
В результаті канонізація Бонавентури затягнулася на два століття. Святим його проголосив щойно 1482 р. Папа-францисканець Сикст IV, а Вчителем Церкви — 1557 р. Сикст V.
Важливість освіченості, за дбання про яку критикували його противники, звинувачуючи у гордині, Бонавентура так підсумовує у творі “Про приведення мистецтв до богослов’я”: “Отакий-бо плід усіх наук: щоб у всьому зводилась віра, прославлявся Бог, укладалися звичаї, черпалися потіхи з єднання нареченого і нареченої через любов, яка становить межу всього задуму Священного Писання, а тому й усякого просвітлення, що сходить згори, і без якої марне кожне пізнання”.
