23 квітня християни візантійської, латинської та англіканської традицій відзначають пам’ять одного з найвідоміших святих — Юрія (Георгія) Переможця, чия постать на коні легко впізнається на різних емблемах та гербах, ставши архетипом перемоги добра над злом.
Від забутої самопожертви до культу переможця
Про самого Юрія достовірних історичних даних небагато. В Євсевія Кесарійського на початку IV ст. він — всього лиш безіменний юнак знатного походження, котрий кинув виклик імператору Діоклетіану та загинув від його рук в Нікомидії 303 р.
Кількома десятиліттями по тому Юрія вже знає Палестина, в Лідді вшановують місце його захоронення та поширюється культ святого на Сирію, Єгипет, Грецію, Грузію, Балкани та Русь. Грецький епіграф 368 р. з Гераклеї Понтійської (тепер — м. Ереглі в Туреччині) згадує про церкву чи дім на честь мученика Юрія. Не зостається поза культом св. Юрія і християнський захід. 494 р. Папа Геласій І своїм декретом проголошує його святим, спираючись на агіографічний твір “Страждання Юрія”.
З поширенням культу св. Юрія таких агіографічних творів на його честь стає дедалі більше, які увиразнюють образ святого новими деталями. До наших днів він дійшов як трибун Діоклетіанового війська, котрий походив з християнської родини з Каппадокії, чий батько також віддав життя за Христа.
Не змирившись з переслідуванням християн, які вів Діоклетіан, Юрій роздав майно бідним, відмовився виконувати злочинні накази проти християн та відкрито визнав свою віру. За це імператор віддав його на суд. Не допомогли ні вмовляння, ні обіцянки військової кар’єри, ні погрози, ні самі муки.
Скріплений Божою силою, Юрій витримує проколювання списами, закопування в рові з вапном, взування в чоботи з розпеченими цвяхами, биття воловими жилами. Щоб засвідчити істинність Христової віри перед поганами, Юрій звершує молитву та воскрешає померлого. Врешті мученикові відтинають голову, і він іде по небесну нагороду.
Великомученик Юрій оживає на іконах
Як видозмінюються богословські акценти постаті св. Юрія, можна простежити по його іконографії. Перші зображення святого датують VI ст. На них він або з молитовно піднятими руками, або з хрестом, як й інші мученики. В цей період з’являються його нечисленні зображеня і як воїна. Серед них — ікона з монастиря св. Катерини на Синаї, яка зображає Богородицю з Дитям на троні, а по боках як вартових свв. Юрія та Теодора.
Як воїн в обладунках і зі зброєю св. Юрій постає в післяіконоборчий період. А з ХІ ст., коли з’являється легенда про перемогу святого над змієм, котрому приносили в жертву юнаків і дівчат, та врятування від такої загибелі царської дочки, Юрія малюють як воїна на коні, що списом вражає змія. Поєднавшись з біблійними алюзіями на змія, в образі якого диявол спокушає Прародичів в Едемі (Бт. 3), безуспішно веде війну з ангелами на небі і переслідує Церкву-жінку на землі (Од. 12), ця ікона стала означати перемогу над дияволом.
Міжнародний образ воїна-захисника
В часи ісламської експансії іконографічному змієві, поверженому св. Юрієм, надавали інтерпретації, пов’язаної із завойовниками. Хоч сьогодні він є одним із тих християнських святих, яких шанують і мусульмани. В ХІІ ст. король Річард І Левове Серце проголосив св. Юрія покровителем воїнів. Червоний хрест на білому тлі як символ святого супроводжував у походах лицарів, а в ХІІІ ст. став прапором Англії. 1348 р. її король Едвард ІІІ заснував лицарський орден св. Юрія. Мученика визнали покровителем Англії, з чим довелося змиритися англійській Реформації та зберегти його пам’ять у календарі своїх Церков.
Від ХІ ст. культ св. Юрія активно поширюється на Русі. Він увібрав у себе дохристиянські весняні святкування, і у народній побожності св. Юрій став покровителем землеробства та скотарства (зрештою, його ім’я дослівно і перекладається як “землероб”).
Князь Ярослав Мудрий у Хрещенні прийняв ім’я Юрія та в різний спосіб вшановував свого покровителя. На знак вдячності Богу за перемогу над печенігами 1054 р. він побудував у Києві храм св. Юрія. Відтоді 26 листопада в календарі Церков Київської традиції позначене як “Пам’ять посвячення храму святого великомученика Юрія, що в Києві перед воротами св. Софії”.
Та й у самій Софії Київській Ярослав Мудрий виділив окремий північний приділ св. Юрія. З Русі ХІ-ХІІ ст. до нас дійшло багато фрагментів храмових розписів, печаток, енколпіонів, на яких відгадується постать св. Юрія, що долає змія. Завдяки цій емблематичній композиції за святим мучеником закріпилося прізвисько Змієборця.
Руські князі віддавали своє військо під покровительство св. Юрія Переможця. Перейшов цей звичай і на козаччину. Одна з козацьких пісень так підкреслює заступництво святого: “Нам поможе святий Юрій і Пречиста Мати слави добувати”.
Ще з княжих часів у Львові є згадки про Святоюрську гору та церкву на ній. Сьогодні там є архикатедральний собор св. Юра УГКЦ, а мученик вважається покровителем Львова. Фасад собору прикрашає скульптура Юрія Змієборця авторства Й. Г. Пінзеля 1759 р. Ще одна скульптура святого з’явилася у місті 1999 р. перед будівлею Обласного управління Міністерства внутрішніх справ. В такий спосіб правоохоронці вшанували пам’ять своїх побратимів, котрі загинули при виконанні службових обов’язків.
Перемога, що випливає з Воскресіння
Образ великомученика Юрія як Переможця частково увійшов і у літургійну традицію. Але цим завдячує аж ніяк не пізній легенді зі “спецефектами” про подолання змія. На неї богослужіння 23 квітня узагалі не дають посилань.
Будь-який мученик у літургійній традиції є переможцем, адже він витримав усі випробування та зберіг вірність Христові. Тож саме в такому контексті богослужбові тексти оспівують св. Юрія Переможця. “Наслідником бувши Владики твого, ти, мученику, з волі своєї, пішов на подвиги, і, одержавши перемогу, був охоронцем Христової Церкви” (канон Утрені).
Також вони підкреслюють його перемогу над усякою оманою. “Мучеників похвало, Юрію! Здобувши над оманою світлу перемогу, ти, як переможець, за любов свою сподобився прославлення твого нетлінного тіла” (хвалитна стихира на Утрені). З переможності мученика випливає і довіра, з якою Церква звертається до нього в молитві: “Потоки лютих пристрастей і біди, і тяжкої напасти, і знесилення недугою, і підступи демонів, і безбожні наміри припини твоїми молитвами, вінценосцю Юрію” (канон Утрені).
Період літургійного року, на який випадає пам’ять св. Юрія, а це — найчастіше пасхальний, надає літургійним текстам на його честь особливого мотиву. До цього додається і значення його імені: “Достойно імені прожив ти, воїне Юрію: Хрест бо Христовий на плечі взявши, землю, пересохлу від диявольської омани, добре обробив ти і, викоренивши тернину ідольського служіння, насадив лозу православної віри” (стихира Вечірні).
І в підсумку подвиг великомученика Юрія явно черпає силу від Воскреслого Христа та органічно вписується в пасхальне таїнство оновлення всього створіння. “Возсіяла весна — прийдіте, насолодімся; просіяло Воскресіння Христове — прийдіте, возвеселімся; страстотерпця пам’ять, вірних просвічуючи, показалася. Тому, святолюбці, прийдіте, таїнственно її торжествуймо: він бо, як добрий воїн, мужньо протистояв мучителям і їх посоромив. Наслідувачем ставши Страстей Спаса Христа, він не помилував начиння свого глиняного, але нагого - викував його, муками його перемінюючи. Йому закличмо: “Страстоносцю, благай, щоб спастися душам нашим!” (стихира Литії).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##