Церковний календар, 28 травня. Свято Господа нашого Ісуса Христа, Верховного і Вічного Священика

На Христі як на верховному священикові (архиєреєві) особливий акцент робить Послання до Євреїв. Відправною точкою бере пророцтво з Книги Псалмів, де Господь клянеться словами: “Ти — Єрей повіки на зразок Мелхіседека” (Пс. 110 (109), 4), стверджуючи, що воно сповнилося у Воплоченому Синові Божому (пор. Євр. 5, 6). Верховність і вічність Христа як Священика наскрізь пронизує Послання до Євреїв.

Його священство цілковито відрізняється від встановленого на той час левітського священства, головним завданням якого було жертвоприношення в Єрусалимському Храмі. “Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий” (Євр. 7, 28).

Він відрізняється від тогочасного земного священства тим, “що вже пройшов небо” (Євр. 4, 14), і водночас є близьким до кожної людини з її бідами й труднощами, адже “зазнав усього, подібно як ми, крім гріха” (Євр. 4, 15). У Старому Завіті архиєрей входив до святині “не без крови, що її він приносить за свої і людські провини” (Євр. 9, 7), Ісус же через свою Божественну досконалість такої потреби не має. У першому випадку “входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров’ю” (Євр. 9, 25), тоді як Христос “раз назавжди з’явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою” (Євр. 9, 26).

Старозавітні жертви “не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить” (Євр. 9, 9). Натомість Христос, принісши себе в жертву, “ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо” (Євр. 9, 24), возсів “по правиці престола Величі” (Євр. 8, 1) і відкрив можливість входу туди своїм вірним.

Ці ідеї й поєдналися у святі Господа нашого Ісуса Христа, Верховного і Вічного Священика. Спершу воно зародилося в іспанському середовищі. Хосе Марія Гарсія Лагігера заснував Згромадження Сестер Облаток Христа Священика. Їхнє служіння включало в себе і молитву за духовенство. Свято спершу мало внутрішній характер для Згромадження, а відтак єпископ Лагігера звернувся до Папи Пія ХІІ поширити його на всю Іспанію. Так і сталося 1952 р. Поступово його стали святкувати і в інших іспаномовних країнах.

З 19 червня 2009 р. до 11 червня 2010 р. Католицька Церква відзначала Рік Священства. Духовенство звернулося до Папи Бенедикта XVI, щоб увічнити його, запровадивши в усій Церкві свято, яке нагадувало б про важливість священичого служіння і молитви за його добре звершення. І понтифік встановив його в перший четвер після неділі Зіслання Святого Духа як факультативне, залишаючи на розсуд місцевих єпископів, впроваджувати його чи ні на ввірених їм територіях. Свято Господа нашого Ісуса Христа, Верховного і Вічного Священика підходило для цього якнайкраще, адже будь-яке священство бере свій початок від Христового священства.

На Вечірні, Утрені та Годинах цього дня звучить виразна молитва за духовенство: “Боже, Ти для слави своєї величі і для спасіння людського роду установив свого Єдинородного Сина Верховним і Вічним Священником, вчини, щоб завдяки благодаті Святого Духа, ті, кого Він вибрав слугами і свідками своїх таємниць, були вірними у виконанні прийнятого служіння. Через Христа, Господа нашого. Амінь”. Однак це не єдине значення свята.

Крім роздумів у цей день самих священиків над важливістю свого покликання і гідною його реалізацією, читання в їхньому середовищі послань про священство (багато таких написав Папа Іван Павло ІІ) та молитви вірних за добрих пастирів для себе, свято також має на меті нагадати про спільне священство всіх охрещених.

На Шостій і Дев’ятій Годині цього дня читаються уривки з Соборного послання апостола Петра про царське священство кожного християнина. В них лунає нагадування: “Ви ж — рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло” (1 Пт. 2, 9). А з цього випливає і заклик, своєрідне місійне завдання: “Віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа” (1 Пт. 2, 5). Адже Христос як Верховний та Вічний Священик “полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю своєю, і зробив нас царством священиків Богові й Отцеві своєму” (Од. 1, 5-6).

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.