Церковний календар, 31 травня. Зіслання Святого Духа

П’ятдесятниця є святом біблійним і знаним зі своїми специфічними конотаціями ще у Старому Завіті. Спершу давні ізраїльтяни відраховували п’ятдесятий день від початку жнив, коли могли вже збирати перші плоди. Після їхнього виходу з єгипетської неволі (Пасха) на п’ятдесятий день Бог дав Мойсеєві на горі Синай Закон.

Відтоді П’ятдесятниця стала для юдеїв одним з трьох найбільших свят року. Кожен чоловік у цей день був зобов’язаний відвідати Єрусалимський Храм. Тому цілі юрби народу сходились до Єрусалиму.

Перед своїм Вознесінням Ісус Христос наказав апостолам “Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця” (Ді. 1, 4). А ще раніше Він сказав: “І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас” (Йо. 14, 16-17).

Апостоли до кінця не уявляли, як це відбудеться. Але послухали Ісуса і з Оливної гори пішли в Єрусалим. Десять днів вони перебували там, поки не настала П’ятдесятниця, в яку столиця аж кишіла від паломників з різних народів. Саме в цей день “роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти” (Ді. 2, 2-4).

На шум зійшлися представники інших народів, і апостоли стали їм проповідувати Ісуса Розп’ятого і Воскреслого. “Кожний чув, як вони говорили його мовою” (Ді. 2, 6). Дехто вражався і визнавав, що “вони нашими мовами проголошують величні діла Божі” (Ді. 2, 11). “Інші ж з насмішкою казали: “То вони молодим вином повпивалися” (Ді. 2, 13).

У цей день увірували й охристились “яких три тисячі душ” (Ді. 2, 41). Але це був лише початок. Зіслання Святого Духа стало відправною точкою апостольської проповіді “в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі” (Ді. 1, 8). Апостоли зі сходженням Святого Духа отримали здатність не тільки промовляти до різних народів, а й відвагу йти до них і навіть віддавати своє життя. Християнське Передання назве це свято днем народження Церкви.

Святий Дух продовжує розпочате Ісусом Христом діло відкуплення. Веде до повного звершення, щоб “зібрати в одне розкидані діти Божі” (Йо. 11, 52). У літургійних текстах на день П’ятдесятниці спостерігається чітке протиставлення єднальної сили Духа зі спричиненими гріхом розділенням та розпорошенням, що проявилися при побудові Вавилонської вежі. “Коли Ти, зійшовши, язики змішав, розділив Ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики Ти роздавав, у з’єднання всіх Ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа” (кондак свята).

Єднальна сила Святого Духа, спрямована на відродження усього світу, погрузлого у гріхах, простежується в іконографії свята. Її типовий сюжет — це апостоли (на пізніших іконах ще й з Богородицею), зібрані півколом. Над кожним з них видніється вогенний язик Духа. Іноді присутність Святого Духа може підкреслюватися у вигляді голуба, а Пресвятої Трійці — потрійним променем, що сходить з неба. Під зібранням апостолів можна помітити літнього чоловіка, що символізує всесвіт.

У перші століття християнства П’ятдесятниця святкувалася, починаючи від Великодня, як суцільний п’ятдесятиденний період. Німецький літургіст Руперт Бергер пише, що “протягом п’ятдесяти днів великодньої радості — пентикостії — святкуємо ту саму прославу Господа. Звичайно, у цій прославі можна розрізнити ступені: Новий Завіт згадує про воскресення, вознесення, возсідання праворуч Отця, Зіслання Духа і другий прихід. За нашим розумінням, ми святкуємо окремі ступені прослави в різні дні, насправді ж вони всі зібрані в одному святі. Євангеліє від Йоана відображає всі ступені прослави в один день — на Великдень”.

Поступово з п’ятдесятиденного періоду святкування виокремилися Вознесіння і власне неділя Зіслання Святого Духа. У IV ст. паломниця до Святої Землі Етерія (Сильвія Аквітанська) пише про святкування цих днів: “П’ятдесятницю все менше пов’язували зі святковим часом, а все більше з останнім днем, коли в Єрусалимі відбулося зіслання Духа (зранку) і вознесення (пополудні)”. Згадує про Зіслання Святого Духа як окреме свято вже св. Іван Золотоустий. А далі воно все більше стало поширюватися на Сході і на Заході.

Крім того в багатьох Церквах є щоденний спомин про цю подію, який ліг в основу молитви 3-го Часу. На це вказує сам апостол Петро в день Зіслання Святого Духа, оправдовуючи проповідників, що це лише третя година (за нашими обрахунками — дев’ята ранку), і вони не можуть бути п’яними (пор. Ді. 4, 15). Чітка пентикостальна тематика проступає в молитві 3-го Часу в латинській традиції. У візантійській вона збереглася на період Великого посту, тоді як у решті літургійного року вона втратилась.

Входячи у саме свято Зіслання Святого Духа Вечірнею, Церква подає старозавітні прообрази цієї події в Пареміях: про несподівану здатність до пророкування Елдада та Медада, котрі не пішли на оголошені Мойсеєм збори і залишились у таборі (Чис. 11, 16-17; 24-29), про обіцянку Бога вилити свого Духа на всяке тіло (Йоіл. 2, 21-27; 3, 1-5), на яку посилається апостол Петро під час проповіді у день П’ятдесятниці, та про обіцянку Бога дати людству нове серце і новий дух (Єз. 36, 24-28).

Сутнісна переміна окремої особи і цілого людства — те основне, до чого веде Зіслання Святого Духа. “Усе подає Дух Святий: пророків посилає, священиків удосконалює, неграмотних мудрости навчає, рибалок богословами появляє, і єднає всю церковну спільноту”, — каже стихира Вечірні.

Інша узагалі стала однією з найпопулярніших щоденних християнських молитов: “Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбнице благ і життя подателю! Прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші”. Нею розпочинаєть більшість літургійних богослужінь та приватних молитов, підкреслюючи визначальну роль Святого Духа у провадженні людини в усіх її словах та ділах.

Він надає силу для щоденної боротьби з гріхом, що засвідчується у Таїнстві Миропомазання. А в каноні Утрені П’ятдесятниці Церква, роблячи алюзію на 50-й псалом, просить: “Дух істинний і правий онови у нутрі нашому, Вседержителю, що від Отця походиш, і спалюєш скверни й очищаєш від нечистот розум”.

Узагалі Святий Дух асоціюється з оживляючою здатністю. Дихання Святого Духа, яке з шумом зійшло на апостолів у день П’ятдесятниці, канон Утрені називає животворчим. Адже згодом вони, натхнені Третьою Божою Особою, понесуть “слова життя вічного” (Йо. 6, 68) між народи. Хвалитні стихири Утрені звуть Духа Святого “Життям і життя творцем”, “світлом і життям”, “живим джерелом духовним”.

Ідею животворчості Духа вдалося інкультурувати в дохристиянські звичаї давніх слов’ян. На цей період припадав цикл так званих Зелених свят, пов’язаних зі створенням світу. Звідси й народна назва свята Зіслання Святого Духа та наступного дня (понеділка Святого Духа або Трійці), яка збереглася дотепер. На цю назву давніх слов’ян надихало буяння зелені довкола, ще не випаленої літнім сонцем. У ній язичницькі вірування вбачали присутність добрих духів та оберігаючу здатність. З приходом християнства ці сенси, ясна річ, викоренилися, а залишилася лише зелень в оздобі домівок, храмів і богослужбових риз на період восьмиденного посвяття П’ятдесятниці, символізуючи життя, яким наповнює усе Святий Дух.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.