Церковний календар, 7 березня. Священномученик Леонід Фьодоров

Народився Леонід 4 листопада 1879 р. у Петербурзі у православній родині. Батько належав до кухарської артілі, а мати була художницею. Своїм релігійним вихованням Леонід завдячує саме їй. З ранніх літ відчуває потяг до усамітнення, цікавиться монашеством, Святим Письмом, творами Отців Церкви, історією християнства. Через цей комплекс зацікавлень робить висновок про правдивість Католицької Церкви, однак не маючи на той час доступу до її громад, вступає 1901 р. до Петербурзької духовної академії.

Тут Леонід поглиблює знання зі святоотцівської традиції та історії Церкви. Врешті знайомиться з настоятелем католицького храму св. Катерини у Петербурзі о. Іваном Сциславським, і це остаточно впливає на його вибір стати католиком. Таке рішення в Росії було непопулярним і вело до утисків. Тож Леонід залишив духовну академію і подався на захід.

Отець Сциславський супроводжував його до Львова і тут познайомив юнака з митрополитом Андреєм Шептицьким. Греко-католицький єрарх став його духовним наставником і відіслав на філософсько-богословські студії до Італії.

Далі була аудієнція у Папи Лева ХІІІ, яку організував о. І. Сциславський. Понтифік скерував Леоніда на навчання до семінарії “Леоніанум” в Ананії поблизу Риму, а митрополит Андрей Шептицький посприяв, щоб юнак отримав папську стипендію. Аби уникнути проблем з російським посольством, він навчався під псевдонімом Lenidas Pierre.

Згодом продовжив навчання в римській колегії Propaganda Fidei та у Фрайбурзькому університеті в Швейцарії. Як виходець із середовища, якому на руку зберігати та поглиблювати розкол у християнстві, Леонід гостро відчував потребу єдності Церкви. Брав участь у Велеградських з’їздах, присвячених цій проблемі.

З іншого боку єдність християн для Леоніда Фьодорова — це не уніформізм. Для її плекання не потрібно відмовлятися від власної ідентичності, якраз навпаки вона можлива лише за збереження кожною Церквою свого обряду. Інакше може виродитися у поглинення однієї Церкви іншою. Тому Леонід Фьодоров взяв курс на плекання візантійського обряду в єдності з Апостольським Престолом.

Після завершення навчання за сприяння митрополита Андрея Шептицького їде до Боснії. Тут 1911 р. стає священиком. Вступає до монастиря св. Йосафата Студійського уставу в Камениці та 1913 р. приймає велику схиму з чернечим іменем Леонтій. Часто листується з митрополитом Андреєм (збереглося 12 його листів).

Періодично їздить до Росії. Відвідує так звані “православно-католицькі” громади (християн візантійського обряду в єдності з Римом) у Москві та Петербурзі. Їхнє становище на Росії ще важче, ніж у римо-католиків. З одного боку влада по-всякому намагається припинити їхнє існування. З іншого — латинізація, яка йде в парі з католицькістю, несе загрозу втрати власного обряду, а з ним ідентичності.

Тому Леонід Фьодоров стільки уваги приділяє проблемі збереження візантійського обряду. Він — не просто декорації, а сама суть вираження християнського благочестя. “Схід медитує не поза обрядом, а під час виконання його… Для західника обряд — обов’язок, для східного - насолода”, — казав Леонід Фьодоров.

Під час поїздок до Росії о. Леонід допомагає священикам, котрі перейшли з православ’я чи від старообрядців до Католицької Церкви, організовувати громади та душпастирювати серед них. Деякі із цих громад проводять богослужіння по приватних помешканнях, наприклад, у московській сім’ї Абрикосових, про котру згадує Леонід Фьодоров у своїх листах. Поряд з тим він пише присвячені християнській єдності статті для журналу “Слово Істини”. Про усю свою діяльність в Росії детально звітує митрополиту Андрею.

1914 р. Леоніда Фьодорова заарештували і відправили в Тобольськ. Через рік, окупувавши Галичину, російські війська заарештують і митрополита Андрея. Під час революційних подій 1917 р. вони обидва вийдуть з ув’язнення, і митрополит Андрей скличе у Петрограді собор Російської ГКЦ. На ньому він призначить Леоніда Фьодорова екзархом греко-католиків на Росії. Собор, окрім того, прийняв статут та постанови, які регулювали діяльність цієї Церкви.

Дещо із затримкою — 1921 р. — Леоніда Фьодорова на посаді екзарха РГКЦ затвердив Папа Бенедикт XV. А вже 1923 р. радянський режим провів так званий “Московський процес” проти католицьких священиків. Серед них і о. Леоніда засудили до десяти років ув’язнення. Термін він відбував спершу в Бутирській, а потім у Сокільницькій в’язницях. За цей час Леонід Фьодоров упорядкував Катехизм російською мовою.

1926 р. за сприяння дружини Максима Горького Катерини Пєшкової о. Леоніда звільнили із забороною проживання у шістьох найбільших містах СРСР. Він подався до Калуги, де допомагав римо-католицькому священикові Іванові Павловичу у душпастирюванні. Під час поїздки до о. Йосифа Бєлоголового в Могилеві о. Леоніда повторно заарештували і відправили на Соловки.

Тут разом з іншими католицькими священиками Леонід Фьодоров служить Божественну Літургію в Германівській каплиці. Він організовує філософсько-богословські гуртки, пише трактати, які конфісковують, веде діалог з православним духовенством. Після відправлення о. Леоніда з групою священиків на віддалений острів Анзер та вилучення частини богослужбових книг вони продовжують служити Літургію в лісі на камені та на даху барака.

1929 р. термін ув’язнення Леоніда Фьодорова закінчується і його відправляють на поселення в карельське місто Кемь. За деякий час екзарха знову ув’язнили в Архангельській тюрмі. Після виходу з неї він відбуває заслання в Пинезі, Котласі та В’ятці.

Здоров’я о. Леоніда поневіряннями по таборах значно підірвалося, і він 7 березня 1935 р. помер. Місце поховання його невідоме. Дізнавшись про смерть свого сподвижника, митрополит Андрей 1937 р. розпочав процес його беатифікації, однак через Другу світову війну, окупацію України радянськими військами та ліквідацію УГКЦ він зупинився. Завершився лише 2001 р., коли Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженними 28-х Новомучеників УГКЦ.

Служачи 27 червня Літургію у візантійському обряді у Львові та виголошуючи промову на їхню честь, понтифік наголосив на значенні цих свідків віри для єдності християн, що особливо проявилося в житті та творчості о. Леоніда Фьодорова.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.