Церковний календар, 7 лютого. Священномученик Петро Вергун

Служба блаженних новомучеників у день їхнього проголошення 27 червня тропар 5-ї пісні канону Утрені присвячує священномученику Петру Вергуну, так підсумовуючи його життя: “Осяював ти люд пастирською турботою і ревністю в обох людиновбивчих тираніях, Слуго Божий Петре”. Тобто йому доводилося свідчити свою віру і перед нацистською Німеччиною, і перед радянським тоталітаризмом.

Народився Петро Вергун 18 листопада 1890 р. в Городку на Львівщині у сім’ї теслі. Спершу йому не вдалося вступити до гімназії, тож допомагав батькові у його ремеслі, а потім 1909 р. зголосився добровольцем до австрійської армії. 1914 р. з початком Першої світової війни вирушив на фронт, але в жовтні цього року отримав поранення, і його скерували “на відпочинок”. Це дало змогу Петрові закінчити гімназію в Перемишлі.

До квітня 1920 р. він був у лавах Української Галицької Армії, поки не потрапив у польський полон. З полону Петро втік і дістався до Чехії. Тут служив в українській гірській бригаді, а згодом стараннями митрополита Андрея Шептицького вступив до духовної семінарії в Празі. Паралельно навчався в Українському Вільному Університеті, де здобув ступінь доктора філософії.

Після його повернення до Львова митрополит Андрей Шептицький 1927 р. висвятив Петра на священика та направив до Берліна опікуватися українцями-католиками усієї Німеччини. Оскільки українські парафії були дуже розпорошені, отцю Петру доводилося багато їздити, щоб охопити належною увагою якомога більшу кількість вірних. Поряд з тим він працював асистентом кафедри Церковної історії в Берлінському університеті.

За час свого душпастирювання в Німеччині о. Петру вдалося налагодити тісну співпрацю з місцевим єпископатом. Особливо шанував українського священика Апостольський нунцій у Берліні архиєпископ Евдженіо Пачеллі, котрий згодом став Папою Пієм ХІІ. 1937 р. о. Петру присвоїли почесний титул прелата. А з 1940 р. він керує Українською Католицькою Церквою в Німеччині як Апостольський візитатор з правами адміністратора (єпископа).

На той час влада у Німеччині перебувала в руках нацистів. З їхнього боку о. Петро як очільник українців-католиків у Німеччині відчував на собі посилений тиск. Влада перешкоджала у створенні парафій, забороняла богослужіння, арештовувала та відправляла назад священиків, присланих о. Петру на допомогу, здійснювала стеження за ним.

З наближенням до Берліна совєтських військ над о. Петром і його вірними нависла загроза зміни одного нелюдського режиму на інший. Передчуваючи майбутні переслідування, багато з них вирушали на захід. Закликали до цього і о. Петра, однак він відмовився, кажучи, що залишатиметься в Німеччині, поки тут є хоча б хтось із його пастви.

Як і очікувалось, він потрапив під репресії. 1945 р. після захоплення Берліна радянськими військами о. Петра заарештували і відправили до Києва. Тут його засудили, винісши вирок восьми років примусової праці в Красноярському краї над р. Ангорою. Однак пробув о. Петро у таборі довше зазначеного терміну і вийшов звідти 1955 р., оселившись в Ангорському спецпоселенні, оскільки повертатися в Україну йому заборонили.

Відмовляли йому і в можливості виїзду за кордон СССР, на яке він мав право як громадянин Німеччини. Тому зусилля знайомих єпископів з вільного світу щодо визволення о. Петра залишилися безрезультатними. Він на той час уже мав підірване здоров’я, і кліматичні умови Красноярського краю не сприяли його поправі. 7 лютого 1957 р. священик помер.

Спершу його поховали на цвинтарі Ангорського поселення, і ще тривалий час по здобутті Україною Незалежності тіло священномученика тут покоїлося. На це вказував дерев’яний хрест, а згодом і пам’ятник, які поставили колишні в’язні на знак вдячності о. Петрові за духовну опіку над ними за час перебування у таборі.

Після проголошення 2001 р. о. Петра Вергуна блаженним разом з іншими 27-ма свідками віри УГКЦ Стрийський єпарх Юліан Гбур та Апостольський екзарх Німеччини і Скандинавії Петро Крик зайнялися справою повернення останків священномученика на Батьківщину. Це вдалося зробити 2004 р. Мощі блаженного Петра Вергуна привезли до Стрия і розділили на три частини: для катедрального храму Успіння Пресвятої Богородиці у цьому місті, церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці в Городку, звідки походив священномученик, та катедрального храму Пресвятої Богородиці у Мюнхені на знак того, що о. Петро усі свої сили, старання і врешті життя поклав на служіння вірним цієї землі.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.