Сакральні пам’ятки — спадщину родини Виговських — досі дбайливо бережуть у Галичині. Адже хоч Іван Виговський і був гетьманом у Подріпров’ї, осіли його нащадки саме у колишньому Руському воєводстві, на теперішній Львівщині. І відзначилися вони не стільки чиновництвом чи господарським талантом, скільки своєю релігійністю.
У Махнівцях на Золочівщині, згідно з переписом населення, живуть 188 осіб. Їхні оселі немов загубилися посеред просторих полів, що на південь від траси між Львовом і Тернополем. На заході від села розкинулася долина Золотої Липи, на сході — Стрипи. Обидві річки несуть воду на південь, до Дністра. Паралельно до них, пагорбами вододілу, біжить повз Махнівці дорога. До села потрібно звертати з Поморянського шляху на бічний путівець — кам’янистий, вкритий ямами, що їх після осінніх дощів вода покидає неохоче. Добре їй там. Дорожні служби її звідти, як видається, виганяти теж не дуже збираються. Та все ж мандрівка у Махнівці себе виправдовує, а вибоїни, коли знаєш, чому туди їдеш, не є перешкодою.
Відвідати село безперечно варто, бо вже майже протягом трьох століть поспіль там, у старовинній дерев’яній церкві святих Безсрібників Косми та Дам’яна зберігають родинну реліквію Виговських — чудотворну ікону “Богородиці-Дороговказиці”. Цей образок мав при собі Іван Виговський, коли його уже після зречення від булави ув’язнили з наказу гетьмана Павла Тетері і розстріляли без слідства й суду 16 (26 – за новим стилем) березня 1664 р. Принаймні так стверджують одні перекази. Інші їм суперечать.
Можна почути від прихожан розташованого на пагорбку храму і ще одну історію – про місцеву пані, що нездужала на ноги і змушена була пересуватися з милицями. Так-от та пані подарувала на храм березовий гайок. І коли після цього вона пішла помолитися біля ікони Богородиці, додому пішла здоровою.
Відтак, виходить, що вже онук сподвижника великого гетьмана Богдана Хмельницького – автора численних петицій з вимогами до поляків скасувати унію, став унійним владикою. І саме завдяки цьому онукові кожен може побачити реліквію роду Виговських у загальнодоступному храмі невеликого українського села, а не у приватній колекції чи десь у багатих на твори чужих культур і націй фондах закладів “північної столиці”. У школі цих фактів не вчать. Не хочеться думати, що автори підручників, які затверджують у Міністерстві, щось замовчують чи чогось не знають. Утім, випадок з Виговським не єдиний. Адже не говорять чомусь школярам чи навіть студентам і того, що вже онуки захисника Православної Церкви — князя Костянтина Острозького — усі поголовно були римо-католиками, а сам князь на старості літ схилявся до социніанства… Питання “чому” залишається без відповіді. Воно – риторичне, подумає хтось. Але й без нього плутанити вистачає. Так, досі не відомо, де поховані Виговський і його дружина Олена з роду Стеткевичів: поблизу села Руда, Манявського скиту чи у Луцьку.
Офіційно Івана Виговського, одного з найближчих соратників Б. Хмельницького, скарали за зраду Речі Посполитій через зв’язок з повстанцями Дмитра Сулимки. Зради ніхто й не брався доводити. Головним було усунути діяча, небезпечного і для поляків з московитами, і для козацької вольниці та частини її старшин. Виговський аж ніяк не був святим, але він став неугодним. Тому його й не стало.
Щодо смерті Олени Виговської одразу після чоловіка, то літописець не володів точною інформацією, а лишень поширив чутки. Жінка померла у липні 1664 р., народивши сина Євстахія. Нащадки екс-гетьмана вціліли, адже після втрати влади він не залишився на Київщині – перебрався на Волинь і, вже будучи сенатором, осів у Барі. Коли ж надійшла вістка про те, що І. Виговського стратили, навіть не дозволивши посповідатися та запричащатись, його дружина змушена була переховуватись з приятельками і родичками у лісах протягом трьох діб. Тоді її брат Юрій Стеткевич перевіз родину у Руське воєводство, у містечко Руда за 8 км від Жидачева, де ще 1660 р. І. Виговський купив маєток у Даниловичів. Також Ю. Стеткевич організував і перепоховання колишнього гетьмана.
Рудою Виговські володіли понад 100 років, поки не продали маєток графам Петруським. За цей час вони встигли не тільки погосподарювати, а й дбали про скит у межах своїх володінь, у селі Йосиповичі. Цей скит уже закинутий. Зі старовинної церкви у Йосиповичах, яку збудували на кошти Терези Виговської, до нашого часу збереглися тільки двері з написом і частина ікон.
Зрештою, розповідь не замінить побаченого: Махнівці, Руда і Йосиповичі – одна і та ж Львівщина, то й дорога на авто не займе більше дня. До того ж у музеї гетьмана Виговського в Руді побачити можна багато що. Можливо хтось і відкриє для себе не стерильно-схематичну, а справжню – людську – історію.
Джерела та література