Церква Муна: „включене спостереження”
Навколо Церкви уніфікації (об’єднання) Муна тривалий час не вщухають бурхливі громадські пристрасті. Мас-медіа твердять про справжню «імперію Муна ». Засновник її цього року відзначив своє 76-ліття. Про його скарби і вплив ходять легенди: на світанку перебудови в колишньому СРСР сам Мун, послідовний антикомуніст, сподобився аудієнції у Михайла Горбачова, а його навчальний курс було впроваджено в тисячі й тисячі шкіл Російської Федерації. Церкві Муна присвячено величезну кількість публікацій, але серйозних з-поміж них не так уже й багато. Йдеться або про нестримну апологетику, коли про організацію пишуть контрольовані нею ж видання, або про прокляття, коли Муна намагаються викрити антикультові рухи. Що являє собою організація Муна насправді? На це питання намагається відповісти Богдана Верещагіна, яка мала змогу спостерігати й аналізувати життя однієї з ланок організації «ізсередини», методом, який в соціології зветься «включеним спостереженням ».
Церква об’єднання розпочала свою діяльність в Україні та ряді інших республік колишнього СРСР 1992 року з проведення низки так званих «семінарів з лідерства». Це були ознайомчі заходи, куди запрошувалися переважно школярі та студентська молодь — ті, хто добре володів англійською мовою й прагнув «докладніше ознайомитись з вченням Біблії». Охочі заповнювали анкету, підписувалися під так званими «трьома заборонами» (three «no’s») — не палити, не вживати алкоголю й наркотиків, не вступати у статеві стосунки, — і всі разом вирушали туди, де мав відбутися семінар.
Що ж являють собою такі семінари? Кожен з них — це щось на зразок скаутського табору з власною назвою, поділом на групи, очолювані груп-лідерами (членами Церкви об’єднання з більшим стажем). Але всі семінари об’єднує спільна мета — поширення вчення Муна, точніше навіть — ідеології. Вони працюють за типовим режимом дня, де основне місце відведено усталеному курсу лекцій, які читаються тричі на день.
Досьє «ЛіС»
Асоціацію Святого Духа за Об’єднання світового християнства було засновано в Сеулі 1954 р. Сан М’ян Муном. Він народився у Північній Кореї 1920 р., за освітою — інженер. За версією Церкви об’єднання, у 16 років на Великдень Мунові у видінні з’явився Ісус і доручив йому продовжити Свою місію.
Протягом життя Мун неодноразово був засуджений за різні злочини, а в 1948 р. його відлучили від Пресвітеріанської церкви, до якої він тоді належав. 1957 р. Мун видав «Божественний принцип», який містив основи віровчення Церкви об’єднання. Наприкінці 50-х учень Муна Янг Оон почав поширювати нове вчення в США; 1972 р. туди переїздить і сам Мун.
Семінари, як правило, відбуваються десь подалі від міст — на базі санаторіїв, будинків відпочинку, гуртожитків у сільській місцевості тощо. Контакт з навколишнім світом на цей час частково або повністю блокується: по-перше, ці населені пункти розміщені досить далеко; по-друге, місцевість здебільшого незнайома й поблизу немає ні родичів, ні приятелів; по-третє, денний графік настільки щільний (заходи проводяться з 8 до 23 години), що вільного часу практично немає. До цього слід додати, що в деяких таборах прихід місцевих жителів і контакт з ними учасників контролюється і вважається небажаним (іноді учасники носять однакові значки з іменами, щоб можна було відрізнити «своїх» від «не-своїх»). Обмеження мотивуються, наприклад, тим, що сторонні не є «духовними братами і сестрами» учасників, що вони не дотримуються «трьох заборон» і можуть схилити «своїх» до порушення цієї обітниці тощо. Подібні умови життя під час семінару притаманні не одній лише Церкві об’єднання. Фахівці, які вивчають нові релігійні течії, дійшли висновку, що в певних неорелігійних організаціях з метою навернення заохочується комунальний спосіб життя (принаймні на деякий час), контроль соціального і фізичного середовища, режиму дня, альтернативних джерел інформації. Повна або часткова ізоляція сприяє процесу навернення: людина не має змоги спілкуватися зі звичним оточенням, що знижує можливість критичного ставлення до середовища релігійної групи. Лідери нових релігійних течій намагаються тримати своїх послідовників постійно задіяними в різних заходах, роботі, і через це в них майже не лишається часу замислитися над тим, що з ними коїться. Уникання контактів зі сторонніми характерне для поляризованого погляду на світ (іноді — підсвідомого, іноді — прихованого), притаманного ідеології багатьох неорелігійних груп. Суть його полягає в тому, що дана релігійна спільнота «хороша», а навколишнє суспільство — «погане». Щиро вірячи у винятковість та істинність свого духовного шляху, свою «обраність», адепти часом ставляться до сторонніх людей з неприязню й недовірою, вважають їх «нижчими», гріховними.
Метою семінарів, крім вербування нових членів до релігійної організації, було ознайомлення з «Божественним Принципом» — ученням засновника Церкви об’єднання преподобного Сан М’ян Муна. Це синкретична доктрина, в основі якої лежить біблійне і новозавітне вчення у специфічній інтерпретації Муна. Християнська і дохристиянська історія подається як прелюдія до місії преподобного Муна. Суть «принципу» полягає в розкритті Божественного плану, який не змогли втілити учасники Історичного процесу від Адама з Євою до Ісуса Христа включно. План полягає в тому, що Бог дав людям три благословення: 1) здатність до самовдосконалення; 2) здатність створити ідеальну сім’ю; 3) владу над світом. Перші люди — Адам і Єва, «які повинні були зростати як брат і сестра і, досягши досконалості, стали б чоловіком і дружиною» («Принцип», розд. 2, 1-В), порушили план — вчинили перелюб, не досягши духовної зрілості, і зв’язались із Сатаною. Первородний гріх, таким чином, трактується Муном як статевий контакт.
У цьому контексті варто зазначити, що вчення Муна перейняте символікою (особливо числовою) та паралелізмами. Тому саме тут доцільно пояснити останню з «трьох заборон»: на час семінарів учасники перебувають у стадії самовдосконалення («духовного зростання»), тому взаємини між ними мають бути братсько-сестринськими, як у Адама і Єви до гріхопадіння, а статеві стосунки заборонено як передчасні і гріховні.
Для відновлення плану Бог посилає на землю Месію — Ісуса Христа як «Другого Адама». Але, виконавши перше благословення, Ісус не здійснив другого — не створив ідеальної сім’ї і не народив дітей, вільних від первородного гріха. «Тому через деякий час відбувається друге пришестя месії: у 16 років під час молитви Мун дістає одкровення, в якому Ісус доручає йому довести свою місію до кінця...»
Досьє «ЛіС»
За віровченням Церкви об’єднання Бог — це істота з досконалим інтелектом, емоціями та волею; він поєднує в собі як чоловіче, так і жіноче начало. В Едемському саду Єва увійшла у спілку з Люцифером, це зумовило духовне падіння людства, Ісус — це людина, вільна від первородного гріха, яка покликана врятувати людство через досконалий шлюб. Пекло існує лише на землі і з часом перетвориться на Царство Боже. Новий месія мав народитися в Кореї між 1917 і 1920 роками. Багато членів церкви вважає, що цим месією є власне Мун, але офіційно церква цього не проголошує.
Але на перших порах на семінарах ніхто не згадує про вирішальну роль преподобного Муна. Лекції починаються з перших розділів Біблії, по порядку розглядається й коментується вся старо- і новозавітна історія. Далі йде опис нашого часу, що, завдяки вдалому маніпулюванню окремими фактами, змальовується як час другого пришестя. Врешті, згідно з «принципом», звучить твердження (знову-таки з дуже натягнутим обґрунтуванням), що країною другого пришестя, «новим Ізраїлем», буде Корея. Остання лекція традиційно присвячується докладній біографії Сан М’ян Муна. Стиль лекцій — емоційний, подеколи до драматизму. Лектори часто плачуть, розповідаючи про жертву Христа або поневіряння Муна. Багато залежить від оповідачів; це приязні, ерудовані люди з вищою освітою (багато з них здобули її в найпрестижніших університетах світу). Як згадує одна з учасниць, «лекції Арта Хамберта були найблискучішими та найвражаючішими промовами, які я чула у своєму житті. Цей чудовий чоловік справив на мене величезне враження. Завдяки йому я зрозуміла багато речей, яких не розуміла раніше» (Тhe Amazing Thing About “Delta” // газета Об’єднаної родини в Україні. — Осінь 1992. — С. 8).
Цим обмежується короткий ознайомчий 5-денний курс, після чого частина слухачів, як правило, відсіюється. Інші можуть вступити до САRР (Сollegiate Assotiation for the Research of Principle — Асоціацію дослідників «принципу») і (або) продовжити вивчення «принципу» на 7-денному, а відтак — на 21-денному семінарах (до речі, кількість днів у програмі теж не випадкова: вона символізує 21-річний (3 окремих 7-річних періоди) шлях Муна у відновленні ідеального світу на землі.
Під час 7-денного семінару відбувається більш детальне ознайомлення з вченням Муна, особливо з тими його специфічними частинами, що прямо вказують на місійну роль автора. Середовище й заходи семінару набувають більш релігійного характеру. Зокрема, до вступного співу релігійних пісень додається молитва. На цьому рівні вже застосовується поняття «істинні батьки», під якими розуміють преподобного Муна та його дружину Хак Джа Хан; до них і звернені молитви новонавернених. Тобто члени Церкви об’єднання в молитвах звертаються не до Бога, а до пана і пані Мун (на семінарах ці моління проводяться рано-вранці у спеціальній кімнаті). Зрештою проголошується, що Мун як новий месія створив-таки ідеальну сім’ю й виконав друге благословення. Християнське поняття Трійці тлумачиться як союз Бога, Муна і його дружини. Аби потрапити на наступний 21-денний курс, треба скласти іспит з вивченого матеріалу, який містить зокрема й запитання щодо місійної ролі Муна, на які, звісно, слід «правильно» відповісти. Протягом 21-денного семінару кожен 7-денний цикл також закін чується тестом. Після 21-денних семінарів, що розставляють усі крапки над «і», відсіюється основна частина учасників. Залишаються лише ті, хто визнає вчення Муна істинним, і ті, хто не хоче поривати з групою, друзями, спокусившись способом життя, стосунками тощо (ці люди, як правило, недовго лишаються в Церкві об’єднання). Вони відвідують недільні богослужіння, збирають кошти, вважають за честь працювати на семінарах; віддані адепти стають місіонерами. Сімейні пари отримують благословення Муна на масових вінчаннях раз на три роки.
Досьє «ЛіС»
Виняткову увагу в Церкві об’єднання приділяють сім’ї. Шлюб приписується брати незайманими і лишатися такими ще якийсь час після одруження. Досить часто Мун за місяць до обряду Благословення сам добирає шлюбні пари, але можна відмовитися брати шлюб з призначеним партнером. Спеціальна церемонія напередодні шлюбу покликана очистити гріховну природу пошлюблених і уможливити народження в них дітей, вільних від первородного гріха.
Головні свята Церкви об’єднання — День Бога, День Батьків, День Дітей, День Усіх Речей, День народження Істинних Батьків.
Саме під час семінарів відбувається навернення більшості адептів до Церкви об’єднання. Безперечно, курс і заходи семінарів призначені саме для цього. Деякі супротивники та критики неорелігій називають принцип роботи семінарів «промиванням мізків» (brainwashing) або «контролем свідомості». Звичайно, деякі елементи цього є (але їх можна віднайти в будь-якій ідеологічній роботі, як у релігійній, так і світській), проте не слід висловлюватися з приводу цього аж надто категорично й заздалегідь формувати негативне ставлення до нових релігійних течій.
Атмосфера на семінарах дуже дружня й легка; коли людина потрапляє в комуну, вона одразу ж відчуває, що всі навколо — сестри і брати, всі її люблять, переймаються її проблемами. Таку манеру спілкування західні вчені назвали «love bombing/bonding” або “showering of attention”. Вона має неабиякий терапевтичний ефект: зникають стреси, невпевненість у собі, комплекси тощо. Ось що згадує один з учасників: «Я зрозумів, що всі мої сьогоднішні проблеми завтра не матимуть ніякого значення. Я дуже вдячний ... (перелік імен). Вони показали, що я — особистість, а не просто хлопчина, якого всі завжди беруть на кпини». Учасники справді почуваються ніби в люблячій родині, де кожен готовий вислухати, зрозуміти, допомогти. Іноді саме таке приязне ставлення та дружнє оточення, а не віра у «принцип» спонукають їх залишитися або принаймні затриматися в Церкві об’єднання, приїхати на наступний семінар, відвідувати недільні зібрання й підтримувати стосунки з церквою. До того ж семінари додають людині почуття обраності, духовного оновлення, пізнання істини.
Ось іще один приклад: «Мене підкріплювала думка про те, що я «обраний Богом» і що «став на правильний життєвий шлях». Я пережив широкий спектр почуттів: пишався, що мене обрали для майбутнього лідерства, мене лякала велика відповідальність, покладена на мене, я почував високе духовне піднесення, думаючи, що Бог невтомно працює, щоб влаштувати рай на землі... Ніяких більше воєн, ніякої бідності, екологічної розрухи. Лише любов, істина, краса і добро».
Досьє «ЛіС»
Після падіння «залізної завіси» Церква об’єднання активно працює на посткомуністичному просторі. Функціонери Церкви об’єднання прагнуть встановлювати ділові контакти з впливовими особами колишніх радянських республік, утворювати осередки в галузі освіти, культури, журналістського взаємообміну, які не є релігійними організаціями, але контролюються Церквою.
У семінарській групі її учасник майже ніколи не залишається на самоті, він увесь час серед колег: під час лекцій, групових занять, при підготовці розважальних вечорів. Як наслідок, даються взнаки ефекти колективного життя: групове мислення, конформізм, не кажучи вже про груповий тиск. У специфічних умовах залучення до релігійної групи ці фактори спрацьовують на її користь: груповий консенсус (у даному випадку це ідеологічні концепції) придушує критичне мислення, один погоджується з більшістю всупереч власним поглядам, щоб не відрізнятися від решти: за умов замкненої спільноти важко бути «білою вороною», особливо у принципових питаннях. Молоді люди, що легко піддаються впливу, налаштовуються у своїй поведінці на загальну хвилю, яка коригується лідерами, а коли щось не вдається, то причини дискомфорту вони шукають у собі, а не в оточенні. Наприклад, після «години молитви» одна з дівчат сказала, що їй дуже соромно: усі, молячись, плачуть, а в неї не виходить. Вона пояснювала це тим, що є або «надто гріховною», або ж «робила щось не так».
Попри все, семінари стають особливим досвідом для учасників — чи то духовним, чи то просто життєвим. Важко визначити, що більше прив’язує людей до Церкви об’єднання — її доктрина чи та атмосфера теплих стосунків, яка панує в її лоні. Прихід у церкву після відвідування семінарів не завжди зумовлюється релігійними переконаннями: «Правду кажучи, я не мала досвіду спілкування з Богом на семінарі, але за цей час я навчилась однієї дуже важливої речі: як любити людей... поважати... зрозуміти унікальну цінність кожної особистості».
А ось інший погляд: «Я їхав на семінар задля двох цілей — поліпшити свою англійську і згаяти час... Та через декілька днів моя душа зрозуміла, що це нова ера в моєму житті. Я поїхав на наступний семінар. Я знайшов тут духовну атмосферу... Лекції допомогли мені зрозуміти істинну любов та істинне життя».
І ще одне визнання: «Я мав досвід «другого народження», я був заражений любов’ю та радістю... цілий тиждень після «другого народження» я думав тільки про Бога... Я був сповнений духу, щасливий, сповнений любові. Чудовий досвід — я відчуваю його й сьогодні».
Ці свідчення зайве коментувати, але варто враховувати, коли антикультові рухи або деякі фахівці вимагають заборонити ті або інші неорелігійні організаії, звинувачуючи їх у «промиванні мізків» або насильному утриманні своїх членів. Тим паче не слід боятися масового навернення молоді до Церкви об’єднання. Дані (на жаль, по Україні їх немає) свідчать, що, наприклад, в одному районі Лондона після низки семінарів 1979 р. з тисячі чоловік близько 90% не мали згодом жодних контактів з Церквою об’єднання й не піддалися наверненню; 8% приєдналися до організації, щоб присвячувати їй увесь свій час (full-time membership); менш ніж 4% після двох років все ще були членами Церкви.
Але не слід зовсім заплющувати очі на діяльність неорелігійних організацій, зокрема Церкви об’єднання. По-перше, вона розгорнула свою роботу не відкрито, не як релігійна організація, а як «Студентська асоціація дослідження Принципу». Більше того, першими учасниками семінарів стали в основному старшокласники, яких направляли безпосередньо від шкіл як кращих з кращих. Навряд чи їхні батьки знали тоді, що на семінарах діти займалися не тільки «вивченням Біблії англійською мовою». Інша проблема полягає в тому, що багато залежить не стільки від загальної доктрини даної церкви, а й від того, хто її репрезентує на чолі місцевої общини, зокрема на семінарах. Від місцевих лідерів залежать спосіб життя й порядки на семінарах — там, де молодь знаходиться далеко від пильного ока батьків та суспільства. Тому, враховуючи принцип свободи совісті та етику невтручання, слід спостерігати за діяльністю неорелігійних організацій і стежити, щоб деякі її аспекти не виявилися небажаними, прихованими або шкідливими.
Людина і світ. — 1996. — №11—12. — С.27–31
Богдана ВЕРЕЩАГІНА
