Церква Стрітення Господнього в Черепині – унікальна пам’ятка XVIII ст.

Село Черепин знаходиться за 17 кілометрів від Львова і має біля 200 мешканців. Місцевість була заселена людьми ще дві тисячі років тому, як засвідчили археологічні дослідження. Дорога до Черепина веде через Старе Село (біля 2 км) або через с. Давидів (3 км), яке є набагато більшим, все більше схоже на околицю Львова і тут пролягає залізнична колія в напрямку Чернівців. Історія сіл Черепина та Давидова тісно пов’язана з історією греко-католицьких парафій.

Початки церковного життя в Черепині й Давидові

Перша писемна згадка про Черепин датується 1410 роком, як це зафіксовано в архівній довідці Центрального державного історичного архіву у Львові (ЦДІАЛ), виданій на запит теперішньої громади УГКЦ в Черепині.

В архівній довідці зазначено, що названа церква збудована в XVII ст., відновлена в 1758 році згідно з «Шематизмом духовенства Львівської архієпархії на 1935-36 рр». В 1757 році монахи-домініканці уклали контракт із львівськими майстрами-теслями братами Дроздовичами на спорудження храму Стрітення Господнього. На той час ктитором храму тут служив о. Федір Наконечний. Монахи-домініканці «патронували» храм в Черепині, що в подальшому позначилося як на матеріальному стані місцевої парафії, так і на служінні греко-католицьких священиків.

Таблиця на черепинській церкві Стрітення Господнього вказує на пізнішу дату заснування – 1760 рік.

Її встановили ще за радянських часів, як відомо, «охоронний статус» давав можливість зберегти святиню від руйнації комуністичною владою. В церкві зберігаються книги, видані ще протягом XVII ст., та дзвони з 1690, 1692, 1748 та 1868 років (1). Будівництво дзвіниці датоване 1754 роком.

У справі № 1725 ЦДІАЛ, витяги з якої автор дослідження про парафії в Черепині й Давидові, історик Василь Лаба подає в окремій книзі, зазначено: «Церква на високій горі за селом… на підвалинах дубових і зі споду на три лікті дубового … сама по собі обширна і гарна. …По виставленні превелебним Григорієм Сушанським за 1764 року виставлена» (2). Австрійська імперія після падіння Речі Посполитої у короннному краї Галичині створила можливості для розвитку унійної Церкви. Дослідник імперії Габсбургів в названому краї Святослав Пахолків вказує на такі важливі факти: греко- і римо-католики були зрівняні в правах, священики отримали статус державних службовців, у 1808 році створено Львівську митрополію. Галицькі українці переживали «фазу конфесійної національності» (3). Саме в такий час й розпочалося становлення церковної громади у Черепині.

Монахи-домініканці у Львові як власники маєтків, у зв’язку із розширенням прав греко-католицького духовенства у Галичині, не завжди підтримували ініціативи священиків української національності. Митрополича консисторія влаштовувала конкурси для заповнення вакансій керівників парафій. З трьох претендентів власник маєтку вибирав когось за власним баченням. Дослідник В.Лаба оперує статистикою щодо матеріального стану парафій в Черепині та Давидові з часу їх заснування. У 1808 році церква була спустошена часом й природніми умовами; до неї належали 16 гектарів поля; зареєстровано 39 родин (2). Священик мав хату-ліп’янку, натомість в Давидові біля дерев’яної церкви такої хати взагалі не було.

Серед помітних керівників капеланії в Черепині в перші десятиліття XIX ст. був о.Андрій Федакевич (1810-1831), якого латинські монахи на початках не підтримали на цьому становищі, та все ж за наполяганням опозиційного до них митрополита Антона Ангеловича змушені були його прийняти. В 1827 році митрополит Михайло Левицький здійснив візитацію на парафію у Черепині. На той час, як випливає із опису її стану парохом о.А.Федакевичем, основа церкви перебувала в доброму стані, натомість купол був зіпсований, через нього затікав дощ і відповідно храм всередині псувався. Звернення до отців-домініканців у Львові з цього приводу були безрезультатними (2). Священича родина Федакевичів мала семеро дітей. На той час лютувала епідемія холери. Спочатку до вічності відійшла дружина Анна – 1830 року (з роду Телішевських), білий хрест з вапняка на її могилі встановлено справа від входу у теперішню церкву, а о. Андрій помер наступного 1831 року. Хрест на його могилі встановлено позаду церкви. Написи на хрестах зроблені польською мовою.

В статті з нагоди 100-річниці Львівської греко-католицької єпархії (йдеться про 1833 рік) на сторінках газети «Діло» подано статистику кількості парафіян міст й сіл, зокрема до Черепина зараховано на той час 435 вірних. Окрім цифр, зустрічаємо в цьому матеріалі й характеристику тієї доби: «Часи ті були незвичайно важкі. Треба було сильно обстоювати права Церкви і народу перед зазіханням сусідів. …Провидіння дало нам на ті часи достойних владик і в особі митрополита Михайла Левицького і в особі перемиського владики Івана Снігурського, що … зуміли не лиш відбивати сусідські наступи, але й вибороти своїй Церкві рівнорядні права з церквою латинською і її клиром» (4).

У Давидові існувала окрема парафія до моменту будівництва і заснування черепинської церкви. З джерел, які опрацьовував дослідник В. Лаба, відомо, що в перші два десятиліття XIX ст. черепинська парафія стала «матірньою», а давидівська – «дочірньою». В Давидові храм був посвячений св.Дмитру. Якщо в селі Черепині завжди переважали селяни-українці, то в сусідньому – поляки...

Отримання статусу парафії і оновлення храму (друга половина XIX – початок XX ст.)

Історія парафії в Черепині в другій половині XIX ст. характеризується або відсутністю священика безпосередньо на місці, або коротким періодом його служіння. В 1876 році сюди попросився о. Яків Підлісецький, завдяки якому в сусідньому Давидові була збудована вже мурована церква св. Дмитра, пізніше відновлена в 1914 році. Проте й цей священик «затримався» в Черепині лише чотири роки…

За урядування тимчасово призначеного до конкурсу о. Пилипа Пелеха в Черепині був зроблений ремонт церкви, зокрема, покрито гонтом дах, цинком – три малі куполи, у храмі встановлено нову підлогу. В 1887 році храм в Черепині отримав статус парафії. Названий священик пройшов сюди за конкурсом на становище пароха, водночас за своїми поглядами це був москвофіл, про що стверджує дослідник В. Лаба, зокрема, посилається на поему Івана Франка «Ботокуди» (2). В 1889 році новий парох подбав за ремонт інтер’єру черепинської церкви.

З початку XX ст. і до початку Першої світової війни ситуація із тривалішим служінням священиків не змінилася. Адже мало хто з отців хотів йти на «голодівку», а ті, що приходили, працювали не більше двох-трьох років. За урядування о.Івана Слободяна, який публікувався в газеті «Галичанин» і також мав москвофільський світогляд, в черепинській церкві було зроблено розписи.

З життя й душпастирювання о. Августина Цебровського в Черепині: міжвоєнний період

Найпомітнішою постаттю з поміж парохів у Черепині в міжвоєнний період став мученик за віру й народ блаж. п. о. Августин-Климент Цебровський, уродженець Тернопільщини. 4 лютого цього року минуло 130 років з дня його народження. У 1922 році висвячений на священика. На противагу своєму тестю, вищезгаданому о.Івану, якого після Черепина призначили до сусіднього Товщева, о. Августин не був прихильником «великої Русі» в Галичині. У 1926 році з поміж п’яти кандидатів митрополича консисторія обрала його на становище пароха, адже, як стверджує Анастасія Колтун, уродженка с. Черепин, в статті до архиєпархіальної газети «Мета»: «за роки його душпастирства духовна освіта, побут, культура і матеріальний добробут селян значно покращилися» (5).

За ініціативи о.Августина було зведено двоповерхову цегляну читальню з балконом «Просвіта». Його дружина Олександра організувала дитячий садочок «Сонечко» (своїх дітей священича родина не мала), з допомогою місцевих жінок він успішно діяв у Черепині. Новий парох подбав за національну й культурну просвіту селян, серед яких до цього часу здебільшого душпастирювали священики з москвофільськими поглядами. Як стверджує А. Колтун, для читальні о.Августин придбав понад 350 книг і журналів. Організував також гуртки: драматичний і вокально-танцювальний «Луг», для якого парох с. Черепина придбав 10 духових інструментів. Разом з дружиною заснував магазин господарських товарів, а згодом – кооперативну спілку. (5)

У суспільно-політичній і релігійній періодиці Львова у міжвоєнний період містяться десятки дописів у новинних рубриках, де зазначено про участь названих колективів у різних святкових заходах в галицькому краї. Дослідниця життя о.Августина А.Колтун наводить факт живої участі «Лугу» 29 жовтня 1933 року проведенні Свята Жалоби: «В одностроях всі ішли на Божественну Літурґію та панахиду за померлих з голоду на Великій Україні» (6).

Така діяльність о.А.Цебровського не була до вподоби місцевим полякам та й самим власникам маєтків у Черепині й Давидові – монахам-домініканцям. Між ними й парохом Черепина за участі митрополичої консисторії на початку 30-их років минулого століття тривали майнові суперечки, оскільки латинники не надавали необхідних засобів для утримання парафії. Серед інших перешкод для розвитку черепинської парафії були крадіжка в храмі, датована 1930 роком (з матеріального огляду це була велика шкода для бідної парафії); догана з боку митрополичої консисторії на адресу о.пароха щодо занедбання катехитичного навчання у сусідньому Давидові (там було 12 осіб для цього виду священичого служіння); скарга на о.Августина аж на 5 сторінках, підписана 12 особами з Черепина і надіслана до митрополії у Львові та ін. (2). Після візитації о. декана Й. Осташевського було встановлено, що парафія розвивається в доброму руслі, а наклеп був написаний колишнім однодумцем пароха Черепина і водночас новоспеченим баптистом, який мав стосунок до незаконного присвоєння парафіяльних грошей...

У статті Анастасії Колтун відзначено, що о.Августин «сформував осередок «Рідної школи» і «Союз українок», відремонтував будівлю школи і купляв книги для школи, особливо для бідних дітей і сиріт. Священик також придбав необхідні книги для храму, хору і молодого дяка Іллі Думанського» (5). Серед його вихованців було троє хлопців, які вчилися в семінарії завдяки матеріальній підтримці свого пароха. Священича родина Цебровських допомагала харчами, одягом, різними матеріалами, медикаментами бідним людям в селі.

У листі до головного редактора газети «Діло» один з мешканців Старого Села відзначив велику заслугу о. Августина в заснуванні і становленні їхньої греко-католицької парафії до 1931 року. Немало селян-українців завдяки регулярним богослужінням о.Августина в Старому Селі (в ньому теж домінували поляки) перейшли з костелу до нової парафії, де у 30-х роках також розвинулася патріотична діяльність (6). Завдяки праці з дітьми й молоддю у Черепині пароху вдалося викоренити пияцтво. За це селяни дуже любили й шанували о. А. Цебровського та його дружину, яка відзначалася багатьма чеснотами.

Жертовна душпастирська праця пароха та його дружини в селі Черепин (1922-1944) для добра Церкви й народу викликала лють у недругів українства. З рядків повідомлення з націоналістичної газети «За українську державу»: «В ночі 21. березня ц .р польська банда з околиць Давидова напала на село Черепин [Львівщина]. Замордувала 18 осіб, 13 ранили. В тому замордовано старенького священика.» (7). Опис свідків тієї розправи над о.Августином вражає своєю звірячістю. Дружина Олександра була розстріляна навхрест… Дослідник В. Лаба висловлює припущення, що банда могла діяти в погодженні з НКВД чи гестапо, «адже обом сторонам була вигідна взаємна боротьба поляків з українцями» (2). Ці напади банд спостерігалися не тільки в Галичині, а й на Холмщині і зараз вивчаються нашими істориками як трагічні сторінки. На похорон 18 мучеників за віру й народ приїхало п’ять священиків; з сусідніх сіл прийшли братства з хоругвами… На місце загиблого пароха консисторія призначила старшого віком о. Мар’яна Ярему, але у зв’язку з насильною ліквідацією УГКЦ в 1946 році греко-католицьку церкву з часом зачинили…

18 серпня 2016 року завдяки старанням уродженки с. Черепина Анастасії Колтун митрополит Ігор Возьняк видав декрет про початок беатифікаційного процесу слуги Божого о. Августина-Климента Цебровського.

Давидівська громада після Другої світової війни збільшилася кількісно завдяки тим українців, які тут опинилися після сумнозвісної операції «Вісла» 1946-1947 років, натомість поляки з Давидова виїхали в сусідню державу…Колишній костел тут був переоблаштований під православну церкву, а Літургії в старому храмі служилися на празник св. Дмитра. З переселенцями прибув греко-католицький священик Роман Павлик, який служив в цьому храмі до квітня 1947 року, та через переслідування УГКЦ перейшов у підпілля, працював бухгалтером і далі таємно відправляв богослужіння у вищеназваній церкві. За заслуги перед Церквою нагороджений папською медаллю в 1998 році.

З поміж пізніших православних священиків на парафії у Давидові, діяльність яких не подобалась радянській владі, дослідник В.Лаба виділяє православного священика Миколу Горячого, 1925 р.н., який підняв з руїни костел, за його служіння у Черепині в 1962 році церкву зачинили, надавши статус пам’ятки архітектури. Його наступник у Давидові православний священик Стефан Стахурський відправляв в черепинському храмі по великих святах (2).

Становлення парафії в період незалежності

На сьогодні парафія УГКЦ в Черепині нараховує біля 150-ти осіб. Вона тепер вже є «дочірньою» (з 2017 року) стосовно парафії УГКЦ в Давидові, що посвячена Різдву Пресвятої Богородиці.

Після виходу УГКЦ з підпілля постало питання про повернення церкви УГКЦ у власність громади. Її офіційно відкрили в 1989 році. З 1991 року тут тривали міжконфесійні чвари з моменту реєстрації греко-католицької громади. Парафія в Черепині була приєднана до парафії у сусідньому Старому Селі, оскільки не могла себе утримувати. Ті жителі, що були прихильні до православного віровизнання, заснували окрему громаду. Храм святої Ольги УПЦ КП звели якраз на місці пролиття невинної крові о.Августина та їмості Олександри поруч з будинком, де вони колись проживали. На ньому поставили пам’ятну таблицю.

У середині 1990-х років громада вирішила ззовні покрити бляхою храм Стрітення ГНІХ. З часом деревина на храмі трухлявіла і після візитів державних охоронців сакральної спадщини було рекомендовано її зняти. З 2006 року громада черепинської парафії за активної діяльності місцевого паламара Антона Бондара змогла виробити документи на реставрацію дерев’яного храму. В 2007 році деревину ззовні храму звільнили з бляхи.

З часу відновлення греко-католицької громади Стрітення в Черепині в храмі і на його території поетапно відбуваються ремонти. В 2006 році немалі кошти виділило Міністерство культури України, а згодом й відомий український футболіст Олег Лужний, мати якого є уродженкою цього села. Перший етап завершився в 2010 році, коли встановлено довгі металеві сходи на територію парафії.

У 2015 році відновлено кошторисну документацію на подальші ремонти, які розпочалися в 2018 році і тривають до сьогодні. Деревина ззовні храму після відповідної обробки виглядає доволі естетично.

З часом громаді при наявності коштів вдасться довести черепинську церкву до такого стану, аби наступні покоління змогли молотися у ній, відчуваючи внутрішню духовну гармонію.

Використана література:

1. Закалик Б. Черепин // Мета. – 2008. - № 47. – С.11.
2. Лаба В. Літопис парафії Черепин та Давидів від найдавніших часів до 1944 року та штрихи її дальшого життя. – Львів, 2011. – 84 с.
3. Лада М. Львівська Архиепархія тому 100 літ // Газета «Діло». ‒ 1933. ‒ 07 трав. ‒ C.2
4. Пахолків С. Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації. – Львів: Піраміда, 2014. – 612 с.
5. Колтун А. Жива пам’ять мучеництва. До 130-ліття з дня народження о. Цебровського // Мета. –2018. ‒ №3. ‒ С.8.
6. Бобреччина // // Газета Діло. 26 серпня 1933 р., с.5
7. Газета «За українську державу». ‒ 1944. Ч.2. – 01 трав. ‒ С.9.

Світлини автора і церковної громади