Церква в останній день листопада вшановує апостола Андрія, рибалку з вудкою Хреста

Андрій – один з дванадцяти учнів Ісуса Христа. Походив з Витсаїди, про що розповідає нам Євангеліє (Йо. 1, 44), і оспівує у своїй гимнографії літургійна традиція: «Той, хто вийшов з Витсаїди, нас святкувати скликає, пропонуючи нам свято величі своїх подвигів» (канон Утрені, пісня 6). Адже спільнотна молитва – один із найважливіших способів святкування пам’яті святого. Зокрема, що стосується служби апостола Андрія, то вона тісно пов’язана з біблійними відомостями про нього та оминає те легендарне, чим значно обросла постать святого.

Традиція називає Андрія Первозванним, адже він був одним із тих двох учнів Йоана Хрестителя, котрих першими покликав Ісус за собою. «Світлом Предтечі освічений, коли іпостасне сяяння Отчої слави явилося, людський рід з-за милосердя свого спасти бажаючи, тоді першим ти, славний, до Нього прибіг єси, осяяний у розумі досконалішим блиском Його Божества», — так оспівує учнівський шлях апостола перша стихира Вечірні на його честь. Авторитет Йоана Хрестителя, котрий вказав: «Ось Агнець Божий» (Йо. 1, 36), спонукав Андрія вибрати досконаліше учнівство, пішовши за Христом. Він «гласом Предтечі оглашенний, коли всесвятеє Слово воплотилося, життя нам даючи і спасіння сущим на землі благовістуючи, за Ним послідував» (див. стихири Вечірні).

Пізніше Андрій приведе до Учителя свого брата Петра (Йо. 1, 40-41), майбутнього верховного апостола. «Оспіваймо, вірні, Петрового родича Андрія, Христового учня: він бо море неводами колись обстеживши, риб наловив, тепер же вселенну ловить вудкою Хреста і народи навертає від омани до хрещення», — стихира Вечірні вказує і на родинні зв’язки Андрія та Петра, і на їхнє спільне ремесло рибалок, яке з Ісусового благословення обернулося в служіння ловців людей (пор. Лк. 5, 10).

Після трьох років перебування з Ісусом та Зіслання Святого Духа Андрій вирушив на проповідь. Її оспівує канон Утрені святому: «Капища ідольські перетворивши на храми Божі, всечесний апостоле, ти освятив у них синів хрещення, яких відновила благодать води і духа».

Існують дві традиції про маршрут апостольської місії Андрія. Перша, яка бере свій початок з апокрифа із сер. ІІ ст., і найдавніше зафіксована у «Книзі про чудеса» Григорія Турського, згадує південне узбережжя Чорного моря, Понт, Вітинію, Амасію, Синоп, Нікею, Нікомидію, Візантію, Фракію, Македонію, Филипи, Солунь, Патри, Коринт, Мегару. Друга з пер. пол. ІІІ ст., зафіксована в Оригена та Євсевія, розповідає про Скіфію, Західний Кавказ, Ахаю. Точкою дотику цих двох традицій є Ахая та одне із її міст Патри, де апостол прийняв мученицьку смерть на скісному хресті.

Це місто згадується на хвалитних стихирах під час Утрені: «Град Патри придбав тебе, пастиря і божественного покровителя міста, і від усяких бід визволителя і хранителя, Андрію мудрий, вдячно шануючи тебе; але безперестанно молися за нього, щоб спастися йому неушкодженим». Конкретика останнього прохання стихири може вказувати на походження цієї піснетворчості, адже за неушкодженість Патр мали б передусім молитися їх мешканці.

Гимнографія свята не згадує нічого про популярну завдяки літопису «Повість временних літ» легенду про благословення апостолом Андрієм круч над Дніпром, де згодом постав Київ. Немає їй підтвердження і в інших джерелах цього чи давнішого періоду. Тому пізніші пам’ятки спираються лише на цю легенду, щоб підкреслити походження християнства на центральних землях Русі від апостолів.

Також завдяки цій легенді культ апостола Андрія набув популярності серед українського народу, а, поєднавшись з колишніми язичницькими звичаями цього періоду року (ворожіння) та гучними гуляннями з приводу запуст перед Різдвяним постом (який починався дещо пізніше, ніж сьогодні), знайшов своє відображення у відомих андріївських вечорницях напередодні.

Зв’язок з приготуванням до Різдва простежується в літургійних текстах і на честь Андрія, і на честь інших видатних святих та подій, яких споминають в часі Різдвяного посту.

Служби, присвячені апостолам, зазвичай відзначені більшою урочистістю. Поряд з тими елементами, які протягом року відрізняють богослужіння такого типу від буденних, полієлейні служби, зокрема, Андрію, містять частини з виразною передріздвяною тематикою.

Передсмак Різдва відчуваємо, коли в цих текстах згадуємо старозавітні пророцтва про прихід на землю Сина Божого. На стиховні Вечірні 30 листопада охоплений сумнівами щодо дивної вагітності Марії Йосиф відповідає їм: «Я пророків дослідив і, одкровення отримавши від Ангела, упевнився, що Бога зродить Марія непоясненно». Що Різдво наближається, але ще не настало, сповіщає стихира на хвалитних цього самого дня: «Стань, Вифлеєме, Божою митрополією, бо Світло невечірнє приходить до тебе, щоб народитися». Слово Боже готується до воплочення.

А апостол Андрій, хоч і достеменно не знаємо, чому святкування його пам’яті припало саме в цей день, виступає тим, хто був безпосереднім свідком Воплоченого Слова та його проповідником.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.