Церква вшановує Зачаття Пресвятої Богородиці

Відомості про Зачаття Пресвятої Богородиці Церква черпає з апокрифічного Євангелія Якова, написаного в другому столітті. З цього апокрифу довідуємось, що батьки Богородиці – Йоаким та Анна — довгий час були бездітними, що вважалось ганьбою серед народу. Адже за переданням кожна праведна людина мала би дати потомство Ізраїлю. Через це Йоаким, попри всі свої багатства, був зневажений перед народом і не міг першим принести дари Богові.

В пошуках відповіді від Бога Йоаким йде постити на сорок днів і ночей в пустелю, водночас з тим й Анна молиться вдома про дарування дитя, яке вона посвятить Господеві. Бог відповідає на молитву Анни та Йоакима і через ангела повідомляє, що вони зачнуть дитя, яке буде прославлене серед усіх народів. Йоаким з великою радістю вертається додому, роздаючи народу і священикам чисельні дари, а через дев’ять місяців Анна народжує дівчинку, якій дає ім’я Марія.

Апокрифічне євангеліє Якова швидко набуло популярності, але окреме свято Зачаття Богородиці, так само як її Різдва, виникло далеко не відразу. Спочатку в V столітті можемо говорити про появу окремого свята, присвяченого Богородиці взагалі, з VI століття — окреме свято, присвячене Різдву Богородиці. І VIII століттям датуються найдавніші свідчення про свято Зачаття Пресвятої Богородиці. Воно мало різні назви, до прикладу перша проповідь, написана на свято у VIII столітті Йоаном Евбейським (+744), має назву: Слово на благовіщення святим і праведним Йоакиму і Анні.

Таким чином встановлюється паралель між Благовіщенням Пресвятій Богородиці і доброю новиною від Ангела, яку отримали Йоаким і Анна. З тієї самої проповіді розуміємо, що свято переживало в VIII столітті лише період свого становлення. В проповіді Йоана багаторазово підкреслено, що Богородиця є Божим Храмом, до будівництва якого доклався сам Бог, і Марія є непорочною від моменту зачаття. В свою чергу в каноні, писанім найвірогідніше Андрієм Критським в тому ж VIII столітті, наголошується, що Марія: "Вийшла з тлінного лона; в нетлінному ж лоні Діва носила Господа слави, створеного без зміни і вади, що став тим, чим ми є» (Тропар 1 пісні канону).

Датування свята “Благовіщення Йоакима і Анни” встановлено було з дистанцією рівно в 9 місяців від свята спомину святих Йоакима та Анни 9 вересня, що є нині посвяттям Різдва Богородиці, яке святкуємо 8 вересня.

Відомості про святкування “Зачаття святою Анної Марії Діви” на заході маємо з IX століття. Саме під такою назвою це свято є в Неаполітанському Мармуровому Календарі під 9 грудня.

На латинському заході свято розвивається поступово і з XII століття воно опиняється в центрі дискусій про концепт безгрішності Марії від моменту зачаття. З XV століття робиться особливий наголос на тому, що Зачаття Богородиці було Непорочним, тобто, що Марія не мала первородного гріха. Остаточно це вчення утверджується лише в XIX столітті. Саме з XIX століття в Римо-Католицькій Церкві офіційно і повсюдно в назві цього свята є слово “Непорочне”.

В свою чергу у Візантії, де це свято і виникло, воно набагато швидше набуває визначної ваги і вже в XI ст. є одним з великих святкувань літургійного року. Безперечно це можна ствердити принаймні про деякі візантійські монастирі. І це свято як велике приймає й Русь через переклад “студійсько-алексієвського” типікону. У Київській Церкві з XVII століття набуває популярності концепт безгрішного Зачаття Богородиці, розповсюджений вже на той час в Церкві Римо-Католицькій. Цей акцент бачимо в проповідях Йоаникія Галятовського (+1688), ректора Києво-Могилянської академії, котрий в другій пропо­віді на Різдво Пресвятої Богородиці пише: “Визволив Бог діву з гріха первородного”

Так само наголошує на безгрішності Марії у своїх четьїх-мінеях і Димитрій Туптало (+1709). Та видається, що першим назву свята на «непорочне зачаття» змінив у василіянському середовищі Унійної Церкви протоігумен Пахомій Огилевич у 1665 році. Серед православних назва «Непорочне Зачаття» в саме свято теж почала входити, приклад тому — брошурка, видана в 1700 році, найвірогідніше у Києво-Печерській лаврі, в якій подано особливі устави деяких свят, а серед іншого — бдінне звершення «Непорочного зачаття Богородиці від св. Анни».

Водночас з тим, внаслідок поглинання Московською Церквою після 1686 року православної частини Київської Церкви і редагування традиції, згадки про Непорочне Зачаття видаляються, у тому числі й з четьїх-міней, укладених Димитрієм Тупталом, які у виправленому вигляді до сьогодні є основним джерелом житій в Російській Церкві. Зниженню статуса святкування сприяє і те, що в Єрусалимському уставі, що прийняла візантійська Церква на руських землях, на відміну від попереднього студійського, служба Зачаття Богородиці має значно нижчий, буденніший статус.

Сьогодні, в Церквах візантійської традиції України немає одностайності ні в назві, ні в статусі відзначення цього свята. В Православній Церкві України та Православній Церкві Московського Патріархату це свято має давню назву «Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці», але є буденним святкуванням, що відповідає традиції Російської Церкви після XVII століття. Водночас в Українській Греко-Католицькій Церкві свято має пізню назву “Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною”, що виникла на руських землях з XVII століття, а з іншого – давній спосіб святкування Зачаття Богородиці як великого одноденного свята.

Разом з тим, літургійні тексти свята усіх візантійських Церков “заохочують нас до довготривалості. І навіть у випадках, коли щось не можливо, ми повинні перемагати себе і з вірою в Бога просити того, щоб нам необхідне. І те, що ми отримуємо в Бога, повинно стати на спасіння людей. Так як Богородиця, що прийшла від Господа до Йоакима і Анни, стала «тою, яка привела на світ Спасителя», так само і наші прошення від Господа повинні бути спрямовані на те, щоб вони стали для спасіння світу” (о. Василь Рудейко).

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.