Чернігівщина: Михайлівську церкву, збудовану Володимиром Мономахом, тут називають Юрієвою божницею…

Чернігівщина: Михайлівську церкву, збудовану Володимиром Мономахом, тут називають Юрієвою божницею… - фото 1
Торкаючись мурованих в XI столітті стін, ніби переносишся в минуле. В уяві постають події майже 1000-літньої давності, за ними пролітають століття, оживають відомі постаті. Але таємниці не поспішають відкриватися. Чому Михайлівську церкву в Острі, яку збудував Володимир Мономах, нині називають Юрієвою божницею? І чому єдиній архітектурній пам'ятці часів княжої Русі, яка збереглася на Лівобережжі Десни і Дніпра, українська влада не приділяє належної уваги? Схоже, ці запитання риторичні.

Для тих, кому відомо, що в Чернігові міститься третина східноєвропейських пам’яток архітектури домонгольського періоду: Спасо-Преображенський, Борисоглібський і Успенський собори, П’ятницька та Іллінська церкви, Антонієві печери – нагадування: Чернігів стоїть на правому березі Десни.

Граду на Вострі – понад 900 років

Сучасне містечко Остер, що за 85 км на південь від Чернігова, розташоване на р. Остер, лівій притоці р. Десна, яка впадає в Дніпро, нині має трохи більше 7 тисяч населення. А також – давню бурхливу, а тому багату історію. Остер – одне з найдавніших міст України. Перша згадка про нього датується 1098 роком.

Для захисту своїх володінь від кочівників Переяславський князь Володимир Мономах (1094-1113, а у 1113–1125 роки – Великий князь Київський) заснував на місці впадіння Остра в Десну фортецю – Городець на Острі (Град на Вострі). Адже від Києва сюди – менше 100 кілометрів. Тут же він збудував і велику муровану церкву – Михайлівську.

Реконструкція первісного вигляду церкви з дерев'яним, найбільш імовірним верхом (за Ю. Асеєвим) - фото 74996
Реконструкція первісного вигляду церкви з дерев'яним, найбільш імовірним верхом (за Ю. Асеєвим)

По смерті Мономаха в 1125 році Городець перейшов до сина – Володимиро-Суздальського князя Юрія, прозваного Довгоруким (його вважають засновником Москви). Той використовував фортецю для контролю за судноплавством по Десні та як опорний пункт у боротьбі зі своїм племінником – Ізяславом Мстиславовичем – за київський престол.

У 1152 році Ізяслав таки взяв Городець і зруйнував його, але в 1195-у містечко відновив син Юрія – Суздальський князь Всеволод. Такі були князівські родинні стосунки. Тож і не дивно, що у 1230-х роках на Русь прийшли монголо-татари і перетворили державу на руїни. Настали темні часи.

Поселення, що згодом виникло на місці Городця, стали називати Старим Остром або Старогородкою. Так цю місцевість називають і нині. 1356 року Остер підпав під владу литовців і став центром староства. А ближче до Десни в XIV столітті з’явилося нове поселення – теж Остер. Із плином часу ці два поселення злилися в одне.

Перша згадка про новий Остер датується 1481 роком, розповідають історики. Після 1542-го місто перетворилося на центр повіту в складі Київського воєводства. За описом 1552 року, тут було 85 боярських і міщанських димів та дві церкви.

У 1649-у, під час визвольної війни, тут сформувалася козацька сотня Переяславського полку. В 1650 місто було центром окремого Остерського полку. Під час московсько-польської війни 1654–1667 років польське військо оволоділо Остром. 1569 року Остерське староство стало польським, з’явився новий замок із 44 гарматами і 150 жовнірами. Тоді було затверджено магдебурзьке право, яким міщани самовільно користувалися й до цього. Польська залога стояла тут до 1664, а 1665 її змінила московська. Під час антимосковського повстання 1668 року гарнізон загарбників витримав козацьку облогу, а місто було спалене.

Після ліквідації полкового устрою 1781 року – в складі Київського намісництва було створено Остерський повіт. А в 1802-у він увійшов до складу Чернігівської губернії.

У XIX столітті переважна більшість мешканців Остра займалася ремеслами й промислами. Зростання чисельності населення уповільнювалося. Перед 1917-м у місті були чотири православні церкви (до нашого часу збереглася лише Воскресенська) і синагога, де нині міститься будинок культури.

У 1917–1919 роках влада у місті належала і Українській Народній Республіці, і більшовикам, і денікінцям, і німецьким військам...

В Острі, зокрема, народилися видатний анатом, гістолог, професор Київського університету Володимир Бец і Михайло Птуха – статистик і демограф, засновник українського інституту демографії. У місті жив і похований основоположник сучасної чуваської поезії Мішші Сеспель. Як твердять його біографи, 23-річний поет, бачачи нелюдську суть комуністичної ідеології та відчуваючи свою причетність до цього режиму, покінчив життя самогубством.

Пам'ятник поруч з храмом - фото 74991
Пам'ятник поруч з храмом

 

Чому божниця Юрієва – не ясно…

На високому пагорбі при в’їзді в Остер із півдня стоїть найдавніша пам’ятка, ровесниця міста – Михайлівська церква, літописна назва якої – божниця святого Михаїла. Але її чомусь уперто називають Юрієвою божницею. Коли і звідки взялася така назва – навряд чи нині хтось скаже. Краєзнавці розводять руками: мовляв, так історично склалося. Можливо, Юрій Довгорукий і справді тут молився, але звів цю споруду його батько. Серед місцевого люду побутує легенда: церкву називають Юрієвою на честь «благоукрасителя» Юрія Довгорукого, бо начебто він прикрасив її фресками, подібними до фресок Софії Київської. Хоча зазвичай православні шанують фундаторів храму.

Юрієва божниця в Остері - фото 74994
Юрієва божниця в Остері

 

Юрій Довгорукий був князем далекого периферійного Володимиро-Суздальського князівства і не відзначався прихильністю до своєї батьківщини: роками воював за київський престол, тричі захоплював Київ, розоряв міста, захопив Переяслав, у Вишгороді вкрав ікону Богородиці, яка нині відома як Володимирська.

Довгорукий не був улюбленцем киян, його отруїли у київського боярина 1157 року. А «суздальців – бояр і дружину – побивали по містах і селах». Агресивний князь навічно лишився біля церкви Спаса на Берестові (поблизу Києво-Печерської лаври).

Напевно, тому на наших землях практично відсутні топоніми, пов’язані з Юрієм Довгоруким. У той же час ім’я Володимира увічнене в назвах міст і географічних об’єктів.

Коли ж засноване Юрієм поселення Москва стало столицею імперії, то, очевидно, було вирішено «відбілити» некрасиву репутацію князя на його батьківщині.

Знаючи, як ефективно працювала і нині працює російська церковна пропаганда, можна припустити: Михайлівську церкву переназвали у XVIII–XIX столітті часи, коли Остер опинився у складі Російської імперії. Тоді ж почалося нахабне перекручування історії, нав’язування людям «нових» традицій та возвеличення героїв «русскава міра».

Але не варто забувати, що офіційна назва церкви – Михайлівська, а літописна – божниця святого Михаїла. І це – одна з двох десятків пам’яток князівської доби, які дожили до нашого часу. Хоча нині можна бачити лише один із приділів (абсиду) церкви. Та й цього б не було, якби в 1907 році будівлю не законсервували.

До речі, раніше туристи могли вільно заходити до божниці й фотографувати, а в останні кілька років – зась. Висить замок. Можна лише позазирати у вікна. Храм відданий у користування, за словами місцевого жителя, якомусь священнику… Цікаво, чи в Міністерстві культури, під опікою якого перебуває пам’ятка, про це знають?

Розібрати було дешевше

Чернігівщина: Михайлівську церкву, збудовану Володимиром Мономахом, тут називають Юрієвою божницею… - фото 74993

Церква збудована з плінфи й пісковику, тому монголо-татари її не зруйнували, але прирекли на занепад — що тривало аж до XVII століття. Саме тоді її відновили й почали використовувати як храм. У 1695 році в церкві влаштували додатковий вівтар в ім'я Святої Трійці.

У 1753 році блискавка і пожежа зруйнували дерев’яний верх споруди. Біда сталася, коли почав зсуватися до річки пагорб, на якому стояла церква. Коштів на укріплення пагорба не було, тому на початку ХІХ століття вирішили: розібрати храм дешевше, ніж його постійно відбудовувати. І розібрали, залишивши абсиду.

За будівничими прийомами і формами храм належить до переяславської архітектурної школи. Це – єдина пам'ятка переяславської монументальної архітектури, що дійшла до наших днів. Археологічні розкопки свідчать, що раніше це була прямокутна в плані церква довжиною (з апсидою) близько 16 метрів та шириною 10 метрів. Споруда мала два стовпи-пілони, на які, як і на виступи по боках апсиди, спирався купол на поперечних арках. Нині від величного храму збереглася тільки вівтарна частина і частина південно-східного муру.

Що залишилося - фото 74995
Що залишилося

 

Перші дослідження руїн Михайлівської церкви провів відомий український громадський діяч і археолог Митрофан Олександрович Константинович наприкінці XIX століття. За результатами розкопок він опублікував у 1896 році в журналі «Київська старовина» статтю «Развалины Юрьевской божницы в с. Старогородке».

Перші реставраційні роботи тут було проведено лише 1907 року. У 1924-у і 1950-х роках проведені роботи з консервації.

Мало не втратили фрески

У 1977–1980 роках було ініційовано консервацію залишків і реставрацію фрескового розпису XII століття, рештки якого збереглися в інтер’єрі апсиди. Копія ж фрески «Євхаристія» перебуває в Софійському заповіднику.

Фрески в каплиці - фото 74997
Фрески в каплиці

Ці розписи привернули увагу дослідників на початку XX століття, коли ті зазнали великих руйнувань. Попри великі пошкодження фресок, ученим удалося розгледіти малюнки в класичному стилі. Вгорі вівтарної півсфери (конхи) зображена Оранта-Богоматір, що молиться. Обіч неї – архангели Гавриїл і Михаїл. Нижче Оранти – сцени причастя Спасителем апостолів. Ще нижче – земні пророки, святителі. Інша частина апсиди покрита декоративним розписом. Композиційні сюжети зображують Оранту, яка стоїть у молебній позі на невеликому килимі, повернута обличчям до людей. Взуття Діви Марії в остерському зображенні синього кольору, що є незвичним для того часу, адже загальновизнаним кольором був червоний. Орнаментальний розпис церкви Михаїла в Острі майже аналогічний розпису Софійського собору в Києві. Саме близька відстань Городця на Острі до столиці Русі сприяла такому впливу. Схоже, розписи були виконані київськими майстрами.

Сучасний розпис - фото 74992
Сучасний розпис

 

На місці фортеці нині школа

Остерська фортеця була розташована на пагорбі навколо Михайлівського храму протягом 1098–1538 років. Тут було три лінії укріплень, звідси контролювали переправу через Десну. Нині від фортеці лишилися городище і залишки валів. Через зміну русла Десни, яка відійшла від городища, та обміління річки Остер, у 1571 році поляки збудували на березі Десни нову фортецю – так зване мале місто.

Тут розміщувалися старостинський палац з управою і військовий гарнізон, від великого міста фортецю відокремлював широкий рів і вал із частоколом. На території великого міста, що розкинулося між теперішньою пристанню, складами хлібоприймального підприємства і однією з центральних вулиць – вулицею В. Зайцева, – містилися міські храми, торговельна площа, магістрат. Місто було обнесене валом і дубовою стіною (фортеця – подвійною стіною). У цій стіні було кілька воріт.

Нині на місці нової фортеці розташована садиба загальноосвітньої школи № 2. Чесно кажучи, для непідготовленого подорожнього нинішній Остер малоцікавий. Лише любителі старовини, озброєні Інтернетом туристи і краєзнавці завмирають від захоплення. Яка ж усе-таки бурхлива історія у цього містечка! І місцевий краєзнавчий музей, звісно, не розчарує зацікавлених.