Рефлексії на статтю Юлії Буйських «Нижча міфологія українців у світлі проблем “двовір'я” та “народного християнства”»
У статті Юлії Буйських «Нижча міфологія українців у світлі проблем “двовір'я” та “народного християнства”»* зафіксовані кілька елементів, які умовно можна назвати суперечущими християнській вірі, хоча на мій погляд, це скоріше паралельні повір’я, які не стільки суперечать, скільки просто не мають жодного стосунку до християнської віри, оскільки вони лежать в інших площинах.
До таких можна віднести магічні дії в церкві для того, щоби побачити відьму: “на Великдень – взяти зелений росток часнику і тримати його в роті під час богослужіння до того часу, поки священик не посвятить пасок. Після цього людина мала перекусити часник, і тоді вона бачила відьом”.
Подібні чаклування відносяться ще до дохристиянського пласту народних вірувань. Це марновірство, яке споріднює тих, хто є його носіями з самими відьмами, бо використовують подібного роду ритуальні дії, хоч і з іншою метою.
Щодо самого явища — ходження відьом до храмів — я сам був свідком подібного, такі чаклунки справді підживлюються від присутніх людей. Але захистом мають бути правдива віра та освячені речі, а не часник абощо. Хоча ця ділянка людської психосоматики погано досліджена, з богословської точки зору захистом від будь-якої потойбічної сили є і має бути Христос.
Авторка статті, на мою думку, неправомірно протиставляє віру у існування демонічних істот і християнство, кажучи, що виною тому “синкретизм системи народних вірувань і світоглядних уявлень – поряд із релігійністю, вірою в Бога, люди вірили (і вірять нині) в існування демонічних істот”. І Святе Письмо, і численні твори святих мають чимало розповідей про демонічні істоти, а отже така віра є притаманною християнству.
На картинці праворуч зображений святий Антоній, якого оточують спокуси у вигляді демонів. Тут християнська віра і народні вірування перетинаються. Але якщо християнство бачить протистояння демонам переважно у духовній площині — як препонам на дорозі служіння Богу, то народна традиція вбачає, передусім, фізичні та психічні небезпеки в діях демонічних сил, і зосереджена на захисті матеріальних об'єктів та здоров'я.
Саме християнство пропонує народу діючі середники протистояння злим силам. Це напрям, в якому Церква може консолідувати зусилля з простим народом і з’єднувати християнські дари Святого Духа з народними повір’ями, роблячи освячення людей, приміщень, речей, їжі, води тощо та здійснюючи за необхідності малі та великі екзорцизми.
Проблема не в тому, що хтось вірить у демонів, а в тому, що з ними намагаються боротися магічними засобами, що уводить християнина до кола дії цих самих сил. Натомість треба запропонувати народу користуватися перевіреними діючими засобами, які століттями практикує християнська церква.
Загалом, для глибшої катехизації сільського народу є сенс використовувати зрозумілі для них поняття та цінності і розповідати, як відвідування церковних відправ може допомогти їм у цьому. Але по-перше, треба завжди скріплювати такі свідчення правдивим вченням про Божу любов та важливість виконання його заповідей, а по-друге, пильнувати, щоби не поширювати та не підкріпляти такі вірування в містах, оскільки це понижуватиме інтелектуальний та духовний рівень міських парафіян, а також відштовхуватиме від церкви сучасну прогресивну молодь.
Невдала інкультурація і використання надміру етнічних елементів може викликати у людей зворотній рефлекс і Церква, замість того, щоби євангелізувати, привчатиме людей до магічно-містичного бачення світу. А це не йде на користь правдивому шануванню Христа.
------
* Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 33. – К., 2010.