Чи здатен коронавірус вразити імунну систему Церкви: тест на адекватність, оперативність та релевантність

Для більшості людей, які щодня чи навіть щогодини переглядають карколомну статистику поширення корона вірусу, дуже гостро стоїть питання чи на заторкне ця біда мене і моїх рідних. Для християнських Церков в Україні ця кризова ситуація ставить 3 нагальні запитання: як адекватно діяти в умовах кризи, як оперативно адаптуватися до нових умов, і як не втратити свою релевантність у суспільстві.

1) ТЕСТ НА АДЕКВАТНІСТЬ

1. В той час, коли уряди перших держав забили на сполох і почали скасовувати масові заходи, багатьох вірних тривожили запитання чи буде заборона на релігійні зібрання, чи зможуть вони і надалі практикувати свої обряди тисячолітньої традиції. Потрібно надати належне релігійним лідерам, які не залишили ці турботи на особистий розгляд кожного віруючого, а досить оперативно виступили із чіткими вказівками: Слід виконувати розпорядження цивільних органів влади та дотримуватися санітарних норм, які видають компетентні структури, відповідальні за охорону здоров’я громадян країни. Людей у зоні ризику (старшого віку, батьків з малими дітьми, осіб з ознаками респіраторних інфекцій, тих, хто недавно повернувся з-за кордону і хто з ними проживає) просять залишатися вдома, щоб не наражати себе та інших на небезпеку зараження. На практиці, це означає, що лідери церков змирилися, що в умовах карантину їм доведеться відмовитись від звичної форми служіння. Погодьтеся, що дуже дивним є бачити недільні богослужіння у великих просторих храмах, де крім священнослужителів та церковного причету немає нікого. Але ще дивніше почути з уст Предстоятеля УГКЦ слова вдячності тим, які в неділю залишилися вдома (!!!), щоб у такий спосіб виконати свій християнський обов’язок і проявити свою відповідальність перед ближнім.

2. Здавалось би, що Церкви, які часто вважаються прогресивною частиною суспільства «розсадником мракобісся» покажуть свою повну неадекватність і будуть до останнього захищати своє «Богом дане право» на звершення своїх священних обрядів, наражаючи на небезпеку тисячі вірян. Але сталось навпаки - турбота про людину, виявилась дорожчою за «право на священнодійства», а турбота про здоров’я людини виявилась такою ж важливою для Церкви як і спасіння безсмертної душі.

3. Питання карантину розвіяло також і сприймання таїнств як «якихось магічних ритуалів», які автоматично захищають людину від усіх бід і хвороб. На противагу цій народній побожності, яка базується на «сліпій вірі», виступили представники «віри, що шукає розуміння» (fides querens intellectum):

• о. Петро Балог (Petro S. Balog): “Не Святе Причастя само по собі стає вірусом, воно лише може стати посередником. Так само як і людина не є сама по собі вірусом, але може його переносити і передавати далі. Тому коли мова про заражених вірусом людей, які до речі, є «храмом Божим», то мова не проти людей, а проти вірусу, який люди переносять. Аналогічно і зі Св. Причастям у часі епідемій.”
• о. Андрій Зелінський (Andriy Zelinskyy): “Християнська віра - не магія, а Бог у Євангелії - не ідол, не інструмент психологічної автокомпенсації, на якого легко все списувати, підсвідомо реалізовуючи через Його силу власні недотягнення».
• о. Кирило Говорун (Cyril Hovorun): “настоящее зло — не в вирусе, а в том, например, когда человек, вместо того чтобы заботиться о своем ближнем, выбирает игнорировать законы природы, приходит в собрание и заражает других людей.”

Головний меседж цих душпастирів доволі простий – таїнства не є дешевою медичною страхівкою і до них потрібно ставитися відповідально!

Так що можна констатувати, що українські Церкви гідно пройшли тест на адекватність в даних умовах, хоча і не бракує окремих представників різних релігійних угрупувань, які стверджують, що ніякого вірусу не існує, і той, хто боїться іти в неділю до храму, є малодухий і зраджує віру праотців.

2) ТЕСТ НА ОПЕРАТИВНІСТЬ

Зазвичай, слова ´Церква та оперативність´ сприймаються як оксиморон, щось на кшталт «квадратного кола». В більшості пересічних людей Церква асоціюється із консерватизмом та тисячолітніми традиціями, які не люблять різких змін. Ми звикли бачити оперативність у високоефективних системах чи в бізнесі, який просто вимушений в умовах високої конкуренції швидко адаптуватися до нових обставин, але навряд чи очікуємо такої оперативності від Церков.

1. Тим не менше, бачимо, що і на цьому полі Церкви, не маючи можливості фізично збирати своїх вірних, перейшли до нового формату богослужінь – онлайн Літургій. На наших очах втілюється новий спосіб існування Церковної спільноти – digital ecclesia. В соцмережах навіть поширили правила участі у віртуальній Літургії. Така молитва, попри легку участь, очевидно, що має і свої недоліки (як от не можна, для прикладу, віртуально приймати св. Причастя через інтернет). Але в умовах обмежень на пересування, цей спосіб виявився доволі практичним, щоб надати вірним можливість спільно молитися і бути об’єднаними, незважаючи на фізичну відсутність у храмі. Де-які єпархії УГКЦ надали вірним диспензу (звільнення) від обов’язку фізичної присутності на Божественній Літургії, натомість залишаючи обов’язок брати участь у Божественній Літургії, яка транслюється сучасними засобами комунікації або принаймні однієї години спільної чи особистої молитви та читання Святого Письма. І хоча такий спосіб молитви не є чимось новим (для прикладу, Живе телебачення Zhyve.TV уже давно звершує онлайн трансляції), та саме пандемія коронавірусу показала наскільки важливими є для Церков використання сучасних засобів комунікації. Уже згадуване Живе.ТВ (https://www.facebook.com/Zhyve.tv/) за попередню неділю зафіксували 130.000 переглядів онлайн літургій. Слід за УГКЦ, інші Церкви теж перелаштувались на «онлайн формат». 22 березня, в першу неділю, після того як вступили в дію обмеження на масові заходи, РІСУ навела список храмів, звідки ведуться трансляції.

Головні меседжі отців до своїх вірян: хоч ми і без вас, але молимося за вас і за весь світ, щоб він був зцілений від усіх вірусів. Ось як про це пише вірянка з Риму Natalia Karfut: “Ще стільки Літургій, молебнів, вервичок в моїй стрічці фб не було. Церква нарешті була присутня в соцмережі. Можна було кілька хвилин помолитися зі священниками з Києва, Львова, Закарпаття, Канади, Америки, з сестрами у Римі, послухати їх проповіді та роздуми.”

2. Та як виявилося не лише богослужіння можна проводити через інтернет. В онлайн режимі можна перевести духовні реколекції (рекомендую переглянути духовні роздуми бібліста о. Романа Островського (Roman Ostrovskyy), духовні бесіди. Патріарша Курія УГКЦ, щоб не наражати своїх працівників на небезпеку зараження, практикує проводити робочі наради онлайн, а її комісії та відділи адаптуються до нових умов та пропонують нові форми євангелізації.

3. І навіть на парафіяльному рівні можна скористатись із сучасних засобів комунікацій. Скажімо, можна організувати zoom конференцію для спільної вечірньої молитви (що ми і зробили у Парафія св. Анни м. Вишневе) чи пострімити Літургію для парафіян, які залишились дома, як зробили багато знайомих священиків сьогодні.

Отже, попри складні обставини і неможливість фізично збиратися в храмах, Церкви в Україні радо скористалися із новітніх комунікаційних засобів. Храм опустіли, але молитва не припинилась, вона набрала інших форм і заповнили простори інтернету.

3) ТЕСТ НА РЕЛЕВАНТНІСТЬ

Якщо перші два тести не склали особливої трудності для імунної системи Церкви, то попереду найважливіше випробування – тест на релевантність, тобто наскільки Церква відповідає запитам українського суспільства і чи потрібна вона взагалі українському народові. Якщо перші дві реакції були відповіддю ad hoc в даній кризовій ситуації, то питання релевантності належить до категорії довготривалих завдань і потребує системного підходу.

Очевидно, що не всі громадяни зможуть оцінити, що Церква молиться безперестанно за весь світ (для невіруючих це взагалі якась нісенітниця і трата часу замість того, щоб зайнятись чимось корисним). Люди бачать, що всі «непотрібні» установи – розважальні заходи, сфера послуг, спортивні події, і в тому числі релігійні зібрання – закриваються або обмежуються. Натомість залишаються функціонувати лише такі «життєво необхідні» установи як медичні заклади, заклади харчування, служби охорони та правопорядку і державні органи. Очевидно, що порівнюючи ці два переліки, питання релевантності Церков автоматично виключається із свідомості громадян. Це те, без чого можна жити, як можна жити без футболу (особливо якщо я не є великим фанатом цього виду спорту).

Але, якщо, не дай Боже, система охорони здоров’я не справиться з великою кількістю інфікованих і нас чекає «італійський сценарій»; якщо, не дай Боже, органи влади не зможуть запобігти економічній рецесії і це призведе до масових соціальні зривів в зубожілого населення (мародерства, грабежі і т.д.), що зможуть запропонувати Церкви в умовах загострення кризи? Ось де-кілька думок щодо цих «пропозицій»:

1. Соціальне служіння. Найперше, Церкви в умовах погіршення кризи можуть запропонувати підтримку потребуючим. «В пандемії заповідь любові до ближнього не скасовується, а набуває нової форми». Будемо спільно шукати ці нові форми служіння українцеві XXI ст. Де-які з них Церква зможе запропонувати з власного величезного досвіду служіння ближньому, а де-які будуть продиктовані суворою реальністю самого життя.

В цьому плані з цікавою, я б навіть сказав авангардною, пропозицією виступив сьогодні Глава УГКЦ Блаженніший Святослав: «Як у часи Майдану, коли греко-католицькі храми, монастирі відкрилися і перетворилися на лікарні, на підпільні шпиталі, так «якщо буде потрібно, увесь церковний простір стане шпиталями, де ми разом із вами рятуватимемо людські життя». «Тільки ви навчіть нас, як це робити. Ми вміємо швидко і добре вчитися, щоби разом з вами рятувати життя людини, яка помирає», – сказав Предстоятель.

2. Мережа волонтерів. Уже зараз визріває нагальна потреба створити велику мережу волонтерів, які зможуть організовано надати допомогу потребуючим в координації з органами влади на місцях. Волонтери не мають перебрати на себе функції Держави, але як свідомі громадяни і практикуючі християни вони можуть «підставити плече» допомоги там, де буде найбільша потреба. Не потрібно чекати поки паніка паралізує всю країну. Вже сьогодні можна створити систему доставки їжі та ліків для літніх та хворих людей. Досвід Майдану та приклади самоорганізації тут дають нам перевагу, питання тільки чи ми скористаємось цим досвідом в умовах небезпеки для власного життя.

3. Соціальне підприємництво. Навіть якщо коронавірус в скорому часі буде подолано, економічні негаразди не так швидко минуть. В умовах зубожіння великої кількості людей та втрати роботи і засобів існування, Церква може запропонувати запустити на місцях досвід соціального підприємництва та нової моделі економічних відносин за принципом: people before profits, тобто спершу турбота про людину, а потім - прибутки.

Ось ці три напрямки і визначатимуть релевантність Церков у найближчому майбутньому. Саме вони і покажуть як Церкви переживуть епідемію коронавірусу і чи зможуть вони запропонувати українському суспільству відповіді на нагальні питання, базуючись на Святому Писанні і софійному тисячолітньому досвіді.

о. Володимир Мальчин,

керівник Відділу розвитку та комунікацій,
віце-канцлер Курії Верховного Архиєпископа Києво-Галицького