Вічна Війна

Маю на списі щоденний свій хліб, на списі своєму —
Маю ісмарське вино; п’ю — обіпершись на спис.
(Архілох, фраґм. 7, переклад Андрія Содомори)

Риторичні питання не потребують відповідей, але, здається, розуміння реальності як військової боротьби глибоко вкорінене в індоєвропейському світогляді. Як на земному, так і на космічному рівнях. Боги ведуть війну з титанами, девів, які контролюють Небеса, атакують асури. Боги древніх пантеонів здебільшого озброєні, тримають в руках смертоносні знаряддя, адже їхні позиції не закарбовані навічно, а мають забезпечуватися силою та стратегічною перевагою. Земні герої часом отримують в дар священну зброю як особливу милість небожителів.

Скіфи, які мислять себе нащадками богів, продовжують їхню справу на землі як озброєні суверени. Скіфських вождів охоплює гнів, коли вони чують слова Дарія, який оголошує себе їхнім повелителем. Цар Ідантірс відповідає йому: «моїми владарями я вважаю лише Папая (Зевса), мого предка, та Табіті (Гестію), владичицю скіфів… а щодо іншого, про що ти сказав, ніби ти мій владар, я кажу тобі, що ти це спокутуєш» (Геродот, «Історія» IV).

Рівні буття нанизані на небесну вісь, що опирається на Полярну зорю – Дгрува-локу. Небесне колесо рухається злагоджено, коли всі його планетарні диски добре припасовані. Боги забезпечують космічний порядок – риту, контролюючи Сварґу, асури, намагаючись захопити її, несуть дисгармонію і страждання. Ця прихована підступна війна (кутаюдга) спускається на нижчі рівні і точиться в земних справах, у чуттях та серцях людей.

Одне з етимологічних пояснень санскритського слова щастя (сукха) виводять від «добре [припасований] осьовий отвір». Відповідно страждання (духкха) – «поганий, нерівний отвір», через що колеса життєвої колісниці рухаються криво.

В індійській традиції імператор позначається словом чакравартін – «той, чиї колеса обертаються / той, хто обертає колесо» (санскритський корінь врт, з яким, ймовірно, споріднене українське «вертіти», також використовується у Ріґведі в сенсі «військо», що прокладає смисловий ланцюжок й до українського «варта» як «сторожовий гарнізон»).

Вести своє походження від божественних предків значить продовжувати їхню справу на землі, стояти на варті їхньої суверенності, захищати гармонійний уклад світу від натиску сил хаосу. У давньогерманському контексті це також означає готуватися до наступної битви богів Раґнарьоку.

К.Юнг в есе «Вотан» описує захоплення Німеччини націонал-соціалістичною ідеєю як одержимість Одіном. Якщо слідувати цій логіці, Друга світова війна мала б бути чи не наймасовішою рекрутинговою кампанією до підрозділів Вальгалли.

Усвідомлення себе як божественного авангарду на Землі є типовим для частини найбільш войовничих індоєвропейських народів. Засновник Риму Ромул вважається сином бога війни Ареса. Вигодуваний молоком вовчиці він схожий на перевертня берсерка / луперка – напівбог, напівзвір.

Судячи з поховань, скіфська аристократія, включно з жінками, оберігаючи свою воїнську гідність, навіть у потойбіччя входить зі зброєю.

Гуркхська армія Непалу відзначає своє свято на Магашівартарі (велика ніч Шіви), що є актом посвяти цьому божеству, символи Рудри розміщені на її прапорі (Британська корона з 1815 р. і до цього часу здійснює набір гуркхів до спеціальної бригади в складі своєї армії).

Прапор японського імператорського війська, що тепер використовується морськими і сухопутними силами Японії, з домінуючими променями в усіх напрямках відсилає до засновниці імператорської династії богині Сонця Аматерaсу. Природньо, один з трьох священних предметів успадкованих від цієї богині – меч.

Сократ, пояснюючи Федру реінкарнацію і падіння душі, описує своєрідне патрулювання богами кордонів їхнього світу (безформна сутність, яку вони споглядають за його межами достоту відповідає Брагману упанішад): «Великий владика небес Зевс вирушає на небесній колісниці першим... А за ним слідує рать богів і демонів, вишикувана в одинадцять загонів. Одна лише Гестія залишається в оселі богів. А інші боги, які належать до числа дванадцяти головних, кожен очолює довірений йому стрій» (Платон, «Федр»).

Якщо Одін набирає до своїх ейнгеріїв найкращих зі смертних, то, в розумінні Сократа, на землю падають найгірші з безсмертних, які, обважнівши, вже не можуть ширяти в строю крилатої армії Зевса.

Схоже на євангельський Армагеддон, індійські пурани та буддистська «Калачакра тантра» описують велику війну наприкінці нашої епохи, яку вестиме Калкі-аватара. Особлива честь і бажання воїна – бачити Бога як головнокомандувача не лише в потойбіччі, а вже тут, на Землі.

Шрі Крішна викладає духовну науку Бгаґавад-ґіти прямо перед битвою на Курукшетрі й основним посилом Його проповіді є мотивувати до бою друга Арджуну, який раптом вирішив стати ухилянтом. Парадоксально, Сам Крішна дає обітницю не брати до рук зброї в цій битві та обмежитися роллю колісничого Арджуни.

Це рішення не подобається Бгішмі – головнокомандувачу Кауравів. Він не хотів цієї війни, але якщо вона виявилася неминучою, то волів би щоб найкращі воїни свого часу по-справжньому проявили на ній свою доблесть.

На 9 день війни Бгішму охоплює великий furor, він «розмотує» найкращих бійців Пандавів, засипає їхне військо дронами стрілами та змушує відступати. Арджуна не здатний опанувати ситуацію і битися з дідом на рівних. Тут Крішні уривається терпець, Він – Верховна Особа Бога, проте воїнська кров закипає, лють штовхає вперед. Можливо, Він забагато очікував від Арджуни, може тому не під силу зупинити Бгішму, який от-от винищить до ноги армію Пандавів?

Крішна спішується з колісниці і, згідно з популярною версією, хапає відламане колесо колісниці, маючи намір атакувати ним Бгішму (таким чином, Він начебто не порушує обітницю не брати до рук зброї). Водночас, у першому повному перекладі «Магабгарати» англійською (К.С.Ґанґулі, 1883-1896), цей епізод описаний так, наче Крішна являє Свою містичну зброю – диск Сударшана чакру. Втім, обидві версії видаються екстраполяцією, в оригіналі на санскриті (6.102.54, критичне видання BORI, 1919-1966) в руці Крішни описаний батіг (пратода). Це доволі природньо – як колісничий Він використовує батіг, щоб поганяти коней і з ним же спішується, вирішивши атакувати Бгішму.

Те, що Крішна має намір висікти Бгішму виглядає для того доволі принизливим. Як зазначає Д.Феллер (Danielle Feller. Adding Insult to Injury: Whipping Stories from the Mahābhārata), покарання батогом фактично не передбачалося традиційними індійськими кодексами (єдиний виняток в «Законах Ману» (8.369) – два удари батогом для незайманої дівчини, яка спокусила іншу незайману), оскільки зневажало людську гідність – понижало її до статусу тварини.

Взагалі батіг є атрибутом вайш’ї, а не кшатрія, тут Крішна немов грається зі своєю варновою приналежністю (він народжений у кшатрійській правлячій династії, але через переслідування дядька Камси виховувався серед пастухів-вайш’їв). «Закони Ману» (3.44) приписують, що в випадку коли дівчина виходить заміж за чоловіка вищої варни, то, в випадку якщо вона кшатрійка – бере до рук стрілу, якщо з вайш’їв – батіг.

Схожим чином Геродот описує повернення скіфів з мідійського походу. За 28 років відсутності чоловіків скіфські жінки народили ціле покоління від рабів, діти підросли і тепер намагаються завадити скіфам увійти в рідні землі. Зустрівши несподіваний спротив і зазнавши втрат у сутичці, один з воїнів закликає скіфів взяти до рук батоги, а не зброю – з дітьми рабів не годиться битися на рівних, їх треба провчити!

Хай там як, до честі праведного Бгішми, в драматичній сцені, що нагадує богоборство Якова, він готовий смиренно прийняти бич Божий. Його бажання побачити Крішну в атакуючій позиції, нехай з батогом, побачити Бога-Особу, який, відкидаючи обмеження, діє в Своїй волі (сватантра), задоволене. Він каже: «О лотосоокий Боже богів (девадева), я схиляюся перед Тобою, здолай мене в цій битві!».

Але Арджуна не дає цьому здійснитися. Він кидається навздогін Крішні, хапає за ноги, заважаючи рухатися, та благає зупинитися, адже якщо Він порушить обіцянку не вступати в бій, Його вважатимуть брехуном. У сцені в дусі драматичного nec deus intersit Арджуна присягається – це моя ноша і я доведу справу до кінця, здобуду перемогу в битві. Крішна, зв’язаний вже вузами дружби, а не обітниці, пристає на це і, дихаючи гнівом, повертається на Своє місце колісничого. Шлях Крішни – шлях екстазу, Він може вирішити все Сам, але довіряє справу перемоги тому, хто готовий виконати свій обов’язок.

Вже після перемоги на Курукшетрі імператор Юдгіштхіра наводить три ключові елементи успіху – чесноту, багатство (ресурси) і прагнення, та пропонує родичам порозважати, який з них є найголовнішим. Сам він, вислухавши всіх, підсумовує, що все насправді визначається волею Бога та рухається відповідно до визначеного Ним порядку.

Той хто підпорядковує себе цій волі стає «щасливим воїном» (В.Вордсворт), який серед жаху війни виковує шляхетний характер.

Аристократичні римські сім’ї зберігали в своїх атріумах воскові маски (imagines) іменитих предків. Під час похоронної процесії, коли хтось з сім’ї помирав, люди одягали ці маски на себе, немов перевтілюючись у небіжчиків, оживляючи славу роду.

За роки жорстокої війни з Росією перед нашими поглядами пройшли сотні, тисячі облич незламних українських воїнів, на які ліг відблиск небесних обладунків. Прийдешні покоління примірятимуть на себе їхні образи, щоб стати гідними, стати кращими.

Котиться Небесне колесо рухоме божественною волею, страхітливі космічні жорна перетирають тіла і долі на зоряне борошно.

«Життя триває. Точиться війна» (А.І.Лупиніс).