Чим славиться Вінниця
Монастир єзуїтів (обласний архів)
Єзуїтський монастир збудований у XVII столітті за прикладом феодальної фортеці коштом старости Брацлавського воєводства Валентія-Александра Калиновського, який пожертував 30000 злотих, хутір Кайдачиху і село Казаниху для ордену єзуїтів. Серед благодійників, що долучились до створення Вінницького дому єзуїтів, були Луцький латинський єпископ Анджей Ліпський, Теофіла Хмелецька - удова Київського воєводи Стефана Хмелецького, київський каштелян Олександр Пісочинський. Згодом споруджено ансамбль монастиря - до головного комплексу приєднано костьол, колегіум і конвікт.
Пам'ятка під захистом держави і віднесена до номінації "Перлина Поділля" у рамках обласного конкурсу "7 чудес Вінниччини".
Мури (залишки фортифікації)
Вінницькі мури складаються із будівель і стін єзуїтського монастиря, єзуїтського костелу, колегіуму і конвікту (гуртожитки), а також домініканського монастиря і домініканського костелу. Будівлі були оточені потужними кріпосними стінами із контрфорсами, бійницями і бойовими вежами. Мури зведені у XVII столітті монахами-єзуїтами, ставши головною оборонною спорудою міста. Пізніше поруч прибудовані домініканський монастир із костелом. Єзуїтські Мури займали важливе місце у житті міста, приймаючи у різний час під своїм дахом різні організації: суд, казначейство, тюрму, військові частини і склади, шпиталь, пожежну команду, Казанську церкву, богадільню і ломбард, друкарню міського управління і редакцію газети "Юго-Западный край". Найбільше ж вони записалися у дореволюційну історію Вінниці як місце розташування різноманітних навчальних закладів. Після революції давній чернечий комплекс став одним із головних центрів наукового й освітнього, культурного й духовного життя Вінниці. На його території у різний час розміщувалися Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при ВУАН, педагогічний інститут, Українська православна автокефальна церква. Мають Мури й історію спортивного товариства "Динамо" (1950-1973 рр.).
Сьогодні у древніх стінах сусідять Державний архів Вінницької області, обласні краєзнавчий і художній музеї, технічний ліцей.
Палац Ґрохольських
Колишній маєток Ґрохольських розташований у колишньому селі П'ятничани. Польські магнати жили у розкішному двоповерховому палаці у передмісті, граф Міхал Ґрохольський велів закласти його у середині 18 століття. Садиба Ґрохольських - це оборонний замок-палац. Недалеко від замку стояли дві вежі, від яких тягнулись рів і вал. Згодом П'ятничанський замок дещо перебудували: сам будинок зробили вищим і добудували два павільйони. Одночасно звели нові господарські приміщення: голубник, нові стайні. Частина елементів, на жаль, зруйнована, проте й сьогодні можна побачити флігелі, залишки павільйону і водонапірну вежу, стилізовану під архітектуру середньовіччя. Можете також прогулятися парком, який оточує садибу, пройтися серед старовинних дубів, березовим гаєм, вдихнути повітря, насичене ефірними маслами сосни і ялини.
Миколаївська церква
Це найдавніша і єдина церква міста української барокової архітектури. Згідно зі старовинною легендою, перша церква на місці сучасної Святомиколаївської постала у 13 столітті, коли у це місце, рятуючись від монголо-татарської навали, прийшли двоє монахів із Києво-Печерської лаври: Микола і Володимир. У нічному видінні їм явився святитель Миколай і сказав встановити хрест і церкву. Утім, про неї знаємо дуже мало. Відомо, що постала вона біля схилу гори, на якій височів перший Вінницький замок. Є також інформація, що у Староміській церкві вінчався кальницький (вінницький) полковник Іван Богун. Саму ж церкву пізніше спалили поляки. Та містяни на її місці звели нову у 1746 році - саме цей храм зберігся до наших днів.
Замкова Гора
Ще у 1821 р. дослідник Марчинський написав, що "від двох вінницьких замків не залишилось і сліду". Місце, де стояв перший замок, нині там проходить вулиця Гліба Успенського, частково знищене - там у ХІХ столітті відкрили каменоломні. Тим не менш, важливість цього місця складно недооцінити. Історик Юхим Сіцінський відносив замок у Вінниці до найважливіших королівських фортець Польщі. Певні відомості про Вінницький замок датовано початком XVI ст. Відомо, що стіни першого Вінницького замку були особливими. Зовні їх зробили із дубового дерева. Усередині ж, на відстані ліктя, тобто десь за півметра, паралельно до цього зрубу ішла стіна із плетеної лози, обмащеної глиною. Простір між обома стінами засипали землею із піском. Такі стіни не могли пробити тогочасні ядра.
Водонапірна башта
На початку XX ст. однією із проблем міста було постачання доброякісної питної води. Більшість населення користувалася водою із річки Буг, і лише заможні городяни мали змогу споживати колодязну. Тому на засіданні Вінницької міської управи 2 березня 1902 р. запланували будувати паровий водопідйом із водонапірною баштою на високому березі річки по Театральній вулиці. Мурування стін завершено 15 липня 1911 р. Перший вінницький водогін мав протяжність 1,3 км і продуктивність - 600 метрів кубічних на добу. Водонапірна башта свою функцію виконувала до 1930-х років. У роки Другої світової війни вона слугувала спостережним пунктом. Саме тут 20 березня 1944 р. замайорів прапор визволення.
Після війни вежу використовували під квартири для працівників водоканалу. На початку 1980 р. споруда була реконструйована, набувши звичного тепер для нас вигляду. У 1985 р. тут відкрився Музей бойової слави Вінниці - філія Вінницького обласного краєзнавчого музею. А 15 лютого 1993 р., із нагоди п'ятої річниці виведення радянських військ із Афганістану, відкрито Музей пам'яті, де зібрано матеріали про земляків-"афганців". У 2000 році рішенням міськради вежа внесена до переліку міської символіки.
Храм Діви Марії Ангельської (монастир капуцинів)
У 1745 році у Вінниці з'явилося одне із найбільш незвичайних для цього міста будівель - Капуцинський храм Пресвятої Діви Марії Ангельської. Незвичайним був його стиль - тосканське бароко. На будівництво релігійної споруди виділив гроші тодішній староста Людовик Калиновський. Цікаво, що "зайві" гроші у міській казні з'явилися завдяки суду із графом Потоцьким. Ще частину грошей староста добув, розпродавши своє майно. У XIX столітті монастир був перетворили у казарми царською владою, хоч костел, як парафіяльний, вів свою діяльність. Після революції храм знову закрили, але вже радянською владою, і передали атеїстичному товариству "Знання" під лекторій. Зараз храм Діви Марії знову відкритий і належить католицькій громаді міста.
Музей М.М.Коцюбинського
Вінницький літературно-меморіальний музей Коцюбинського - музей-садиба письменника-класика, який народився у Вінниці і проживав тут до 1897 року. У музеї-садибі налічується майже 9 тис. експонатів. Експозиція розміщується у п'яти кімнатах. Вона висвітлює у хронологічному порядку життя і творчість Михайла Михайловича. Тут зберігаються прижиттєві видання його творів, їх переклади мовами народів миру, спогади сучасників, архівні матеріали, предмети побуту й етнографії. Зібрана цікава колекція художніх полотен - ілюстрацій до творів Коцюбинського "Дорогою ціною", "Маленький грішник", "Цвіт яблуні", "Fata morgana", "Тіні забутих предків" і ін.
Музей-кав'ярня "Пан Заваркін і Син"
В основі експозиції музею-кав'ярні, що розташований на вулиці ім. Олександра Соловйова, інтер'єр вітальні міського будинку ХІХ-XX ст. Шпалери на стінах, ліпні карнізи і плафони на стелі, бронзова люстра, канделябри, буфет і музичний інструмент, як обов'язковий атрибут дизайну вітальні заможної родини того часу. На особливу увагу заслуговує колекція годинників: столові годинники найпопулярніших на той час виробників: Густава Беккера (Німеччина), Ле Руа і Шарля Гійома (Франція), інші. Усі вони різняться дизайном і боєм. Камінний комплект на піаніно - канделябри і годинник "Ангели і сатири" італійського майстра Рікардо Борсіні є рідкісним, подібних виготовлено дуже мало.
Музей-садиба М.І.Пирогова
Національний музей-садиба М.І. Пирогова розташований у південно-західній частині міста Вінниці, у живописній садибі Вишня, де упродовж останніх двадцяти років (1861-1881) жив і працював видатний учений, геніальний хірург, анатом, творець воєнно-польової хірургії, засновник Товариства Червоного Хреста, прекрасний педагог і громадський діяч Микола Іванович Пирогов. Там збережений будинок, у якому жив лікар, і де розміщена експозиція про його життя і діяльність, музей-аптека, церква-некрополь, де покоїться набальзамоване його тіло, а також меморіальний парк, у якому збереглися дерева, посаджені самим Пироговим.
Музей є одним із найважливіших об'єктів культурної спадщини України.
Пам'ятник Григорію Артинову
Пам`ятник Григорію Артинову розташовується у сквері на Європейській площі, поряд із Вежею. Його відкриття було приурочене до 655-річчя міста. Григорій Артинов працював головним архітектором міста Вінниця із 1898 року і по останній день свого життя (1919 р.). Саме за його незвичайним, красивим і унікальним проектам місто будувалося і розвивалося, а будівлі досі радують око жителів і гостей. Пам`ятник створений із бронзи у вигляді лавки, на яку сів сам архітектор. Він ніби задивляється на місто, яке частково стало таким завдяки йому. Незвично зроблена і лава, де присів майстер. На ній зображені найвідоміші його творіння.
Центральний парк
Розташований у центрі міста, Центральний парк - традиційне місце відпочинку багатьох вінничан і гостей. Він є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. На території парку - численні пам'ятники (Максиму Горькому біля центрального входу, воїнам-афганцям, січовим стрільцям, загиблим міліціонерам), а також "Алея славетних земляків", працюють об'єкти дозвілля і відпочинку: кіноконцертний зал "Райдуга", стадіон, ковзанка, міський планетарій, численні атракціони, ігрові автомати.
Пам'ятник Євгенії Прунмаєр
Одна із найцікавіших вінницьких скульптур увіковічнює постать засновниці готелю "Франція" - пані Євгенії Прунмаєр. Власне, пам'ятник розташований якраз біля відреставрованого у 2015 р. колишнього готелю. Точно зобразити першу власницю готелю виявилось неможливим - жодних фото у архівах історики не знайшли. Довелось відтворювати образ із деталей, притаманних заможнім жінкам на початку 20 століття. Автори - вінницький скульптор Володимир Оврах із синами Андрієм і Романом.
Театр Садовського і "Париж"
Площа Театральна (нині майдан Небесної Сотні) у 70-х роках носила народну назву - Париж. Таку неофіційну назву вона отримала за розташування біля осередків культури та вишуканих будівель. Тому часто її порівнювали із Францією - місцем високої культури та моди. Ключовий культурний центр площі - Вінницький музично-драматичний театр, імені актора і режисера Миколи Садовського, вже більше 100 років радує театралів різних епох свої творчістю. До 1917 на сцені театру виступали виключно заїжджі актори. Стаціонарний український театр з'явився лише у 1920 році під керівництвом Гната Юри. Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська починали свій творчий злет саме на сцені Вінницького театру, який у 1923 р. переїхав до Харкова, а згодом до Києва, де отримав постійну прописку. Йдеться про Національний академічний театр ім.І.Франка, який пам'ятає про свою вінницьку колиску.
Костел домініканців (Преображенський собор)
Домініканський монастир був зведений у XVIIІ столітті коштом Міхала Анджея Ґрохольського і пожертвами інших благодійників. Домініканський монастир займав північно-західну частину фортифікаційного укріплення Мури. Ансамбль домініканського монастиря був розташований на території між сучасними вулицями Соборною, Мури, Монастирською і Шолом-Алейхема. Є пам'яткою архітектури національного значення.
Музей пам'яті жертв нацизму (ставка Гітлера "Вервольф")
Особливий інтерес у туристів викликає ставка Гітлера "Вервольф" під Вінницею. Це не лише місце, пов'язане із постаттю нацистського ватажка, цінне своїм будівельно-інженерним задумом і овіяне таємничими міфами, а й сумне нагадування про тисячі знищених військовополонених, задіяних під час будівництва споруди. Адольф Гітлер був у "Вервольфі" тричі, загальна тривалість перебування - 156 днів: за свідченнями його біографів, у жодній із інших ставок фюрер не провів так багато часу.
Фонтан
Фонтан Roshen, збудований у руслі річки Південний Буг поблизу острова Кемпа, - найбільший у Європі плавучий фонтан. За оцінками експертів входить у десятку найкращих і видовищних фонтанів світу. Його унікальність полягає у так званій "зимуючій технології", яка дозволяє опустити конструкцію під лід. Використання лазерного проектора із екраном, що складається із водно-повітряної суміші, розподіленій по всій довжині фонтану дозволяє демонструвати відео у форматі 3D.
Музей Вінницького трамваю
Музей трамвая - один із найновіших музеїв Вінниці, відкритий у жовтні 2013 р. із нагоди 100-річчя початку трамвайного руху у місті. Розташовується на території трамвайного депо комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія". В його експозиції представлені фотокартки і експонати, пов'язані із історією трамвайного руху міста, розвитком самого підприємства. Поруч із експозиційною залою розміщено виставку трамвайних вагонів, які працювали у Вінниці у різні роки. Пасажирські вагони можна замовити для індивідуальної подорожі містом.
Музей Військово-Повітряних Сил ЗСУ
Військово-історичний музей Повітряних сил Збройних сил України відкритий у 2001 році і розташований на території штабу командування Повітряних сил Збройних сил України. Експозиція нараховує 41 експонат військової техніки, а у фонді налічується більше 2000 предметів. Авіаційна експозиція включає 18 літальних апаратів - чотири вертольоти: Мі-2, Мі-8Т, Мі-24, Ка-27ПЧ і 14 літаків тактичної авіації. Експозиція засобів зенітних ракетних і радіотехнічних військ ППО, відкрита у 2005 році, вона нараховує 12 одиниць техніки, у тому числі дев'ять зенітно-ракетних комплексів.
Площа ім. Тараса Шевченка
Пам'ятник Тарасові Шевченку із нагоди 200-річчя від дня народження відкрили у Вінниці у 2014 році. Встановили монумент за кошти вінничан і працювали над його створенням два роки. Бронзовий пам'ятник - майже три метри заввишки. За словами автора - народного художника України Анатолія Гайдамаки, це - зустріч семирічного Шевченка із собою у 35-тиріччя. Поруч дівчинка - його подружка Оксана. Художник каже - саме у такому віці Кобзар подорожував Поділлям. Тут він зробив деякі замальовки своїх картин. Монумент встановили біля обласних краєзнавчого і художнього музеїв.
Звісно ж, перелік у двадцять пунктів аж ніяк не може охопити все розмаїття культурно-історичного надбання Вінниці. За його рамками, але на щастя не поза увагою екскурсантів, опинилися Вінницький ляльковий театр "Золотий ключик", Вінницький обласні краєзнавчий і художні музеї, музей гончарного мистецтва ім.Луцишина, музей "Автомотовелофототелерадіо", музей колекційних автомоделей, музей Шоколаду. А також готель "Савой", меморіал Слави, міська дума (торгово-промислова палата), садиба капітана Четкова, садиба Боруха Львовича, де колись працювала канцелярія Симона Петлюри. Не забуваймо й про садибу Любомира Длуголенцького (нинішня художня школа), садибу генерала Брусилова, мальовничі сходи на Кумбарах, об'єкт радянського часу "Ставка Ворошилова", планетарій. Врешті навіть прогулянка на катері уздовж зелених берегів Південного Бугу - чудова нагода познайомитися ближче із Вінницею.
Максим ЗОТОВ
