У Запоріжжі вже кілька років при католицькому монастирі святого Альберта живуть знедолені безхатченки. У цьому головна ідея служіння ченців альбертинців, які присвятили себе бездомним — вони в кожній людині бачать Боже створіння, гідну особистість.
У Запоріжжі на вулиці О. Теліги 72-б вже кілька років при католицькому монастирі святого Альберта живуть знедолені безхатченки. Зараз в притулку, в «Чоловічому будинку cвятого брата Альберта», закінчується ремонт — тепер тут буде вже не 20 а 30 постійних місць для проживання бездомних, вдосконалено опалення, освітлення, з'явилася прийомна, багато нових функціональних кімнат.
А найнеймовірніше, як повідомив настоятель монастиря брат Вєслав Кашмарчик, у триповерховій будівлі (це будинок в приватному секторі) буде встановлено ліфт. Тому що, як розповідає брат Вєслав, сюди потрапляють, головним чином, немічні, інваліди. Можливо, комусь спаде думка: чим це безхатченки заслужили собі такі зручності, навіть ліфт? Але в цьому головна ідея служіння ченців, які присвятили себе бездомним — вони в кожній людині бачать Боже створіння, гідну особистість.
Відзначимо, що державного притулку в Запоріжжі немає, три ченці фактично поставили перед собою і виконують державне завдання (від якого держава, не будемо закривати на це очі, відсторонюється всіма силами). Від влади допомоги вони не просять. Колись монахи співпрацювали з місцевими органами соцзахисту, але зараз від співпраці відмовилися – так простіше. Фінансується діяльність монахів виключно з коштів благодійників, про всі витрати надаються звіти. Навіть продукти тут закуповують не на сусідньому базарі (що було б, може, й дешевше), а в супермаркетах – щоб були чеки.
Також ченці-альбертини постійно годують нужденних в їдальні «Добрий хліб» при римо-католицькому храмі Бога Отця Милосердного. Саме біля цієї їдальні під час свого візиту до Запоріжжя зустрічався із бідними людьми державний секретар Ватикану, кардинал П’єтро Паролін.
Цю їдальню при католицькому храмі знають практично всі бідні, бездомні міста. Також біля їдальні можна прийняти душ, поголитися, змінити одяг. Завдяки цьому багато запорізьких безхатченків мають пристойний вигляд і, що не менш важливо, пристойний запах.
Автор цих рядків неодноразово бувала в гостях у ченців-альбертинів. Тут завжди затишно і смачно пахне домашніми обідами… Нещодавно тут тихо відзначили день святого Альберта Хмелевського, але реконструкцію не присвячують жодній даті, просто виходять із потреб. Тож зараз тут витає ще й властива кожному ремонту атмосфера.
Настоятель монастиря брат Вєслав розповідає:
«У притулку нашого монастиря ми оновили їдальню, кухню, встановили нову піч, в якій печемо хліб для нашої їдальні “Добрий хліб” та для роздачі бідним людям. Оновили систему опалення, тепер вона буде працювати економно, за автоматичною програмою. Оновили житлові кімнати. Тепер у нас будуть звичайні ліжка, а не двоповерхові, як раніше. Кожна житлова кімната носить свою назву: «Святого Миколая», «Пресвятої Діви Марії». Розширили й оновили душові, санвузли. Замінили всі світильники на економні, на сходах і в коридорах встановили вимикачі світла на датчиках руху. Багато наших підопічних — старі, хворі, пересуваються з паличками, за допомогою милиць. Їм важко одночасно тримати рівновагу і включати світло. Саме через те, що в нас багато немічних, обладнаємо будинок ліфтом. Буде в нашому притулку і кімната-приймальня, де наші підопічні зможуть зустрічатися зі своїми гостями, близькими, посидіти там, попити чаю».
Найсуворіше вимога до підопічних — не вживати алкоголь і наркотики. За півроку перебування в притулку слід відновити документи, знайти роботу або вступити до геріатричного пансіонату. Підопічні ченців самі прибирають, готують, працюють по господарству. Хворі та люди похилого віку, головним чином, лікуються.
«Те, що вони отримують дах над головою, їжу, можуть навчатися, читати, користуватися комп'ютером — ще не все. Головне, щоб людина знайшла свою душу. Тому релігійні символи дуже важливі, — продовжує брат Вєслав. – В монастирі проходять всі відповідні служби, ми нікого не примушуємо їх відвідувати, але намагаємося призвичаїти людей до духовних потреб. На жаль, бездомною найчастіше людина стає через алкоголізм. І якщо вона не визнає цю свою проблему, не бачить її, то не зможе змінити своє життя. У Запоріжжі є всі умови для того, щоб вийти з такої ситуації — і “Анонімні алкоголіки”, і наш будинок, інші організації».
Брат Вєслав показав альбом, до якого вклеюють фотографії усіх визначних подій. Ця фотохроніка може показати справжні історії повернення до життя. До речі, брат-настоятель гарно грає на акордеоні, тож свята, зокрема Різдво, тут проходять з піснями.
Є серед підопічних ченців ті, хто знаходить роботу, вчиться, відновлює документи, йде жити на квартиру або в гуртожиток, тобто повертаються до звичайного життя у суспільстві. А в монастирі багато хто згадує старі професійні навички. Наприклад, Максим, який зараз живе в монастирі, поклав плитку в приміщеннях, робота виконана відмінно. Смачний обід теж готують по черзі, в день мого візиту курячі відбивні готував колишній будівельник.
У монастирі, в комп'ютерному класі, зустріла старого знайомого. Кілька років тому, коли була з візитом у цьому притулку, там знаходився Михайло. Він тоді повернувся ввечері до притулку зі спортивного залу — займався бодібілдингом, «тягав залізо». На той час йому ще не було 20 років, хлопець закінчив училище, а паспорт втратив, не мав де жити. Тоді юнак розповів про свої плани на майбутнє — отримати права, відновити паспорт і піти працювати. Було дуже приємно дізнатися, що зараз хлопчина їздить на машині, одружився, родина винаймає квартиру. Зі своєю майбутньою дружиною Михайло познайомився під час молодіжної прощі, молода сім'я чекає на дитину.
Побачити в кожному з безхатченків іскру Божу, розгледіти крізь лахміття людини — завдання не з легких. Присвятити цьому життя — неймовірна праця. Допомагати кожному бідному, бездомному — такий обов'язок приймають на себе ті, хто вступає в орден святого Альберта. Він діє в усьому світі, але в ньому всього кілька десятків ченців.
«Якщо до монастиря звернуться молоді люди, будемо запрошувати до Запоріжжя когось з молодих альбертинів, — ділиться планами брат Вєслав. – Щоб у нього були спільні інтереси з нашими підопічними – тоді людям легше спілкуватися».
фото автора