Даосизм

«Словесний портрет» сакральної культури китайської цивілізації

Дао як річ — істота —
це туманність. Це нерозпізнаність.
О нерозпізнанний! Туманний!
Всередині нього існують образи.
О туманний/ Нерозпізнанний!
Всередині нього існують речі.
О глибокий! Потаємний!
Всередині нього існують геночастки...
В ньому бачу Прабатька
безлічі (речей) ...
«Дао-де-цзин».
Чжуцзи цзичен.

Надлом китайської цивілізації, драматичний розпад єдиної Піднебесної на окремі ворогуючі царства, епоха міжусобиць «Лего», що тривала майже 250 років (722-481 рр. до н.е.), недовіра між верхами й низами, пересичення одних і злидні інших — ось той грунт, на якому виникло нове вчення — даосизм, створене мудрецем Лао-цзи.

ЛАО-ЦЗИ ТА ДАОСИЗМ

Про творця цього віровчення відомо небагато, значно менше, ніж про Кун-цзи. Він народився у VI ст. до н.е. в уїзді Ку царства Чу. Справжнє його прізвище — Лі, перше ім’я Ер, друге — Дань. В «Історичних записках» славетного китайського історика Сима Цяня згадується, що Лао-цзи обіймав посаду хоронителя архіву чжоуського двору, а найголовніше — зустрічався з Кун-цзи. Його ім’я Лао-цзи — то «філософське» прізвисько мудреця й означає «старе немовля», «стара дитина» або «старий філософ».

Решта відомостей про нього — тільки реставрація з небагатьох даних. І це зовсім не випадково, адже головне в житті Лао-цзи — власне вчення та додержання його постулатів, а головна справа життя — книга «Дао-де-цзин» «Книга про дао-шлях та де-добродійство». Це проповідь «цзи жань», проповідь природності та спонтанності життя, що не вимагає від людини ніяких зусиль і базується на природних ритмах. Практичне виконання цзи жань — недіяння («у вей») та мовчання («бу янь»).

Для цзи жань байдуже, яким є соціальний устрій; найкращим вважається той, якого просто не існує, «природний», а найкращим правителем — тільки «той, хто сховався, щез».

Отже, ідеал Лао-цзи — то не поривання в майбутнє або минуле. Він обирає середній шлях — перебування в дійсності, шлях вічної рівноваги та постійності «чан», втіленням якого і стала цзи жань. Лао-цзи не прагне до якихось зовнішніх змін. Царства і правителі вже є — що ж, хай залишаються. Головне — щоб усе прийшло до природного стану.

Чи є в цьому вченні місце для особистості, неповторності окремої людини? Певна річ, ні. Людина, її особистість має «розчинитися» у природному бутті. Біографія окремої людини не має значення, адже вічний тільки космос. Людина ж, окрема особа — лише найдрібніша частка космосу. З таких позицій цілком природною є відмова від особистого «Я», «розчинення» особи в «біографії Піднебесної».

Людина, на думку Лао-цзи, відійшовши від цзи жань, занурилася у протиріччя. Що ж врятує людство та Піднебесну? Лише повернення до природності.

Коли вся Піднебесна буде знати, що прекрасне є прекрасне, то з’являється й потворне. (Коли Піднебесна) вся буде знати, що добро (майстерність) є добро, то з’являється і недобро.
Тому:
Буття й небуття один одного породжують. Тяжке п легке одне одного створюють. Довге й коротке одне одного вимірюють ... –
говориться в «Да-де-цзин».

Де ж відшукати цзи жань? Вона зовсім поруч, вона — у природі. Істина цзи жань проста: де б ти не був, природа води — текти вниз, природа вогню — підійматися вгору. Людині від цієї правди нікуди подітися... Отож постає питання — як повернути обличчя Піднебесної до цієї всесвітньої істини? Всім життям, особистим прикладом? Але цього замало. І Лао-цзи був змушений говорити про цзи жань, ба навіть написати славетну книгу «Дао-де-цзин».

За однією з легенд, цю «Біблію» даосів було написано на одному диханні перед тим як мудрець покинув межі Піднебесної, на західному кордоні Китаю, перед остаточним «розчиненням» у повній невідомості. Так, це був відхід мудреця, відхід на захід у повній відповідності із своїм вченням, відхід на «велику межу смерті на кільці природного циклу, звідкіля знову і знову починається розквіт в житті Піднебесної», відхід та злиття з вічністю, з тілесним і духовним безсмертям. Правда, за новітніми відомостями «Дао-де-цзин» з’явилася не раніше VI ст. до н.е., але чи так це вже й важливо?

Що ж таке «Дао» — основа системи Лао-цзи? Саме слово — не його винахід. Буддисти використовували його в переносному сенсі, характеризуючи розум та мудрість, а Конфуцій у прямому значенні — «дорога». Однак саме у вченні даосів «Дао» — «Шлях» набуває свого істинного значення: Нескінченність і Абсолют, Істина і Порядок. Дао — загальний закон природи, початок і кінець творення. Дао — це все і ніщо, Дао панує всюди і в усьому, завжди й безмежно. Його ніхто не створив, але все походить від нього й повертається до нього. Його не бачать і не чують, воно не сприймається органами чуття. Постійне й невичерпне, без імені й форми, воно дає початок, ім’я, форму всьому на світі.

Навіть «Велике Тянь» дотримується Дао. А саме Дао? Воно дотримується тільки природності. Основний закон Дао — мінливість, постійний рух, зміна подій. Але Дао — це і порожнеча і спокій; інакше кажучи, і рух і спокій разом — у Дао. Дао — це вищий рівень, де зникає межа між життям і смертю, рівень безсмертя. За Лао-цзи спокій кращий за рух, тому кінцева мета, єдиний сенс і щастя всього людського життя — пізнати Дао, дотримуватися Дао і, нарешті, злитися з істинним Дао.

Вияви Дао, своєрідна еманація Дао — це «де» — добродійство, де , що годує все, тобто Дао є мовби «матір’ю» всесвіту-універсуму.

Втручання людини у справи Дао неможливе, більш того — злочинне. Ось де коріння принципу у вей.

Звідки, згідно з даосизмом, походить всесвіт-універсум? У «Дао-де-цзин» сказано: «Дао породжує одне, одне породжує два, двоє породжують трьох, а троє — всі речі».

Розшифровка смислу цієї фрази, її своєрідна «іпостась» — у симпатичному міфі про першу людину Пань-гу, яка самозародилася з первісного хаосу. Ось вам і перша частина вислову. «Дао породжує одне». Все легке та чисте — «ян-ци» підіймається догори, утворюючи Небо, все каламутне та важке — «інь-ци» опускається донизу, утворюючи Землю. Ось і друга частина виразу: «Одне породжує два». Пань-гу, що весь час росте, перебуває між Небом і Землею. Згадаймо: «...двоє породжують трьох». Його очі стають сонцем і місяцем, тіло — грунтом, волосся — травами, дихання вітром, з бороди здіймаються в небо зірки, а з паразитів — тут, звичайно, асоціація дещо образлива — утворюються люди. І це, певна річ, кінцівка виразу — «троє породжують усіх».

Чи поклонялися кому-небудь даоси, а якщо так, то кому саме? Виявляється, не тільки богам і духам, а й героям-пращурам, людям, які досягли особистого безсмертя. Пантеон даосів майже незліченний, адже тільки в одному людському тілі налічувалося 36 тисяч всіляких духів.

Такий «колектив», цілком природно, потребував упорядкування та якогось єдиного керівництва — і воно існувало. Спочатку пантеон очолювала абстрактна трійця Тай-гу, Тай-су та Тай-і, або, за іншою версією, — Тянь-і — «Небесний початок», Ді-і — «Земний початок» та Тай-і — «Вище єдине» 3 часом трійця дещо конкретизувалася й наблизилася до людей: з’явилися Лао-дзи – пан Дао та де, якого зображали з пером у руці; відомий Хуан-ді, що уособлювався в Шан-ді, — першому правителі на землі й, нарешті, Пань-гу у вигляді симпатичного товстуна з молотком, адже саме за допомогою цього нехитрого знаряддя первісному хаосу було надано потрібної форми.

Безперечно, таке своєрідне віровчення створило й цікаву священну модель світоустрою.

СВЯЩЕННА МОДЕЛЬ ДАОСЬКОГО УНІВЕРСУМУ

Отже, просторовою частиною «хронотопу» даоського універсуму є, звичайно, Небо і Земля, Земля і Небо.

Конструктивно Небо — це цілий «листковий пиріг» як по вертикалі, де існувало дев’ять сфер «цзю тянь», або «дев’ять небес», так і по горизонталі, де також налічувалося дев’ять частин, або полів «цзю е»: південь і північ, схід і захід, північний схід і північний захід, південний схід і південний захід і, нарешті, центр. Цікаво, що небесному зразку на землі відповідав «цзю чжоу» — адміністративний поділ імперії на ті ж дев’ять частин.

Однак вчення даосів не зупиняється на статичному розподілі, воно йде далі, з’єднуючи все та вся, тобто весь «хронотоп» універсуму з Дао. У чому ж суть цього поєднання? Велике Дао рухається по колу, досягаючи межі, потім знову повертається до витоку — центру, прагнучи до початку, до спокою та сталості. Саме в цьому стані все набуває істинної сутності, стаючи реальним у вищому сенсі цього слова.

Отже, кожна річ, кожна істота повертається до цього початку, досягає спокою, виявляючи свою сутність, прилучаючись до вищого стану речей, до всеєдності, тобто повертається до Єдиного, або Вищого Небуття. Відтак усе знову починає рухатись, прилучаючись до життя в новій якості, а потім знову повертається до спокою. Такий рух туди й назад ніби розвертає Дао, викликаючи зміни.

Де ж поклонялися даоси нескінченному сонму своїх богів, духів, героїв, безсмертних?

ДАОСЬКІ ХРАМИ І СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІ

Усі жертвоприношення й молитви відбувалися в численних критих храмах — павільйонах — «гуанах», або «даогуанах». Це невисокі споруди з характерними, іноді подвійними загнутими дахами, вкриті жовтою або зеленою черепицею (жовтий колір був символом сили, величі, багатства й могутності, а зелений — символом вічного миру та спокою). На дорозі до храмових павільйонів звичайно стояли ворота «очищення».

В інтер’єрі даоських храмів, хоч би кому вони були присвячені, підносилися три статуї правителів Фу-сі, Шень-нуна та Хуан-ді в супроводі Яо-цу — одного з чиновників Хуан-ді.

Великою популярністю користувалися храми, присвячені Гуан-ді — божеству війни, небесному покровителю та воїну, повелителю стихій і природних сил. У середині цих храмів стояла його статуя у вигляді могутнього воїна з великою бородою.

Однак і в поклонінні Лаоським божествам вірні дотримувалися неписаного китайського правила: головне — не розкіш храмів, а священні церемонії поклоніння богам, духам, предкам та безсмертним ...

Даоські жерці – були справжніми священнослужителями — на відміну від чиновників-жерців імператорського культу або чиновників-жерців конфуціанства. Вони поділялися на два розряди: світські, які мали право на шлюб, та «дао-су» — ченці.

Одружені жерці вбиралися в сірі халати та жовті шапочки на голеній голові, маківку якої прикрашав жмут волосся. Вони молилися та приносили жертви у храмах, заклинали духів і ворожили, навіть займалися чаклунством та знахарством. «Дао-су», глибокі знавці догматів та обрядів даосизму, вели аскетичне життя.

***

Це віровчення, ці храми та обряди, ці священнослужителі дожили до наших днів, хоч завжди поступалися конфуціанству. Проте у даосів віддавна існував ще один вельми серйозний конкурент — індійський буддизм махаяни, єдине іноземне вчення, яке завоювало розум та серця китайців. Вчення прижилося на китайському грунті, але зазнало змін — не без участі конфуціанства та того ж таки даосизму. В результаті з’явився новий різновид буддизму махаяни — «китайський» буддизм, синтез китайських та індійських поглядів на світ.

Його особливості — на останній стулці «тетраптиху» священного лика китайської цивілізації, у «словесному портреті» «китайського» буддизму.

Людина і світ. — 1999. — № 2. — С.39-42

Ірина ВАЙНТРУБ,

кандидат технічних наук