Село Стебний, Рахівський район, церква жінок-мироносиць 1856 року. Цей храм – можливо, найгарніший з-поміж церков середньогуцульського стилю, а також єдина не перекрита бляхою церква цього стилю. Була найгарнішою. Нині пам’ятку архітектури місцевого значення активно перебудовують, нівелюючи всю первісну, гуцульсько-греко-католицьку архітектуру та замінюючи її православною символікою московського стилю.
Про катастрофічний процес повідомив в етно-групі «Гуцул-Вуду» Роман Рибчук, який народився та виріс у с. Стебний і після тривалого часу перебування за кордоном, приїхав у рідне село і жахнувся побаченому.
«Старі чавунні хрести з храмів і перед ними, скінчили свій путь в металобрухті!!! Святині (молитовники, ікони, рузьбовані хрести і т.д.) розпродали потайки заграницю як антикваріат, де вони там валяються як дрова. Наразі іде підготовка фундаменту для хреста перед церквою... офіційного. "Священик" МП, що служить в цій церкві, називає це пожертвуванням від вірянина, що хоче подарувати церкві-парафії мармуровий хрест. Насправді, він вважає, що стебнянська церква, недостатньо схожа на московські храми, недостатньо підкреслює свою приналежність до УПЦ МП. Хрест з перед церкви, "священик" вже довший час наказує людям знести, доля його буде та сама, що і хрестів на даху, металобрухт за 800 гривень, як він хвалився.
Я знайшов список, коли ще радянська влада в 20.04.1989. повернула парафіянам майно (церква була приблизно 30 років закрита, облаштований музей). Так от з нього, списку, майже всі цінні речі розкрадені і розпродані, а замість них він за людські гроші накупив блискучих бляшок!.. Не так давно горе-священик погрожував, що добереться і до іконостасу і в першу чергу до "царських воріт". Не раз наголошував, що для нього головне почати перебудову, а парафіяни уже самі будуть змушені дотягнути все до завершення, тому що він має в планах в скорім часу, перейти в іншу парафію», – пише в розпачі Роман.
Голова Ясінянської селищної ради Едуард Зелінський на цю ситуацію тільки ніяково знизує плечима та нічого конкретного сказати не може. Мовляв, стебняни самі винні, шо мовчать, священика бояться. «Народ мовчить, – каже селищний голова, – бо гуцули забобонний народ і слова боїться сказати проти попа, сприймають їх мало не як святих зАжива! Більша частина з них нарікають, але так максимально в кулачок, бо як казав, бояться гніву Господнього шось проти попів сказать».
За офіційним коментарем цієї ситуації йдемо спочатку до Хустської єпархії УПЦ (МП). Секретар єпархії о. Іоанн Розман зазначив, що здебільшого громада церкви сама вирішує долю свого храму і необхідність та обсяги його реставрації. Виняток – якщо храм належить до пам’яток архітектури. «Тоді, — каже отець Іоанн, — парафія має надіслати листа до управління архітектури з проханням дозволити реставрувати пам’ятку. Але чи зробили так у Стебному – не можу наразі сказати».
Ми дізналися – не зробили. В Управлінні культури Закарпатської ОДА це підтвердили. Спеціаліст з відділу культурної спадщини Томаш Сопко про ситуацію в Стебному не чув, але з такою тенденцією знайомий: «Що за безглуздя – боятися попа?! Він же у них, у громади, на службі! Він їм служить!». Стосовно руйнування храму в Стебному, чиновник запевнив, що вони складуть протокол, винесуть його на адмінкомісію і громаді присудять штраф за руйнування пам’ятки архітектури місцевого значення.
Але чи це зупинить громаду-варварів — ніхто не впевнений. Звісно, що важко повірити, що храму повернуть його колишню велич. А Роман Рибчук має серйозний намір заснувати фонд для збору коштів на повну реконструкцію Стебнянської церкви.
Довідка: Церква жінок мироносиць, 1856 (Сирохман М. «Церкви України: Закарпаття». – Льв.: 2000 р., с. 617).
У мальовничому гуцульському селі стоїть, можливо, найгарніша з-поміж церков середньогуцульського стилю, а також єдина не перекрита бляхою церква цього стилю, що давніше була присвячена св. Михайлу.
Чарують пропорції храму. Бічні прибудови невеличкі і не впливають на загальну базилічну форму, але вишукано акцентують бічні фасади. Сповнена грації проста чотирикутна башта з вікнами-голосницями вкрита чотирисхилим шатром, увінчаним маківкою з майстерно викуваним хрестом. Вівтарна частина церкви – п’ятигранна, з маленьким круглим віконцем на східній стіні, опасання лежить на фігурно оброблених випусках вінців зрубів. На західному фасаді – трапецієподібний фронтон. У 1930-х роках іконостас утворювали прикріплені одна біля одної ікони в простих рамах. “Царські двері” не мали багато різьблення, вся площина дверей декорувалася ажурною прорізкою в формі хрестів.
Нижче від церкви стоїть цікава дерев’яна дзвіниця, вкрита, як і церква, дерев’яними шинґлами. Нижній ярус дзвіниці зрубний, чотирикутний у плані, вкритий опасанням, що спирається на фігурні випуски. Верхній ярус – каркасний, восьмистінний, під вось-мисхилим шатровим дахом.