До історії церкви Святого Пантелеймона
На основі бібліографічних і нововиявлених архівних матеріалів висвітлено періоди формування храму в процесі неодноразових змін, перебудов і реконструкцій. Попри все, пам’ятка зберегла чимало автентичних рис з княжих часів. У розвідці здійснено спробу простежити історію церкви від часу її закладення до сьогодення.
Церква Св. Пантелеймона над Дністром – єдиний збережений наземний білокам’яний храм княжого Галича. Ця пам’ятка віддавна привертає увагу багатьох учених: українських (Антін Петрушевич, Осип Пеленський, Ярослав Пастернак, Ізидор Шараневич, Юліян Захарієвич, Іван Могитич, Юрій Лукомський, Богдан Томенчук, Андрій Стасюк, Мирослав Волощук, В’ячеслав Корнієнко), російських (Олег Іоаннісян, Павло Раппопорт, Тетяна Рождественська, Оганес Халпахчьян), польських (Владислав Лущкевич).
Церква є цікавою у багатьох аспектах: історичному, мистецтвознавчому, технічному, джерелознавчому, оскільки має значний джерельний потенціал, а наукові дискусії навколо неї не вщухають. Дотепер не з’ясовано точної дати її зведення, витоків стилістичних особливостей та конструктивних і технологічних прийомів побудови. Викликають щораз більший інтерес епіграфічні джерела, які вціліли на стінах будівлі у вигляді різноманітних написів та численних рисунків й не мають однозначних наукових інтерпретацій. Часткові археологічні дослідження пам’ятки дають можливість аргументованіше висвітлити питання будівельної техніки автентичних мурувань, планувальних і стилістичних характеристик, але виявляються далеко не повними для формулювання детальних висновків.
Для того, щоб усвідомити актуальність цих наукових дискусій, варто зазначити, що галицька архітектурна школа ХІІ–ХІІІ століть залишається дотепер найменше вивченою серед інших архітектурних шкіл середньовічного будівництва на території Центральної та Східної Європи. Процес державного самоутвердження України вимагає ґрунтовнішого вивчення архітектурної й епіграфічної спадщини княжої доби.
Пріоритетом у вивченні цієї святині є те, що інших таких давньоукраїнських храмів донині практично не збереглося. Cаме тому, на основі вивченої історіографії, вважаємо за доцільне детально розглянути питання історії функціонування княжої святині, від часу її заснування і до сьогодення.
Про початки закладення храму та про княжий період його існування маємо обмаль інформації. Традиційні вітчизняні й іноземні письмові наративи з цього приводу мовчать. Єдиним джерелом, з якого вдається довідатися про початок функціонування церкви, виступають кириличні написи-графіті, збережені на стінах храму [1]. Найдавніша дата, видряпана на північній стіні всередині храму, – 1194 рік [2]. Спочатку дата була помилково прочитана В.Вуйциком як 1287 рік. Але завдяки детальному палеографічному аналізу вдалось визначити, що тут насправді мова йде про 1194-й. Вважаємо за доцільне опублікувати весь текст напису: «В літо SѰВ преставилася Уляна місяця травня у 31 день» [3]. Слово «преставилася» говорить, що Уляна мала приналежність до духовенства, можливо була дочкою або дружиною священика. Якщо ж у 1194 році відбувався обряд похоронів, значить у цей час галицька святиня вже була чинною а, отже, можемо припустити, що її могли закласти у 1180-х роках.
А вже у 1200-1213 рр., на думку історика Мирослава Волощука, у галицькому храмі Св. Пантелеймона перебувала одна з найбільших християнських реліквій – фраґмент Животворящого Хреста, відомого як Хрест імператора Мануїла, експонованого зараз серед реліквій собору Паризької Богоматері у столиці Франції [4]. Серйозним аргументом на користь цього є те, що на стінах храму збережена велика кількість графіті із зображенням хрестів, яких немає в інших храмах Галича. Очевидно, під враженням побаченого місцеві мешканці, вишкрябували на стінах хрести, часто одного конкретного типу (так званий «єрусалимський хрест» за виглядом «Хреста на Голгофі», що символізував Дерево Життя [5]). Адже сумнівів щодо часу виконання хрестів на храмі немає, оскільки вчена Тетяна Рождественська довела синхронність нанесення частини хрестів у час будівництва церкви на сиру штукатурку, один із яких автор інтерпретувала як «Хрест на Голгофі» [6]. Інші дати, які трапляються у кириличних написах на стінах споруди: 1212, 1229, 1288 роки, – засвідчують, що церква в той час уже функціонувала та служила мешканцям Галича [7].
Не можемо сказати напевно, чи існував православний монастир при церкві від початку її існування? Проте, враховуючи поширену на Русі монастирську традицію, можемо сміливо припустити, що храм Св. Пантелеймона в Галичі був церквою однойменного середньовічного монастиря [8].
Якщо ж до проблеми датування нам вдалось максимально наблизитись, то дискусія щодо фундатора храму і досі залишається відкритою. За весь час дослідження святині історики називали засновника храму котрогось з князів: Ярослава Осьмомисла, його сина Володимира Ярославовича, Романа Мстиславовича чи Данила Романовича.
Спробуємо розглянути всі ці версії, та провести з ними аналогії.
Перший дослідник святині – Антін Петрушевич був переконаний, що церкву спорудив у першій половині ХІІІ ст. Данило Романович. Адже саме за Данила прослідковується вплив латинського Заходу на Галицьку Русь. Як наслідок, Данило Романович прийняв королівський вінець від папи Інокентія IV. Ці зв’язки відбилися і на галицькій святині, зокрема через романський стиль в архітектурі церкви [9]. Такої ж думки дотримувались Ізидор Шараневич і Юліан Захарієвич.
Львівський мистецвознавець Осип Пеленський проводив дослідження церкви Св. Пантелеймона у 1909-1911 роках і пов’язував її постання з іменем волинського князя Романа Мстиславовича. Він звів храм на честь свого діда – київського князя Ізяслава, який при хрещенні отримав ім’я Пантелеймон. З приводу того, що храм здавна носив ім’я лікаря та цілителя, в дослідника сумнівів не було, позаяк йому вдалося віднайти на південній стіні храму графіті з посвятою храму.
Цієї ж думки дотримується й археолог Богдан Томенчук. Він переконаний, що фундаменти, які йому вдалось розкопати у північно-східній стороні від храму, – це рештки палацу Романа Мстиславовича, який мешкав тут впродовж 1200-1205 рр., а після його смерті тут деякий час мешкав його син Данило [10].
Історик Олександр Головко також підтримує версію Богдан Томенчука, і разом з тим висуває гіпотезу, що саме в цьому храмі після трагічної смерті під Завихостом було перепоховано тіло Романа Мстиславовича із Сандомира до княжого Галича [11]. Хоча Михайло Грушевський, посилаючись на літописні відомості, вважає, що тіло Романа Мстиславовича покладено у Галичі в церкві Богородиці [12]. Однак допоки не локалізовано місце знаходження тіла князя – засновника Галицько-Волинської держави, ми не можемо достеменно стверджувати, хто з дослідників має рацію.
Натомість археолог Ярослав Пастернак не розділяв думки О.Пеленського, І.Шараневича та Ю.Захарієвича. Він був переконаний, що «тодішній володар [Роман Мстиславович. – Автор] був зайнятий і не мав часу думати про нову парадну церкву в Галичі. Тому думаємо, церкву побудував ще Ярослав Осьмомисл. До того самого висновку дійшов також К.Вайдгаас» [13].
На противагу попередній групі дослідників, які приписували роль засновника галицького храму Роману Мстиславовичу, сучасні дослідники, зокрема ті, що вивчають епіграфічні написи на стінах, висувають іншу версію. На основі ретельного вивчення палеографічних особливостей кириличних написів на стінах церкви Св. Пантелеймона такі вчені, як Тетяна Рождественська, Олег Іоаннісян і В’ячеслав Корнієнко, прийшли до висновку, що церкву заклав син Ярослава Володимировича Осмомисла – Володимир Ярославович [14]. Адже церква зводилась у часи його правління (1187–1188) та (1189–1199) [15]. Натомість Роман Мстиславович не міг її закласти, позаяк у той час його в Галичі ще не було.
А що стосується посвяти храму, то тут варто зазначити, що на Русі здавна шанували Пантелеймона (якого ще називали Паликопою або Палієм) як цілителя, покровителя воїнів, охоронця від вогню. За свідченням літописів, його зображення руські воїни носили на шоломах. Згідно з переказами, таку назву церкві надали мостовики, які просили Святого врятувати від пожеж міст через Дністер [16].
Наступним етапом в історії святині був час, коли її передали католицькому духовенству і перетворили на костел (патрона польської корони). І.Шараневич ще у ХІХ cт. припускав, що переосвята могла відбутися після 8 травня 1254 року, коли в Кракові відбулася офіційна канонізація покровителя Польщі Св. Станіслава (Щепановського). До речі, проводив канонізацію папський легат Опізо – саме той, який коронував 1253 року Данила Романовича. Львівський історик також припускав, що церква Св. Пантелеймона в умовах церковної унії могла бути передана ченцям з ордену Домініканів. Але все це лише припущення [17].
На нашу думку, найбільш вірогідно, що це відбулося після 1349 року, коли Казимир ІІІ захопив Галичину. Саме тоді було вигнано руських монахів і закладено капеланію для дислокованого в Галичі гарнізону, що складався з німецьких найманців. Хоча існують й інші версії. Зокрема, польський хроніст Ян Длуґош, переконаний, що 1375 року, за понтифікату Григорія ХІ, у Галичі було утворено Галицьке латинське архієпископство, на потреби якого було відібрано церкву грецького обряду [18].
Станом на 1367 рік маємо першу письмову згадку про нашу святиню, де йдеться про те, що церкву переосвячено , якого центром відтоді стає це місце.
Осип Пеленський вважав, що латинське архиєпископство діяло лише формально, адже «не мало ні маєтностей, ні ієрархії». Щоправда, перший католицький архиєпископ Христин використовував «руську церкву Св. Пантелейиона як катедру, але почувався в ній досить невпевнено. У католицького владики не було ні консисторії, ні крилошан, окрім трьох прелатів (декана, кустоша і пробоща костелу Св. Станіслава), що перебували на його утриманні. Після відновлення Галицької православної митрополії (1371) храм повернули руському духовенству. Цілком можливо, що деякий час він виконував функції митрополичої катедри.
Лише після офіційного закладення в Галичі 1375 року римо-католицької архиєпархії, наділення її землями та запровадження ієрархії церква Св. Пантелеймона знову стала костелом. На архиєпископа висвятили францисканця Матвія. Він, як і його попередник Христин, мешкав у францисканському конвенті в урочищі Мниський Сад і до побудови римо-католицької катедри використовував парафіяльний костел Св. Станіслава.
Наступним латинським архиєпископом був угорець Бернард, який майже не бував в Галичі. Після Бернарда владичий престіл займав францисканець Якуб Стрепа (1391-1409). За його владицтва архиєпископство частково отримало в дар від короля, а частково скупило землі навколо Кукільників. Саме з кукільницьким костелом відтоді пов’язується власність архиєпархії. Тому у костелі Св. Станіслава лише зрідка проходили Богослужіння, хоча він і надалі залишався парохіяльним храмом [19].
У королівській грамоті від 1390 року, зокрема, у переліку майна Галицького католицького архиєпископства, костел не згадано ні словом. Офіційно костел належав парафіяльному католицькому священикові. У 1404 році король Владислав Яґайло надав «костелові в Галичі і пробощеві тамтейшому Павлові два лани на Залукві в заміну на подібні ґрунти костельні за Дністром» [20].
Отож, як бачимо, в перші роки існування латинської єпархії костел Св. Станіслава служив катедрою для архиєпископства, який не мав свого храму, але тільки тимчасово. До слова, саме з Кукільників у 1414 році до Львова було перенесено резиденцію католицького архиєпископа [21].
Після того, як латинська парафія покинула храм, тривалий час він існував у напівзруйнованому вигляді. Однак навіть у цей час, на думку Ярослава Дашкевича, у храмі Св. Пантелеймона відправляли літургії. І проводила їх вірменська громада, свідченням чого є три збережені на стінах храму вірменські написи, один із яких датований 1444 роком [22].
В актах Львівської архієпископської капітули латинського обряду станом на 1532 рік зазначено, що храм під титулом Св. Пантелеймона раніше належав до грецького або ж руського обряду. А під 1552 роком у галицьких міських актах згадується про нерухомість костелу, який тоді був парохіяльним і належав до галицької латинської парохії. Костел користувався великими земельними наділами, що залишилися ще з часів, коли тут існувала латинська архієпископська капітула [23]. Мабуть, у 1575 р. він зазнав татарського нападу [24].
У 1595 році францисканський монастир і костел Св. Христа в Галичі згоріли внаслідок татарського нападу. Через рік галицький парох віддав для користування оо. Францисканам костел Св. Станіслава, колишню церкву Св. Пантелеймона, «що стоїть недалеко Галича на горбі, опустілий та залишений від многих літ, з цілим окруженням, замкненим ровом та валом» [25]. Бездомні монахи домоглися через послів на сеймі підтвердження цього права, і польський король Зиґмунд ІІІ Ваза 25 травня 1596 р. дав дозвіл на відбудову костелу Св. Станіслава та побудову монастиря біля нього. Процес відбудови тривав до 1611 року. Окрім того, було зведено в’їзну вежу-дзвіницю, оснащену бійницями. Того ж року галицький староста Станіслав Влодек, який надав велику допомогу францисканам під час реставрації костелу, подарував монастиреві близько 170 морґів орної землі в Побережі. А 1612 року досі невідомий для нас Франциск Коноп’янка офірував монастиреві своє поле над Дністром. Також у 1667 році шляхтич Котовський подарував ченцям три луки [26].
Впродовж XVII–XІХ ст. конвент костелу Св. Станіслава щедрими пожертвами обдаровували представники галицької знаті латинського обряду. З галицьких міських актів за 1627 рік довідуємося, що францискани мали великі земельні наділи: Побережжя, Єшув тощо, які тягнулися до гостинця, що вів до Блюдників [27]. Того ж року в костелі Св. Станіслава провели чергову реставрацію. Було знято тиньк з внутрішніх стін, при цьому були знищені викарбувані на ньому написи. Відновлювальні роботи проводили у 1620, 1621 та 1626 роках. Близько 1632 р. у центрі міста відкрили й освятили новий монастир францисканів з костелом Святого Христа, куди перейшла більшість ченців. Ті, що залишилися при костелі Св. Станіслава, утворили філію конвенту Святого Христа.
Пізніше місцеві парафіяльні священики прагнули позбавити отців францисканів права відправляти у костелі Св. Станіслава літурґію, але 1641 року костел був остаточно закріплений за ченцями [28].
Страшного спустошення зазнав костел під час нападу на Галич у 1676 р. турецьких військ Ібрагім Шайтана. На думку Антіна Петрушевича, саме тоді були знищені давні фрески та храмове начиння. У той час костел постав із руїн завдяки щедрим пожертвам місцевої знаті, яка заповідала ховати себе у його криптах.
О.Пеленський зібрав відомості про осіб, які давали офіри на костел Св. Станіслава. Подаємо прізвища цих жертводавців: Петро Унґарус, товариш із підхоругви козацького пана Ляща, смертельно поранений у бою з татарами (†1626 р.), просив поховати його в костелі Св. Станіслава. Разом із тим він заповів монастиреві коня та срібну шаблю. Значні суми заповіли монастиреві поховані в його криптах шляхтич Єронім Чарнковський (†1629 р.), галицький війт Куличковський (†1637 р.), шляхтич Михайло Понятовський (†1642 р.), віце-нотаріус земський галицький Балтазар Петлінський (†1649 р.), шляхтич Олександр Танський (†160? р.), львівський канонік Антоній Тарновський (†1752 р.) [29]. У той час обидва галицькі конвенти перебували під опікою ґвардіяна Св. Христа. І лише після 1750 р. монастир. францисканців Св. Станіслава стає автономним, себто філією монастиря Св. Христа в Галичі [30]. Але це тривало недовго, і вже 1787 року монастир Св. Станіслава було закрито.
1802 року костел Св. Станіслава охопила пожежа, згоріло практично все, що було в тодішньому костелі, включно з архівом. Після пожежі до 1820-х років костел не вдавалося повністю реконструювати.
1821 року указ імператора Франца І про відновлення раніше закритих монастирів, ймовірно, дав поштовх для відновлення монастиря та костелу Св. Станіслава, оскільки вже у другій половині 1820-х років при костелі був ґвардіян. Про те, що реставрація святині тривала у 1830-х роках, видно зі свідчень Петра Левицького, який стверджував, що до цього часу на стінах ще були кириличних написи, по яких можна було здогадатися, що це колишня церква Св. Пантелеймона, що походить з княжого періоду. Але у 1827 році ґвардіян костелу наказав всі кириличні написи на стінах костелу затерти, позаяк вважав їх «неактуальними». Саме тому 1849 року жодного з кириличних написів у храмі не було виявлено. Всі вони були затиньковані. Залишились лише численні графіті-написи з XVI ст. Але інформація про «старовинні написи» збережена в інвентарі за 1785 рік [31].
З листування консерватора пам’яток з провінціалом ордену францисканів за 1869 р. дізнаємося про «сумний стан костелу Св. Станіслава біля Галича» [32]. З цього стає зрозумілим, чому францискани просили в консерваторів провести відновлення костелу. Проте, як пізніше виявилось, консерватори, на щастя, не поспішали з відновленням пам’ятки. На щастя, адже у 1882 р. храм знову постраждав внаслідок пожежі. Для францисканів ця пожежа була додатковим арґументом, щоби розпочати відбудову костелу. З приводу цього у 1884 р. ґвардіян францисканів написав чергове звернення до консерватора про допомогу у реставрації костелу Св. Станіслава. У 1886 р. було проведено реставрацію інтер’єру храму за проектом Юліяна Захарєвича, коштом Крайового сейму, який виділив суму у 500 ринських [33]. Мабуть, у такому стані костел і залишався аж до Першої світової війни.
Світлина 1921 року. З фондів Національного музею ім. Шептицького у м. Львові.
А вже в часі Першої світової війни храм зазнав великих руйнувань. У червні 1915 року російська армія три тижні обстрілювала з артилерії святиню. Найбільше постраждав західний фасад церкви, де було вибито отвір, розміром приблизно 2,0х3,0 м. Внаслідок гарматного обстрілу завалився автентичний романський портал, був пошкоджений дах, цілком знищено два бічні вівтарі, кам’яну підлогу й інші частини тодішнього костелу. Окрім того, постраждала в’їзна вежа-дзвіниця, де було три дзвони. На щастя, через брак часу дзвонів не зачепили [34].
Деякі відновлювальні роботи було проведено силами отців францисканів. По закінченню війни костел взялися реставрувати консерватори. Маємо відомості, що 26 червня 1926 року на реставрацію костелу Св. Станіслава виділило 900 злотих [35]. У 1927 р. на реставрацією головного порталу костелу виділено 1000 злотих. Того ж року було підтримано прохання францисканів про анулювання позики на суму 6000 злотих, виділеної з Галицького староства на відбудову, але борг не скасували. Також було затверджено проект головного вівтаря, розроблений архітектором Михайлом Лужицьким (1870-1939) [36]
У 1930 р. тривали роботи з відновлення костелу Св. Станіслава, залишилось ще відреставрувати фасад та романський портал головного входу. Для цих робіт було закуплено будівельний матеріал, закінчено тинькування дзвіниці біля костелу, яка також виконувала функцію оборонної брами. Проект реставрації порталу було виконано на замовлення і під керівництвом консерватора інженера Людоміла Дюрковича. На ці роботи було виділено 1000 злотих [37].
1931 року зроблено запит до Міністерства релігії та народної освіти у справі виділення позики конвентові отців францисканів на реставрацію костелу, давнішої церкви Св. Пантелеймона, ХІІІ ст., або ж про ліквідацію позики з фонду відбудови [38].
Романський портал – до реставрації й після
В грудні 1936 р. було завершено відновлення романського порталу, кошти якого складали 3500 злотих [39]. Того ж року повністю завершили відновлення костелу. Відновили склепіння і дахи, підняли висоту бічних апсид, на яких відтворили аркади. «Поправлено» і форму чільного фасаду, бічні схили якого отримали хвилясту форму. До пишного західного порталу, як про це свідчать збережені фотографії, руки не дійшли. Його лише згрубша поправлено цегляним муруванням. Костел Св. Станіслава надалі залишався монастирським храмом [40].
Після Другої світової війни костел закрили. З поваги до давності і значущості пам’ятки її не використали, як зазвичай у ті часи, під колгоспний склад. Тут зберігали звезені з навколишніх храмів скульптури.
У 1965 році Львівська реставраційна майстерня під керівництвом архітектора Івана Могитича провела реставрацію та відтворення білокам’яної різьби західного перспективного порталу храму.
14 квітня 1991 року, після легалізації УГКЦ в Україні її глава Блаженніший кардинал Мирослав-Іван Любачівський урочисто прибув до храму. Сотні прочан прийшли послухати його проповідь. Приїзд кардинала УГКЦ дав могутній поштовх до відродження княжої святині.
1998 року науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» під керівництвом І.Могитича завершив реставрацію храму. Архітектор взяв за зразок для відбудови склепінь вірменські храми. Цю реконструкцію науковці відразу сприйняли неоднозначно, і дискусії щодо первісного вигляду княжого храму ведуться донині. Перший, хто критично поставився ще до проекту Могитича, був Володимир Вуйцик. Однак проект реалізували. Відразу після реставрації церкву посвятили її першому патрону – св. Пантелеймону – та передали греко-католицькій громаді
і храм діючий, він охороняється законом як пам’ятка історії й архітектури. Ним опікується Національний заповідник «Давній Галич». Храм належить до Галицького деканату Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ.
Отже, як бачимо, церква Св. Пантелеймона в Галичі має багатовікову історію. Внаслідок різних обставин святиню неодноразово руйнували. Але в силу сприятливих обставин храм завше поставав з руїн. Проте кожна епоха залишила на архітектурній пам’ятці свій слід, завдяки чому на стінах церкви зберігся «кам’яний архів», який, при правильному його прочитанні, розкриває нам цікаві відомості з історії та функціонування цієї сакральної пам’ятки. Так, нам вдалося максимально наблизитись до питання датування, а разом з тим – і до особи фундатора церкви. Але багато питань залишаються відкритими і чекають на дослідження. Зокрема, ми не знаємо, який саме вигляд первісно мала давньоруська церква Святого Пантелеймона.
Список використаної літератури та джерел
Неопубліковані джерела
1. Львівська національна наукова бібліотека НАН України ім. В.Стефаника (ЛННБУ), Відділ рукописів, ф. 77(Антонія Петрушевича), оп. ІV, спр. 944 (Левицький Е. Нотатки до опису Галича. Чернетки, 1850 р.), арк. 24
2. ЛННБУ. Відділ рукописів, ф. 26 (Управління консервації), оп. І, спр. 20 (Звіти про діяльність консерватора при відділі мистецтва Львівського, Тернопільського і Станіславівського воєводств за алфавітом місцевостей і предметів обговорення 1924-1938 рр.), арк. 55, 89, 208, 304, 517.
3. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 616 (Товариство «Коло консерваторів пам’яток старовини Східної Галичини», м. Львів), оп. 1, спр. 90 (Доповідні записки, запити, донесення та ін. документи про стан і збереження пам’ятників архітектури і мистецтва у Станіславівському повіті), арк. 25.
Бібліографічні джерела
1. Ауліх В. До історії давньої галицької архітектури // Нові матеріали з археології Прикарпаття і Волині. – Львів, 1992. – Вип. 2. – С. 82–83.
2. Волощук М. Животворящий хрест Господа нашого Ісуса Христа в історії середньовічного Галича (На марґінесі студій Ельжбети Домбровської та Олександра Майорова) // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1 / За ред. М.Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 35-67.
3. Вуйцик В. Графіті ХІІ–ХV ст. церкви святого Пантелеймона в Галичі / Володимир Вуйцик // Записки НТШ. – Том 231. – Львів: Видавництво НТШ, 1996. – C.189-194.
4. Головацкій Я. Объ изслъдованіи памятниковъ русской старины, сохранившихся въ Галичинѣ и Буковинѣ // Труды Перваго археологическаго сьезда въ Москвѣ. 1869 – М., 1871. – Т. 1. – С. 229.
5. Головко О. Останній похід князя Романа Мстиславича у джерелах та історичній думці // Український історичний журнал. – 2009. – №3. – С. 28–47.
6. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 3. – Львів: З друкарні НТШ, 1915. – С. 15.
7. Дашкевич Я. Символіка просвітлого хреста // Дашкевич Ярослав. Майстерня історика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / Львівське відділення УАД ім. М.С.Грушевського НАН України. – Львів: Літературна агенція Піраміда, 2011. – С. 314.
8. Иоаннисян О. Основные этапы развития галицкого зодчества // Древнерусское искусство. – Москва: Наука, 1988. – С. 41-58.
9. Корнієнко В. Ранні датовані пам’ятні графіті церкви Св. Пантелеймона в Галичі: нові дослідження // Галич і Галицька земля. Матеріали міжнародної конференції. – Галич: Інформаційно-видавничий відділ Національного заповідника «Давній Галич», 2014. – С. 85-89.
10. Могитич І. Результати дослідження церкви Св. Пантелеймона біля Галича // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 2. / За ред. М.Волощука. – Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2017. – С. 256.
11. Могытыч И. Результати исследования церкви Пантелеймона близь Галича // КСИА АН СССР. Археология и архитектура. – Вып. 172. – М.: Наука, 1982. – С. 65 –70. – М. 1982. – С. 65-70.
12. Пастернак Я. Старий Галич; археологічно-історичні досліди у 1850-1945 рр. – Івано-Франківськ: Плай, 1996.–348 с.
13. Пеленський О. Таємниці стольного града // Літопис "Червоної Калини", – Львів, 1991. – №5–6; 1992. – №1–2.
14. Петрушевич А. Историческое известие о церкви Св. Пантелеймона близь города Галича, теперь костел Св. Станислава оо. Францисканов яко древнейшим памятники романского зодчества на Галицкой Руси с первой половины ХІІІ ст. – Львов, 1881. – 110 c.
15. Рождественская Т. Древнерусские надписи на стенах храмов. Новые источники. ХІ–ХV вв. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. – С. 124–125.
16. Стасюк А. Середньовічний монастир у Галичі: від св. Пантелеймона до св. Станіслава // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – ПНУ ім. В.Стефаника. – Івано-Франківськ, 2011. – Випуск 20. – С.181 –186.
17. Томенчук Б. Давній Галич у новітніх дослідженнях Галицької археологічної експедиції // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1. / За ред. М.Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 11 –34.
18. Федунків З. Галицький релігійний центр: проблеми і факти. Науково-популярне видання. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001. – 288 c.
19. Brzezina K. Kościol parafialny P. W. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Haliczu // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na zemiach wshodnich dawnej Rzecypospolitej. – Red. Naukowa Jan. K. Ostrowski. – Część I. – Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. – T. 14. – Kraków, 2006. – S. 57.
20. Łuszczkiewicz W. Kosciół w sw. Stanisławowie pod Haliczem z resztami romańskiej cerkwi Pantelemona // Sprawozdania komisyi historyi sztuki. – Z. I. – Kraków, 1880. – 20 s.
21. Pełeński J. Cerkiew św. Pantalemona w Starym Haliczu. 1911 // Sprawozdania z posiedzeń i czynności Akademii Umiejętności w Krakowie. – T. XVI. – Nr. 6. – S. 4-9.
22. Szaraniewicz I. Wycieczka do Załukwi Halicza i na Krylos // Dżwignia: organ towarzystwa politechnicznego we Lwowie; komitet redacyjny: J.Franke, J.Jankowski. – VI. – Lwów. – 1882. – S. 175–188.
_______________________________________________
[1] Стасюк А. Середньовічний монастир у Галичі: від св. Пантелеймона до св. Станіслава // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – ПНУ ім. В.Стефаника. – Івано-Франківськ, 2011. – Випуск 20. – С. 182.
[2] Корнієнко В. Ранні датовані пам’ятні графіті церкви Св. Пантелеймона в Галичі: нові дослідження // Галич і Галицька земля. Матеріали міжнародної конференції. – Галич: Інформаційно-видавничий відділ Національного заповідника «Давній Галич», 2014. – С. 87.
[3] Там само.
[4] Волощук М. Животворящий хрест Господа нашого Ісуса Христа в історії середньовічного Галича (На марґінесі студій Ельжбети Домбровської та Олександра Майорова)* // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1 / За ред. М.Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 35.
[5] Там само. – С. 51.
[6] Рождественская Т. Древнерусские надписи на стенах храмов. Новые источники. ХІ–ХV вв. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. – С. 124–125.
[7] Вуйцик В. Графіті ХІІ–ХV ст. церкви святого Пантелеймона в Галичі / ВолодимирВуйцик // Записки НТШ. – Том 231. – Львів: В-тво НТШ, 1996. – C. 190.
[8] Стасюк А. Згадана праця. – С. 184.
[9] Петрушевич А. Историческое известие о церкви Св. Пантелеймона близ города Галича теперь костел Св. Станислава оо.Францисканов яко древнейшим памятники романского зодчества на Галицкой Руси с первой половини ХІІІ ст. – Львов, 1881. – С.8.
[10] Томенчук Б. Давній Галич у новітніх дослідженнях Галицької археологічної експедиції// Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1/За ред. М. Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ,2016. – С.19.
[11] Головко О. Останній похід князя Романа Мстиславича у джерелах та історичній думці // Український історичний журнал. – 2009. – № 3. – С. 28–47.
[12] Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 3. – Львів: З друкарні НТШ, 1915. – С. 15.
[13] Пастернак Я. Старий Галич:археологічно-історичні досліди. У 1850-1943 рр. – Івано-Франківськ: Плай, 1998. – С. 168.
[14] Корнієнко В. Ранні датовані пам’ятні графіті церкви Св. Пантелеймона в Галичі: нові дослідження. – С. 88
[15] Стасюк А. Середньовічний монастир у Галичі: від св. Пантелеймона до св. Станіслава. – С. 183.
[16] Федунків З. Галицький релігійний центр: проблеми і факти. Науково-популярне видання. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001. – С. 190.
[17] Стасюк А. Згадана праця. – С. 184.
[18] Там само.
[19] Федунків З. Згадана праця. – С. 193.
[20] Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej.... S. 195.
[21] Федунків З. Галицький релігійний центр: проблеми і факти. … С. 194.
[22] Дашкевич Я. Символіка просвітлого хреста // Дашкевич Ярослав. Майстерня історика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / Львівське відділення УАД ім. М.С.Грушевського НАН України. – Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2011. – С. 314.
[23] Петрушевич А. Историческое известие о церкви св. Пантелеймона близъ города Галича. – С. 25.
[24] Там само. – С. 30.
[25] Пастернак Я. Згадана праця. – С. 58.
[26] Pełeński J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej: na podstawie badan archeologicznych I żródeł arhiwalnych / DR Józef Pelenski. – akademia uniejetności nakladzu funduszu spasowicża. – Kraków. – 1914.– S. 171, 173, 200.
[27] Федунків З. Згадана праця. – С. 195.
[28] Brzezina K. Kościol parafialny P. W. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Haliczu //Kościoly i klasztory rzymokatolickie dawnego województwa ruskiego. – Kraków, 2006. – T.14. – S.57.
[29] Федунків З. Згадана праця. – С.195.
[30] PełeńskiJ.Haliczwdziejachsztuki średniowiecznej... – S.185.
[31] Львівська національна наукова бібліотека НАН України ім. В.Стефаника (далі – ЛННБУ), Відділ рукописів, ф. 77 (Антонія Петрушевича), оп. ІV, спр. 944 (Левицький Е. Нотатки до опису Галича. Чернетки, 1850 р.), арк. 24; Головацкій Я. Объ изследованіи памятниковъ русской старины, сохранившихся въ Галичинѣ и Буковинѣ // Труды Перваго археологическаго сьезда въ Москвѣ. 1869 – М., 1871. – Т. 1. – С. 229
[32] Арсенич М. До історії давньої Галицької архітектури // Нові матеріали з археології Прикарпаття і Волині. – Львів, 1992. – Вип. 2.– С.103.
[33] Там само. – С. 104.
[34] Центральний державний історичний архів України у місті Львові (далі – ЦДІАУЛ). ф. 616 (Товариство «Коло консерваторів пам’яток старовини Східної Галичини», м. Львів), оп. 1 спр. 90 (Доповідні записки, запити, донесення та ін. документи про стан і збереження пам’яток архітектури і мистецтва у Станіславівському повіті), арк. 25.
[35] ЛННБУ. Відділ рукописів, ф. 26 (Управління консервації), оп. І, спр. 20 (Звіти про діяльність консерватора при відділі мистецтва Львівського, Тернопільського і Станіславівського воєводств за алфавітом місцевостей і предметів обговорення 1924-1938 рр.), арк 55.
[36] Там само, арк. 89.
[37] Там само, арк. 208
[38] Там само, арк. 304.
[39] Там само, арк. 517.
[40] Могитич І. Результати дослідження церкви Св. Пантелеймона біля Галича // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 2. / За ред. М.Волощука. – Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2017. – С. 256.
Андрій ГУСАК
