До Снятина, до блаженної сестри Марти
Впродовж усього року на могилу блаженної сестри Марти Вєцкої – монахині, яка віддала власне життя за ближнього, приїжджають сотні людей.
Покутське місто Снятин видніється здалеку. А точніше, його Снятинська ратуша. Вона є однією з найвищих в Україні (її висота 50 метрів) і, що цікаво, зводилася впродовж аж 40 років. І навіть, якщо ви не прогуляєтеся центром міста, а пересікнете його транспортом, то всеодно не помітити храмів, що розташовані неподалік Ратуші, неможливо. Три церкви – римо- і греко-католицькі і православна (УПЦ КП) – сусіди. І так – мирно, спокійно і, так би мовити, по-сусідськи, різні конфесії співіснували тут завжди.
Покутська Мати Тереза
У Снятині, на центральній вулиці міста, ніколи не припиняється потік транспорту. Машини одна за одною курсують в протилежні сторони, адже це – міжнародна траса. Однак, якщо мати бажання провести кілька годин у цьому покутському районному центрі, то можна пройтися міським парком, відпочити в одному з кафе, яких тут немало. А ось щодо музеїв, то Снятин має чим похвалитися. Бо саме тут знаходиться Літературно-меморіальний музей українського письменника, громадського діяча і адвоката Марка Черемшини — в будинку, де він жив і працював у 1912–1927 рр.
Щоправда, є у Снятині те, а точніше та, завдяки чому це місто тепер все більш і більш знане у нашому християнському світі. При виїзді зі Снятина, повертаючи у напрямку міста Городенка, ліворуч ви неодмінно побачите гарний будинок, який прикрашає великий вітраж із зображенням блаженної сестри Марти Вєцкої. Ви помітите його й вночі, адже вітраж світиться. І цей гарний будинок – Благодійний центр імені Марти Вєцкої.
Власне, завдяки саме цій скромній монахині – сестрі Марті Вєцкій, яка належала до Згромадженян Сестер Милосердя, Снятин став місцем паломництва тисяч людей. Щодень на її могилу на міському цвинтарі приходять люди. І кожен житель Снятина може стати для вас гідом, бо незважаючи на віросповідання, обов’язково покаже: ось лікарня, де сестра Марта працювала, а ось могила, де вона знайшла вічний спочинок. І хоча сестра Марта Вєцка, котра працювала у цьому місті на Прикарпатті два останні роки свого життя, у 2008 році була проголошена блаженною, дуже багато людей називають її не інакше, як святою сестрою зі Снятина, а дехто – покутською Матір’ю Терезою.
Блаженна Марта Вєцка похована на центральній алеї міського цвинтаря. Тут завжди багато квітів, лампадок, а надмогильний хрест, за місцевою традицією, прикрашає гаптований рушник.
Саме той факт, що на могилу сестри Марти завжди приходило стільки народу через її заступництво просити у Бога певні ласки, і вплинув на початок канонізаційного процесу в червні 1997 року. В грудні 2004 року Папа Іван Павло II проголосив декрет про героїчність чеснот сестри Марти Вєцкої, а в липні 2007 року Папа Бенедикт XVI затвердив цей декрет. У матеріалах, які зібрали під час беатифікаційного процесу, зафіксовано 132 оздоровлення та поліпшення стану здоров’я без медичного втручання, а тільки завдяки молитвам через заступництво сестри Марти Вєцкої.
Образ на фоні панорами Снятина
24 травня 2008 року Державний Секретар Ватикану кардинал Тарчізіо Бертоне під час Архиєрейської Літургії у Львові провів процес беатифікації сестри Марти Вєцької і проголосив її блаженною. Літургічний спогад блаженної Марти Вєцкої відзначається 30 травня.
З кожним роком культ сестри Марти Вєцкої шириться світом все більше і більше. В Кракові, в генеральному домі сестер милосердя, навіть створено щось на зразок центру, де реєструються свідоцтва про отримані благодаті, записуються прохання, які вірні заносять за заступництвом с. Марти. Листи приходять з різних кінців світу!
А тут, у Снятині, у каплиці блаж. Марти Вєцкої кожного понеділка, о 18 годині, після Святої Меси є молитва до блаженної с. Марти Вєцкої. Невелика каплиця знаходиться у костелі Матері Божої з Гори Кармель.
Римо-католицький костел розташовується у надзвичайно мальовничому місці – на схилі, або як кажуть у Снятині, на кручі, звідки відкриваються прекрасні краєвиди карпатських гір та річки Прут. І так символічно, що прямо на схилі височіє нелика фігурка св. Яна Непомука – улюбленого святого Марти Вєцкої. Його фігурка колись стояла на подвір’ї родини сестри Марти. Більше того, і на цвинтарі сестра Марта похована біля каплиці цього свяого…
В каплиці Марти Вєцкої люди моляться перед великим образом цієї блаженної. Його намалював польський художник Мартин Колпанович, а презентований він був у Льовові, під час беатифікації монахині. На ньому блаженна сестра зображена на тлі панорами Снятина. В цій же каплиці зберігається надгробний хрест зі старої могили сестри Марти. Після беатифікації у Львові, у Снятині в тому ж часі відбулася подячна Служба Божа, куди з’їхалося сотні людей.
Коли у 1946 році влада міста закрила римо-католицький храм у Снятині, люди йшли молитися біля гробу сестри Марти Вєцкої.
Настоятель Снятинського костелу, отець Леонід Куклишин розповідає:
— Саме завдяки людям, навіть не римо-католикам, могила сестри Марти завжди була доглянута. Взимку вони відкидали від могили сніг, навесні прибирали. Тут, у Снятині, люди завжди і у всі часи дуже шанували сестру Марту. І якби не прості мешканці Снятина, хтозна, що було би з могилою…
Рабин назвав її святою
У цьому покутському місті сестра Марта провела зовсім небагато часу – всього два роки. Та й у житті цієї блаженної не відбулося нічого особливого чи надзвичайного. Власне, дуже коротким було і її життя – вона прожила всього 30 років. Надзвчичайною була тільки її героїчна практика християнських чеснот.
Марта Вєцка народилася 12 січня 1874 року в селі Новий Вєц на Помор’ї, Польща. Родина Вєцких мала 13-х дітей, з них Марта була третьою. В цій сім' ї завжди панувала глибока релігійна атмосфера. Коли Марті було 2 роки, вона дуже важко захворіла, їй навіть загрожувала смерть. Тоді мати дівчинки звернулася до Матері Божої П’ясечної. І незабаром дівчинка дуже швидко видужала. Ця подія в родині Вєцкіх вважалася за диво і мала великий вплив на пізніше велике пошанування Мартою Матері Божої. Вона все життя молилася до Неї в усіх своїх потребах і засвідчила, що Марія ніколи ні в чому їй не відмовила. Сусіди завжди дивувалися, звідки ця дівчинка має таку побожність, доброту, а головне, таку велику радість, яка передавался всім навкруги.
Марта Вєцка вступила до Згромадження Сестер Милосердя у Кракові у 18 років. У 1893 році була направлена працювати до лікарні спочатку у Львові, згодом у село Підгайці, а опісля у містечко Бохня. До Снятина сестра Марта приїхала у 1902 році. Тут, власне, і минули два останні роки її життя.
Збереглося багато свідоцтв людей, які мали нагоду знати сестру. В одному із них йдеться про цікавий факт. Одного дня до лікарні, де працювала монахиня, привезли рабина зі зламаною ногою. Оскільки лікаря на той момент в лікарні не було, сестра Марта взялася складати хворому ногу. Але рабин не хотів, аби жінка торкалася його. Та сестра Марті вдалося переконати його, що вона не звичайна жінка, а особа, яка належить Богу. Рабин піддався вмовлянню. Однак наступного дня все ж пішов до лікаря, аби той перевірив, чи все добре з ногою. Лікар, дізнавшись, що працювала саме Марта Вєцка, сказав: “Якщо ногу складала сестра Марта, то навіть немає потреби її перевіряти”. Покидаючи лікарню, рабин написав спеціального листа вдячності і адресував його так: “Святій сестрі Марті зі Снятина”.
Марта Вєцка повернула сестер на Покуття
Останінй подвиг монахині справді вартий святості. Пронісши крізь все життя велику любов до людей, вона власним прикладом продемонструвала цю любов. У лікарні лежала жінка, хвора на тиф. Молодий співробітник мав зробити у цій палаті дезінфекцію. Знаючи, що вдома у нього були дружина і маленька дитина, і аби він не заразився, сестра Марта Вєцка сама дезінфікувала приміщення. Їй не вдалося уникнути зараження на тиф. І через кілька днів, 30 травня 1904 року, сестра Марта померла... Розповідають, що на її похороні були священики різних конфесій і величезний натовп людей.
У радянські часи на могилу сестри Марти теж завжди приходили люди. І це були вірні різних конфесій. Вон називали сестру Марту то “святою”, то “монашкою”, то “матушкою”.
Паломництво сюди триває й понині. У травні 2008 року, після урочистої беатифікації сестри Марти Вєцкої у Львові, до Снятина з’їхалися тисячі людей і сестер з усього світу, аби подякувати Богу, а також цьому місту за блаженну Марту. Це була також подяка за всіх сестер милосердя, які після довголітньої перерви, у 2000 році, знову приїхали працювати на Франківщину, на Покуття.
Перші ж сестри ордену милосердя святого Вікентія де Поля прибули до Снятина у 1899 році. Не маючи свого дому, вони мешкали у місцевій лікарні, де й працювали. В 1902 році до них якраз долучилася сестра Марта Вєцка. Католицькі монахині пережили тут Першу світову війну, однак було зруйновано частину лікарні, тому сестри були змушені покинути Снятин і виїхати до Кракова - як виявилося, на довгі десятиліття...
У 1990 році сестри із Кракова вперше приїхали на могилу Марти Вєцкої. Вони були вражені її великим пошануванням серед простих людей різних конфесій. З огляду на це було вирішено, що Сестри Милосердя мають знову повернутися до Снятина. І їхнє сучасне життя та праця у цьому місті почалися з 2000 року.
Сьогодні сестри (а їх зараз четверо) мешкають у Снятині у новозбудованому Благодійному центрі ім. блаженної с. Марти Вєцкої. Власне, це і є той живий пам’ятник цій блаженній. Адже ніяких почестей чи нагород їй ніколи не було потрібно, лише б продовжувалася справа великого милосердя.
Живий пам’ятник, зведений за два роки
— Коли відбулася беатифікація сетри Марти, — розповідає с. Галина Луптович, — ми подумали, що не хотілося би, щоби на цьому вшанування сестри Марти завершилося. І щоб увіковічнити пам’ять про сестру Марту, нам хотілося зробити щось таке, чому вона раділа б найбільше. Так ми задумали побудувати цей Благодійний центр – як живий пам’ятник нашій с. Марті. За її життя будь-хто міг до неї прийти — чи то за порадою, чи просячи про допомогу, і вона ніколи нікому не відмовила. Завжди мала для всіх час. І ми намагаємося робити так, як вона. Тому у нашому центрі знаходяться світлиця для дітей дошкільного віку, соціальний пункт для одиноких та потребуючих людей, які зможуть отримати тут матеріальну і духовну допомогу, центр опіки над дітьми з особливими потребами та «Вікно життя» для порятунку дітей, яких покинули матері.
Що цікаво, цей центр був зведений за дуже короткий термін – всього за два роки. Наріжний камінь, що закладався під будівництво, привезли з місцевості, де народилася Марта — Нового Вєца у Польщі. Будівництво розпочалося у 2010 році, а під кінець 2011 року вже було завершене. 12 лютого 2012 року відбулося урочисте відкриття та посвячення Благодійного центру, в якому взяв учать Глава РКЦ в Україні, Архиєпископ Мечислав Мокшицький.
З того дня двері у цей дім завжди відкриті для всіх потребуючих. Як маяк вказує дорогу сюди сама сестра Марта, яка у весь людський зріст зображена на вітражі при вході у дім. Монахиня у великому головному уборі білого кольору – корнеті. Всередині приміщення цей вітраж теж добре видно.
Як розповідають сестри, корнет - це було щоденне вбрання Сестер Милосердя. Після ІІ Ватиканського Собору сестри змінили корнет на простий синій вельон. Здавалося б, що корнет був незручним для щоденної роботи, однак монахині його дуже любили і не бачили ніяких незручностей. До того ж, корнет був символом милосердя, яке похилялося особливо над хворими, бо сестри переважно працювали в лікарнях із хворими.
— На сьогодні, — продовжує сестра Галина, — наша основна праця у центрі – це праця з дітками в світлиці, щось на зразок дитячого садочка. Оскільки у місті діє лише один державний дитячий садок, то він не в змозі забезпечити місцями всіх бажаючих. І ми відкрили цю світлицю для потреб всіх мешканців Снятина та навколишніх сіл, не тільки римо-католиків. Більше того, в нас є лише одна дитина з римо-католицької родини. Віросповідання – це останнє, чим ми цікавимося у батьків. Найперше, ми беремо у наш садочок діток із малозабезпечених родин, з бідних родин, з родин, де дуже важке матеріальне становище. За перебування у садочку батьки вносять пожертви – хто скільки може.
Дітей вчать слухати і молитися за інших
Світлиця ім. блаж. Марти Вєцкої діє у Снятині вже чотири роки. До того, як відкрився цей центр, садочок знаходився у квартирі, яку сестри винаймали. Сьогодні ж для хлопчиків і дівчаток Снятина – справжній рай, адже теперішнє приміщення – велике і просторе. Всюди зроблено сучаний ремонт. У кімнаті для занять та розваг – всі необхідні іграшки, книги, ігри… Великі вікна, через які дітки вранці прощаються з батьками. Свіжим деревом ще пахне у столовій, адже сюди нещодавно завезли нові столики. Вздовж всього коридору – фотографії малюків! На другому поверсі – кімната для занять із хворими дітками. Ними окремо займається сестра Моніка. На сьогодні їх семеро, переважно з ДЦП, синдромом Дауна, аутизмом… Тут є все необхідне для того, аби такі дітки могли розвиватися. І спеціально для них в центрі встановлено підіймач. На цьому ж поверсі – каплиця. Всі діти перебувають в садочку з 9-10 до 16 години, тут же і обідають. Приготуванням обідів окремо займається сестра Марія.
На сьогодні популярність світлиці Марти Вєцкої у Снятині – надзвичайно велика. Зараз основна група (здорові діти) складається із 40 чоловік. Більше такої кількості тут прийняти не можуть, а бажаючих потрапити – уже сотня.
Сестра Галина Луптович, яка замається з дітками, має педагогічну освіту. Допомогають їй світські особи – мама однієї дитини, теж педагог, студентка та парафіянка з костелу.
— Наш день із дітками, — каже сестра Галина, — розпочинається із вільних забав, які плавно переходять до занять з підготовки до школи – для старшої групи. Оскільки в нас дві групи, діти від 3 до 6 років. Потім ми співаємо, танцюємо, сідаємо на підлогу в коло і про щось розмовляємо. В цьому моменті для мене найважливіше виробити у дітей вміння слухати – спочатку вихователя, потім один одного. Згодом виходимо гуляти на наш дитячий майданчик на подвір’ї. Перед їжею – завжди коротка молитва. Їй передує таке ж коротеньке розважання, аби діти усвідомлювали, за кого чи за що вони моляться. Ми розмовляємо з ними про аварії на дорогах, про те що таке безробіття… І молимося за водіїв, аби були обережні на автошляхах, за батьків, щоб у них була добра робота… Одна мама розповідала, що коли вони вдома сідали вечеряти і дитина сказала, що треба помолитися, в неї аж сльози виступили…
Важливо, що в окрему кімнату, яка слугує соціальним пунктом для одиноких та потребуючих людей, які зможуть отримати тут матеріальну і духовну допомогу, є окремий вхід. Тут завжди на столі печиво, є можливість випити гарячого чаю. В основному люди приходять сюди взимку. Також зверталися сюди з проханням позичити на певний час інвалідний візок чи інші подібні речі.
Але, звісно, в цьому центрі також завжди є місце і паломникам, які з’їжджаються до Снятина щороку на міжнародне паломництво Вікентійської Родини. Вони приїжджають сюди з усіх кінців світу, аби черговий раз подивуватися короткому життю Блаженної сетри Марти. Кілька років тому, перебуваючи у Снятині, сестра Евеліна Франк, генеральна настоятелька Згромадження Сестер Милосердя сказала: “Життя сестри Марти закінчилося актом любові – відданям самої себе, щоб врятувати ближнього саме тут, у Снятині”. Тому й не дивно, що кожного року 30 травня місто знову і знову по-особливому вшановує цю блаженну. Адже світло її милосердя справді велике.
Фото автора та з архіву Сестер Милосердя
