Добромиль ‒ перлина українського Підгір’я

Монастир св. Онуфрія у Добромилі – один із тих в Україні, відновлення яких триває ще й на сьогодні. Обитель розташована у мальовничій і далекій від світських суєт місцині сучасного українсько-польського прикордоння. Тут, посеред заліснених вершин, життя пливе розмірено і настрій до «контемпляції»... Як колись писали, – до споглядання світу, з’являється невимушено – він природний у Підгір’ї.

Монастир, як обґрунтував ще у 1933 р. о. Роман Лукань ЧСВВ, заснували львівські монахи. Як оповідає легенда, це були отці Анастасій та Йоіл, які врятувалися втечею від татар під час нападу орди на Львів. Вони осіли у Добромилі, де спершу жили у печерах. Однак уже 24 серпня 1613 р. власник довколишніх земель Йоан Щасний Гербурт видав у Перемишлі грамоту про фундацію обителі. У ній зазначалось:

«На тому місці, від нас їм даному і дарованому, вільно їм буде і Церкву, і монастир, якнайліпше будуть розуміти ‒ і з муру, і з дерева ставити, і набоженьства стародавнього, як за предків наших здавна бувало, віри релігії грецької уживати і його за своєю вірою відправляти».

У XVII ст. монастир підтримували також Устрицькі ‒ сусіди Гербуртів по маєтностях. У 1691 р. обитель перейшла до унії, а в 1739 р. ‒ була інкорпорована у склад Чину Святого Василія Великого.

Зазначимо, насамперед будівлі монастиря були дерев’яними. Вони, як і перша Церква, присвячена св. Миколаю, стояли на південь від теперішнього храму св. Онуфрія ‒ там, де згодом заклали перше монастирське кладовище. Храм св. Миколая простояв до початку ХІХ ст., коли перед 1803 р. його зруйнував вітер. Кладовище у цьому місці діяло до 1840 р., проте незадовго було закладено нове, що простягалося на захід від монастиря. Там же збудували ще одну дерев’яну Церкву св. Іллі. Будівництво храму завершили у 1744 р., хоча відомо, що уже в 1740 р. у ньому відбувалися великі відпусти. Однак у 1772 р. Церкву продали у село Перекопаня, що неподалік від Перемишля. Монастир отримав за це 772 злотих і 15 грошів.

Збережена до наших днів мурована монастирська Церква св. Онуфрія постала у 1705-1711 рр. Значні пожертви на спорудження будівлі зробив ігумен обителі о. Єронім Кузьмич та його мати. Коли настоятель побачив, що бракує каменю, то розпорядився розібрати ще й родинний будинок у Перемишлі та перевезти матеріали у Добромиль. У підземеллях храму останній спочинок знайшли представники родин Устрицьких, Братковських, Яворських, Чернецьких та інших.

Мурований двоповерховий монастирський комплекс у стилі рококо звели в 1731 р. Відтак дзвіницю завершили у 1751 чи 1784 р. Вгорі вежі був годинник, а внизу ‒ просторий в’їзд, який наприкінці ХІХ ст. замурували. У ньому облаштували каплицю.

Монастир обрали за помешкання на схилі свого віку перемишльський владика Єронім Устрицький (рік народження невідомо ‒ 1746 р.) та хорватський владика східного обряду Теофіл Пасіч. Добромильській обителі підпорядковувалися менші: у Буковій ‒ біля Фельштина, Наклі ‒ біля Перемишля і Журавині ‒ біля джерел Сяну. У 1744 р. до неї приєднали монастирі у Брюховиці (Рибнику), що неподалік від Самбора, Колоденці ‒ неподалік від Жовкви, св. Івана Богослова ‒ у Перемишлі та Улучі ‒ неподалік Сянока. Із Колоденки у Добромиль передали чудотворний образ св. Онуфрія.

У 1693-1781 і 1793-1902 рр. в Добромилі діяв василіанський новіціат. Рішення про його відкриття прийняли у 1693 р. на перемишльському синоді. Відтак монастир мав у своєму розпорядженні багату та різноманітну бібліотеку. Її розформували, коли у 1905 р. скасували добромильський новіціат.

У 1882 р. монастир став місцем виховання оновлених василіан. Реформа ЧСВВ полягала у тому, щоб повернути його до духу засновників ‒ св. Йосафата Кунцевича ‒ полоцького архиєпискова та Йосифа Вельямина Рутського ‒ митрополита київського.

Зреформовані василіани очолили видавничу, місійну і богословсько-наукову роботу. Серед вихованців новіціату ‒ перший протоархімандрит оновленого Чину Діонисій Ткачук, протоігумени Платонід Філяс, Марко Галущинський, Анастасій Калиш, перший єпископ УГКЦ у США Сотер Ортинський. Поети та автори духовних пісень о. Мелетій Лончина і о. Володимир Стех. Чернечий вишкіл у цьому місці отримав і глава УГКЦ митрополит Андрей Шептицький. У новіціат майбутній владика вступив 29 червня 1888 р., а згодом неодноразово бував тут. Саме у цій обителі зародилися традиційні тепер для УГКЦ травневі моління до Богородиці і вшанування Пресвятого Серця Христового.

Протягом ХІХ ст. зазнав суттєвих змін і зовнішній вигляд монастиря. Оскільки в обителі відчувалася значна сирість через високий рівень ґрунтових вод, то у 1868 р. було прокладено осушувальний канал. Після виконання цих робіт у митця із Пряшева Михайла Федоренчака замовили новий іконостас, престол і два вівтарі. Зазначимо, старий іконостас продали до села Наварія, що біля Львова. Розписи храму св. Онуфрія виконував львівський художник Мартин Яблонський. У 1887 р. обитель отримала від Папи мощі св. Пассива ‒ їх перенесли у Крехів у 1905 р.

Монастир пустував із 1910 р., але згодом у 1928 р. пам’ятку було відновлено. Загальний кошторис робіт становив величезні кошти на ті часи ‒ 15 тис. доларів США. У пам’ятці розмістили насамперед філософські, а згодом ‒ вищі гімназійні студії ЧСВВ. У 1930 р. святиню відвідав відомий громадський і політичний діяч, журналіст, публіцист та літератор Осип Назарук (31 серпня 1883- 31 березня 1940). Він зазначив:

«Враження, якого я зазнав у Церкві, довго вночі наповняло мене милим спокоєм, що є хтось і серед нашої розваленої суспільності, хто молиться до Бога безнастанно. Я відчував при тім зв’язку якусь безпеку й радість».

Кардинальні зміни, що відбувалися у Західній Україні, зумовили її приєднання до УРСР. Останнього добромильського довоєнного ігумена о. Макарія Розумійка заарештували у 1945 р. Його відправили на 10 років на заслання у Воркуту до Хабаровського краю, але отець, все-таки, повернувся у рідну йому Жовкву. Відзначимо, незадовго в обителі з 1950 р. запрацював психоневрологічний заклад для жінок. Церкву розділили на два поверхи: перший відвели під склад, другий слугував за клуб.

Відновлення монастиря почалося після того, як у вересні 1992 р. його повернули василіанам. Відпусти тут відбуваються щороку на свята Преображення Господнього ‒ 19 серпня, і Воздвиження Чесного Хреста Господнього ‒ 27 вересня.

Джерела та література

1. Ваврик М. Василіянські манастирі в Перемиській землі / о. Михайло Ваврик ЧСВВ // Перемишль — західний бастіон України. Збірник матеріалів до історії Перемишля і Перемиської землі зладжений редакційною колегією під проводом проф. Б. Загайкевича. — Нью Йорк, 1961. — С. 86-96.
2. Ваврик М. По василіанських монастирях / о. Михайло Ваврик ЧСВВ. — Торонто : Видавництво й друкарня оо. василіан. — 1958. — 286 с.
3. Дзюбан Роман, Дзюбан Орест. Добромильський василіанський монастир св. Онуфрія. — Жовква: Місіонер. 2005. — 8 с.
4. Лукань Р. Початки добромильських василіан / Роман Лукань ЧСВВ // Альманах василіанських богословів. — Річник І. — Кристинопіль: Друкарня отців василіан у Жовкві, 1933. — С. 9-18.
5. Шептицька С. Молодість і покликання о. Романа Шептицького. Репринтне видання 1965 р. / Шептицька Софія з Фредрів. — Львів: Свічадо, 1994. — 155 с.
6. Blazejowsjkyj Dmytro. Historical šematism of the eparchy of Peremyšl including the Apostolic administration of Lemkivščyna (1828-1939). — Lviv: Kamenyar, 1995. — 1008 p.
7. Шпайхер Тетяна. Добромильська обитель в історії та сьогодні